Національна економіка - Мельникова В.І. - ГЛАВА 2. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1. Теорії національної економіки

Теорії національної економіки починають виникати з XIV ст., коли на теренах Центральної й Західної Європи руйнуються феодальні порядки, створюються абсолютні монархії та формуються державні кордони. Перед правителями держав постають актуальні питання раціонального управління країною, забезпечення її могутності й процвітання. У цей період активно розвиваються міста, ускладнюються товарно-грошові відносини, зароджується банківська справа, нагромаджується капітал, змінюються погляди на світ і його будову.

Меркантилісти пов'язували проблеми розвитку національної економіки з грошовим обігом і торгівлею. Вони з'ясовували механізм нагромадження багатства у вигляді грошей, формування активного торговельного балансу.

Не обминули цих питань у своїх працях, універсалах, договорах, наказах і листах до козацької старшини відомі політичні й громадські діячі України. У гетьманській державі торговельно-купецька діяльність шанувалась, бо вона не тільки задовольняла потреби шляхти, козаків, міщанства в різних товарах, приносила багаті доходи, але й пожвавлювала економіку, сприяла формуванню національного ринку. Б. Хмельницький активно пропагував ідею державного втручання у господарський розвиток через надання різних податкових привілеїв і пільг місцевим купцям, розширення економічних зв'язків з іншими країнами й заохочення вивезення товарів як перевагу над їх ввезенням, встановлення митних бар'єрів тощо. Проте прагненню гетьманів сформувати національну економіку та розробити концепції її розвитку перешкоджали непослідовна економічна політика, яка здійснювалась переважно в інтересах козацької старшини, військові дії, майнові перерозподіли. Меркантилізм був однією з перших спроб обґрунтувати теоретичні й практичні основи розвитку національної економіки, розробити концептуальні основи господарської політики у період становлення міцних централізованих держав.

Наступне покоління економістів-теоретиків, обґрунтовуючи теорію національної економіки, вибрало предметом своїх досліджень сільськогосподарське виробництво. Представники фізіократизму вважали, що завданням економічної науки є дослідження "природних законів" господарства, що ґрунтувалося на приватній власності, конкуренції та індивідуальній ініціативі, і доводили, що єдиним джерелом багатства країни є землеробська праця. Зокрема, Ф. Кене у своїй економічній таблиці прагнув проаналізувати у достатньо спрощеній формі процес простого відтворення через взаємодію трьох класів національної економіки - землеробів, землевласників і тих, хто не займається сільським господарством. Представником економічної системи фізіократів в Україні був засновник Харківського університету Василь Каразін, який у своїх працях обґрунтовував ідею невтручання держави в економічний розвиток, аналізував причини економічної відсталості щодо невикористаності українських земель, розглядав аграрно-селянські проблеми та необхідність реформування сільського господарства.

Ускладнення господарського життя потребувало розроблення найскладніших концепцій національної економіки. А. Сміт і його послідовники поставили перед собою завдання комплексного дослідження всієї системи національної економіки, проаналізувавши як внутрішні закономірності господарських явищ і процесів, так і їхні зовнішні прояви. Національну економіку розглянуто як сукупність окремих індивідуальних господарств, де діяльність кожного приносить користь не лише йому, але й суспільству у цілому. В основу функціонування національної економіки А. Сміт і його послідовники поклали принцип "laisser-faire", який передбачав невтручання держави у господарський процес.

Практично в один і той же час Т. Мальтус, Д. Рікардо, Н В. Сеніор, Ж. Б. Сей, згодом Дж. Ст. Міль та інші розробили власні оригінальні теорії національної економіки, прагнучи ґрунтовніше й різнобічніше проаналізувати глибинні процеси господарського розвитку. Т. Мальтус звернув увагу на процес демографічного відтворення та його впливу на розвиток господарства країни, обґрунтував природний закон народонаселення. З його теоретичних підходів також випливає проблема циклічного розвитку національної економіки. Вчений довів, що може виникнути перевиробництво економічних благ через недостатній платоспроможний попит.

В основі економічної системи Д. Рікардо лежить теорія розподілу, в якій розглянуто взаємозв'язок заробітної плати, прибутку й ренти. Згідно з поглядами Д. Рікардо в національній економіці виникає серйозна проблема, оскільки зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутків і тим самим до зникнення стимулів до нагромадження. Тому необхідно створити такі умови, які б сприяли збільшенню прибутків капіталістів, що забезпечувало б економічне зростання країни. Свою модель національної економіки вчений доповнив теорією зовнішньої торгівлі, в основі якої лежить принцип порівняльних переваг.

Модель національної економіки Ж. Б. Сея знаменувала перехід Франції до нового типу економічних відносин. У дослідженні національної економіки вчений керувався логічною схемою. Спочатку він розглядав процес виробництва й розробляв теорію трьох чинників виробництва, потім аналізував розподіл і споживання суспільного продукту. Ж. Б. Сей вказував, що промисловість поступово буде займати провідні позиції в структурі національної економіки, оскільки саме там формується капітал. Концепція національної економіки Ж. Б. Сея доповнювалась теорією ринків, згідно з якою кризи надвиробництва є неможливими, оскільки товари обмінюються на інші товари й виробництво одних зумовлює потребу в інших.

У праці Дж. Ст. Міля "Принципи політичної економії" проаналізовано вплив економічного прогресу на розвиток виробництва й розподіл. Новаторськими є підходи вченого до розгляду процесу виробництва, зокрема він зазначав, що капітал є основною умовою виробництва, що знаходить відображення в його основних законах. Дж. Ст. Міль зазначав, що тимчасово неінвестований капітал стримує розвиток, а додатково залучений сприяє створенню додаткових робочих місць. Його теорія національної економіки відображала тогочасні тенденції розвитку господарства в Англії, вчений не відкидав ідеї соціального самовдосконалення суспільства. Українські вчені також не залишили поза своєю увагою концепції і доктрини національної економіки, розроблені представниками класичного напряму в економічній науці. Про моделювання національної перспективи України на початку й в середині XIX ст. мова не йшла, оскільки територію нашої країни було поділено між двома імперіями, Російською і Австро-Угорською, проте, українські економісти-теоретики, які жили й працювали у цей час, мали патріотичні почуття. С. Десницький, навчаючись в університеті Глазго (Шотландія), став палким прихильником науки А. Сміта, його ідеї виклав при дослідженні власності і її впливу на господарський розвиток.

М. Балудянський провів дослідження трьох економічних систем, на яких базується національне господарство. Він проаналізував систему, основану на торгівлі, з'ясував головні принципи, на основі яких вона діє, і довів, що політика меркантилізму не допоможе державі вийти з біди. Далі його увага зосереджувалась на розгляді системи національної економіки фізіократів та А. Сміта. М. Балудянський, як і великий шотландець, зазначив, що робота - це продуктивна сила багатства, обмін є поштовхом до самої роботи, тому розподіл праці має великий вплив на вдосконалення виробничих сил. У працях ученого відображено тогочасні передові погляди на економічну науку й політику, які він утверджував на теренах Російської імперії[3].

Представником класичного напряму був І. Вернадський, який у центр своїх досліджень поставив потреби, включивши в аналіз людину й суспільство. Вчений здійснив класифікацію потреб, виділивши індивідуальні, регіональні й національні, та з'ясував їх вплив на розвиток економіки. Також І. Вернадський був добре обізнаний з італійською політико-економічною літературою від античних часів до початку XIX ст. Він показав, що в італійській економічній думці існують два головних напрями щодо дослідження національної господарської системи. До першого належать прихильники державного втручання в господарські справи, до другого - прихильники свободи господарської діяльності. І. Вернадський у своїх працях відстоював принцип економічного лібералізму, виступав за ліквідацію кріпосного права в Росії та індустріалізацію.

У XIX ст. розвивається критичний напрям економічної науки і формуються соціалістичні ідеї. Це було зумовлено тим, що в постулатах класиків щодо економічної свободи, гармонії індивідуальних і суспільних інтересів та в абстрактних моделях господарської системи не було враховано реальних змін, які відбулися у країнах Західної

Європи. Зокрема, прискорений промисловий розвиток, перехід до машинного способу виробництва спричиняли занепад і розлад дрібного виробництва, майнове розшаровування населення, безробіття. Національне господарство багатьох країн починають розладнувати економічні кризи. З гострою критикою тогочасної ринкової системи господарювання виступив С. Сісмонді, звернувши увагу на злидарське існування робітників. Суспільство, в якому він жив, значно поляризувалося, конкуренція посилювала цей процес. Учений розробив проект реформування існуючої економічної системи, важливу роль він відводив державі, яка має впровадити робітниче законодавство й створити умови для повернення до дрібного виробництва у всіх галузях національної економіки. У своїй економічній програмі Ж. Пру-дон також обґрунтував панування в національній економіці дрібних товаровиробників, впровадження "робочих грошей", які б забезпечували еквівалентний обмін результатами праці, існування суспільства, в якому немає експлуатації, а є рівність і справедливість.

Критиками недоліків економічної системи на початку й середині ХІХ ст. були А. де Сен-Сімон, Ш. Фур'є і Р. Оуен та інші, які критикували приватну власність, процеси індустріалізації та розробляли проекти побудови справедливого суспільства. Заслугою А. де Сен-Сімона є те, що він при дослідженні національної економічної системи використовував історичний метод і наполягав на необхідності вивчення минулого, враховуючи економічні, політичні, культурні та інші складові. Ш. Фур'є обґрунтував ідею національної асоціації, первинною господарською одиницею якої є фаланга, розподіл у ній здійснюється відповідно до внеску кожного члена у процес виробництва. Р. Оуен також вказував на те, що існуюча система господарювання є нераціональною, вона породжує безробіття, злидні й нові форми рабства, тому необхідно провести її реформування й створити громади, в яких існувала б суспільна власність, були ліквідовані гроші, всі працювали б і спільно користувалися результатами своєї праці.

К. Маркс прагнув дослідити господарські процеси і явища, що відбувались в господарстві 1840-1880-х рр., і створити абстрактну модель тогочасної економічної системи. Головні положення його економічної системи викладено у фундаментальній праці "Капітал". У першому томі вчений розглянув процес виробництва капіталу через з'ясування сутності грошей, товару і їхньої ролі у становленні капіталізму, вказав на двоїстий характер праці. У другому томі К. Маркс зосередив увагу на процесі обігу капіталу в національній економіці, аналізі стадій руху капіталу та змінюванні його форми, проблемі морального й фізичного зношування, впливі на процеси нагромадження й відтворення. Третій том присвячено процесу капіталістичного виробництва, взятому загалом. Тут вчений прагнув обґрунтувати визначення ціни виробництва й чинників, що впливають на норму прибутку, дослідив механізм вирівнювання норми прибутку, розглянув торговий і позичковий капітал як відособлені форми промислового капіталу тощо. У четвертому томі "Капіталу" розглянуто теорію додаткової вартості через ретроспективний огляд концепцій відомих економістів минулого.

Соціалістичні вчення розвивалися й на українському підґрунті, набуваючи особливих рис через соціальні й економічні умови, які складались на території України. Соціалістичні ідеї пропагували М. Зібер, І. Франко, Ю. Бачинський та інші. Зокрема, М. Зібер порівняв моделі економічної системи Д. Рікардо й К. Маркса у праці "Давид Рікардо й Карл Маркс у їхніх суспільно-економічних дослідженнях", переклав і виконав науково-критичний аналіз першого тому "Капіталу". Заслугою українського вченого є також те, що він при з'ясуванні сутності національної економіки, вказав на зв'язок між мікро- й макрорівнями. Критично сприйняли вчення К. Маркса І. Франко і Ю. Бачинський. І. Франко здійснив порівняльний аналіз "Комуністичного маніфесту" К. Маркса й Ф. Енгельса та "Принципів соціалізму" В. Консідерана, показавши однаковість викладення найважливіших положень цих праць. Ю. Бачинський у праці "Україна irredenta", розглянувши суспільно-економічні відносини, що сформувались наприкінці XIX ст. в Росії, через призму марксистського світогляду запропонував свій проект реформування господарських відносин в Україні. Він показав, що Україна у складі Польщі або Росії не має можливостей для економічного розвитку й поліпшення умов життя населення. Тому для України найкращим виходом із ситуації, що склалася у цей історичний період, є проголошення незалежності, тобто України - для себе. Концепція національної економіки Ю. Бачинського була революційною і обґрунтовувала ідею звільнення України від економічної експлуатації з боку Росії та Польщі.

Друга половина XIX ст. відзначалась плюралізмом думок щодо розроблення концепцій національної економіки. Заслуговують на увагу теоретичні дослідження представників історичної школи, зокрема Ф. Ліста, який у 1841 р. написав книгу "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз". У цьому творі вчений обґрунтував політику протекціонізму як важливу умову забезпечення економічної могутності країни. Досліджуючи модель національного господарства, Ф. Ліст важливого значення надавав духовності, культурі й традиціям господарювання, які він додавав до головних чинників економічного зростання. Як основний метод дослідження при вивченні національної економіки та визначенні головних чинників зростання науковець вибрав історичний, що дозволило йому розглянути різні елементи процесу цивілізації. В цій праці Ф. Ліста закладено основи для всебічного вивчення системи національної економіки з урахуванням впливу різних соціальних, історичних, культурних, правових аспектів та обґрунтовано необхідність державного регулювання й захисту молодих галузей [3].

Свій внесок у розроблення теорії національної економіки зробили й представники маржиналістського напряму, які досліджували діяльність окремих індивідуальних господарств, суспільне виробництво розглядали як арифметичну суму напрацювань суб'єктів господарювання. В Україні такий метод дослідження господарських явищ і процесів в економічній системі використали представники київської школи, засновником якої був М. Бунге. Зокрема, Д. Піхно зазначав, що існують три види господарств - приватне, громадське й народне, які є різними сферами, але не протилежними, а солідарними, об'єднаними однією загальною метою, які взаємно підтримують одна одну і органічно пов'язані між собою у своєму існуванні й діяльності. Вчений звернув увагу на важливість духовного розвитку населення, зростання його культурного рівня і розглянув ці риси як сили, що руйнують або підтримують основи народного господарства.

Новаторськими дослідженнями системи народного господарства відзначався відомий український учений М. Туган-Барановський. У "Принципах політичної економії" він виклав своє бачення моделі економічної системи. Зокрема, вчений вказував на відмінності й взаємозв'язок одиничного й народного господарств. Одноосібне господарство регулюється волею й свідомістю окремого господаря, народне ж господарство, навпаки, не має власника, воно є стихійним і несвідомим продуктом взаємодії всієї множини регульованих індивідуальними свідомостями володарів одноосібних господарств, народне господарство не підкоряється у своїй життєдіяльності якомусь певному плану, але воно функціонує так, ніби такий план існує. Далі відомий учений розглянув найголовніші складові системи народного господарства - виробництво, обмін, розподіл. М. Туган-Барановський створив цілісну систему національної економіки, визначивши її найважливіші елементи і обґрунтувавши параметри її розвитку.

У XX ст. було удосконалено інструментарій дослідження національної економіки. Представники неокласичного напряму запропонували використовувати мікроекономічний аналіз при розгляді поведінки суб'єктів національної економіки. Відомий український економіст Є. Слуцький використав математичний апарат при розгляді теорії збалансованого бюджету споживача. Заслуговує на увагу його математичне обґрунтування ефектів доходу й заміщення. Також Є. Слуцький прагнув побудувати формально-праксеологічні основи економіки. Український вчений, розробляючи найважливіші положення праксеології, фактично запровадив системний аналіз для дослідження національної економіки і її компонентів.

У відомій книзі Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) було використано теорію макроекономічного аналізу для вивчення процесів та явищ, що відбуваються в національній економіці. Це економічне новаторство вченого дозволило йому дослідити національне господарство у цілому, у процесі аналізу агрегованих величин з'ясувати, які існують причиновонаслідкові зв'язки між ними. Дж. М. Кейнс обґрунтував концепцію державного регулювання національної економіки й визначив конкретні напрями втручання держави у господарське життя, що охоплюють грошовий обіг і грошову політику, нагромадження капіталу й інвестування, реалізацію вироблених товарів. Ідеї англійського вченого зробили значний вплив на подальший розвиток теорії національної економіки і економічну політику у багатьох країнах світу. Моделі економічного зростання були розроблені Р. Гарродом, Е. Гансеном, Дж. Хіксом, Е. Домаром та іншими. В них при поясненні головних проблем національного господарства основне місце відведено інвестиціям.

У перше десятиріччя після Другої світової війни стає популярною теорія неолібералізму, в якій декларовано принцип економічної свободи та невтручання держави у розвиток національного господарства, проте, за державою зберігається право на організацію соціального життя суспільства. До найвидатніших представників цього напряму економічної науки можна віднести Л. фон Мізеса, Ф. Хайєка, Дж. Міда, В. Репке, Л. Ерхарда, В. Ойкена, Ш. Алле, М. Фрідмана та інших. Цими економістами було розроблено концепцію соціального ринкового національного господарства, в основі якого лежить конкуренція й приватна власність, а держава за допомогою економічних важелів здійснює перерозподіл національного доходу з метою забезпечення соціальної справедливості. Неолібералізм доповнив теорію національної економіки пропозиціями поєднання вільних ринкових сил та економічної політики держави, спрямованої на забезпечення зростання добробуту населення.

У 1950-1960-х рр. набуває визнання концепція неокласичного синтезу, обґрунтована П. Самуельсоном. Він запропонував поряд з макроекономічним використовувати мікроекономічний аналіз, розвиваючи прикладні аспекти дослідження національного господарства. Зокрема, залежно від стану справ у національній економіці необхідно використовувати як кейнсіанські методи регулювання, так і пропозиції економістів, які стояли на позиціях економічного лібералізму.