Найбільше число слаборозвинених країн знаходиться в Тропічній та Екваторіальній Африці (ТА). Ця група країн включає 38 держав, на них припадає 1,24% світового ВВП. їх сукупний зовнішній борг складає 223 млрд дол. Його відношення до ВВП - найвище у світі - 70%, його вартість у 2,5 рази перевищує експортні надходження, а на обслуговування боргових зобов'язань іде 20% прибутків від експорту.
Причини боргової проблеми - вузькість слабо диференційованого експортного сектора, незбалансованість економіки, нездатність використовувати переваги міжнародного поділу праці, величезна залежність від зовнішніх ресурсів.
При питомій вазі населення в 10,8% на цю групу країн припадає 0.4% світового торгового експорту; 0,7% світового промислового і 3,23% сільськогосподарського виробництва.
У 90-х роках в порівнянні в 80-ми середньорічні темпи росту ВВП на душу населення виросли в Нігері, Нігерії, Гані, Ефіопії, Гамбії, Танзанії, Сенегалі. Мозамбіку, Буркіна-Фасо, Судані і Свазіленді. Не змінилися - у Малі і на Мадагаскарі і знизилися - в інших країнах Тропічної Африки.
Частка експорту у ВВП із 1970 року стабільно росла в Мавританії, Свазіленді, Малі і Маврикії; падала - у ЦАР, Судані і Замбії. Більше всього від експорту залежать такі країни як: Ангола, Конго, Габон, Мавританія, Свазіленд, Ботсвана і Маврі кін (у них надходження від експорту дають від 50 до 82% ВВП). Зміна ринкової кон'юнктури сильніше усього може вдарити саме по економіці цих країн.
У ряді країн частка експорту в накопиченні ВВП нижче 15% (Судан, Нігерія, Буркіна-Фасо, Руанда). На ці країни можливі зміни ринкової кон'юнктури не спричинять істотного негативного впливу, але в той же час настільки низький показник експортних можливостей свідчить або про перебудову структури господарства (у Судані і Нігерії) за рахунок реформ, або про слабкі експортні можливості (Буркіна-Фасо, Руанда).
Найвищі темпи річного приросту ВВП у регіоні відзначалися в 1951 -1960 рр., під час звільнення від колоніальної залежності. За останні 10 років вони знизилися до 1,3% (табл. 8). Якщо країни, що розвиваються, за період із 1900 року в основному нарощували середньорічні темпи росту ВВП, то країни ТА їх неухильно знижували з 60-х років. У даний час ці темпи в 3,8 рази нижчі, ніж у цілому по країнах, що розвиваються.
З країн ТА спостерігається відтік капіталу: у 1991-2000 рр. він склав 15 млрд дол, основні причини - політична нестабільність, відсталість, низька норма прибутку і казнокрадство.
У більшості країн ТА впровадження неоліберальної моделі господарювання призвело до зниження загального рівня життя. Найвищі темпи зниження особистого подушового споживання за 1980-1999 рр. відзначалися в Котд'Івуарі, Мадагаскарі, Гамбії, Нігері, Нігерії, Замбії й Анголі (їхні темпи складали 2,5-7,8% у рік).
На відміну від інших регіонів країн, що розвиваються, де ареали злиднів і бідності за останні 10 років скоротилися, у ТА вони розрослися і це 28% населення.
Динаміка економічного росту й участі країн Тропічної й Екваторіальної Африки в міжнародному поділі праці, %
Середньорічні темпи росту ВВП у країнах Тропічної й Екваторіальної Африки, %
Країни | 1901-1913 | 1914-1930 | 1930-1938 | 1938-1950 | 1951-1960 | 1961-1970 | 1971-1980 | 1981-1990 | 1991-2000 |
Країни, що розвиваються | 1.7 | 1.8 | 2.2 | 1.8 | 5.2 | 4.5 | 5.3 | 4.5 | 5.0 |
Країни Тропічної Африки | 2.8 | 2.6 | 3.2 | 4.4 | 4.4 | 2.8 | 2.3 | 1.7 | 1.3 |
В останні роки дещо змінилося положення в сільському господарстві ряду країн: вони стали відмовлятися від традиційного монокультурного господарства. Наприклад, Гана, відома як головний виробник какао-бобів, тепер займається вирощуванням ананасів і виробництвом ананасового соку. За оцінками експертів, для модернізації сільського господарства, в нього щорічно потрібно вкладати 25% бюджетних коштів країн ТА; у даний час ця цифра складає 7-8%.
Африканські країни намагаються наслідувати економічні моделі НІК ПСА. Так, Гана у своїй програмі досягнення до 2020 р. статусу держави із середнім прибутком намагається з'єднати підходи Сінгапуру - з розвитку людських ресурсів і ринків капіталів, із досягненнями Малайзії й Індонезії в сільськогосподарському виробництві, Республіки Кореї, Таїланду й Індонезії - у текстильному виробництві. У створених за підтримкою МБРР зонах спільного підприємництва функціонують підприємства з випуску електроніки і високоточних приладів. Здійснюється програма комп'ютерної підготовки, створюються науково-дослідні центри.
Одним із варіантів виходу зі злиднів для ряду країн може стати розвиток екотуризму. Перспективність цього напрямку індустрії подорожей обумовлена екологізацією суспільної свідомості жителів розвинутих країн, ростом їхньої занепокоєності руйнацією природного середовища в Африці, тягою до природи, особливо екзотичної, населення західних індустріальних мегаполісів. У даний час на частку Африки припадає 2% міжнародних туристів і 1% прибутків від світового туризму. За експертними оцінками внесок у ВВП туризму в Ботсвані, Лесото і Гані в найближчі роки може скласти 4-5%; у Гамбії - 10%. Високими темпами туризм розвивається в Танзанії, Замбії, Сенегалі. Прибутки від екотуризму можуть бути спрямовані на вирішення проблем продовольчого забезпечення, захист навколишнього середовища, подолання наслідків псевдоурбанізації.