Слід підкреслити, що набір сформульованих проблем потребує глибокого аналізу. Для подальшої роботи в переліку проблем доцільно відзначити їх відносну терміновість (дуже термінові, термінові, нетермінові), а також виділити основні проблеми, що вимагають рішення в першу чергу.
Виділення основної проблеми іноді може представляти значну складність, і можливий варіант її рішення можна представити у вигляді алгоритму (рис. 23.2).
Рис. 23.2. Алгоритм виділення основної проблеми
На користь об'єктивного виділення основних проблем практика соціально-економічного розвитку настійно диктує необхідність не тільки якісної, але і кількісної їх оцінки.
Головними показниками при цьому могли б виступати ступінь значущості проблем і ступінь важливості впливу чинників, що формують проблемну ситуацію. їх пропонується оцінювати за ступенями: висока, середня, низька.
Певний ступінь вимагає відповідного рівня реагування, зосередження зусиль на локалізації і нейтралізації негативних наслідків дії різних проблем і впливу різних чинників. Точне визначення параметрів проблем і чинників дозволить виділити пріоритети при ухваленні стратегічного рішення для подолання проблемних ситуацій. Цьому і повинна сприяти кількісна оцінка ступеня значущості проблем і важливості впливу чинників.
Завдання кількісної оцінки зводиться до знаходження інструменту, за допомогою якого можна знаходити кількісні показники проблем і чинників, що мають, як правило, якісні характеристики.
На основі дослідження питань кількісної оцінки проблем і чинників виявлено, що для цих цілей найбільш застосовні методи експертних оцінок.
Система соціально-економічного розвитку потребує вироблення єдиної стратегії, яка забезпечувала б найбільш ефективне усунення або пом'якшення наявних проблем. Ця стратегія може бути сформульована з приватних стратегій вирішення окремих проблем.
Суть стратегії вирішення кожної окремої проблеми - здійснення певних змін в проблемній системі (елементі) і її зовнішньому оточенні.
Відповідно до постановки завдання вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіонів, орієнтованого на зміну існуючого стану, розробка стратегій ведеться в термінах зміни по відношенню до деякого базового варіанту розвитку, що виходить в результаті екстраполяції тенденцій, що склалися, і наявних шляхів і можливостей здійснення змін. Перелік таких змін характеризує структуру стратегії і одночасно задає цільові нормативи для розробки комплексів заходів щодо її реалізації.
Активне вирішення проблеми, як було відмічено, припускає усунення або компенсацію чинників, обумовлююче виникнення і відтворення проблеми. Для того, щоб розглянути з цих позицій питання розробки деякої єдиної стратегії соціально-економічного розвитку регіону як проблемної системи, необхідно проаналізувати структуру чинників проблемної ситуації і на цій основі досліджувати структуру заходів щодо їх усунення, з метою виявлення тих елементарних блоків, з яких може бути зібрана єдина стратегія.
Одним з таких блоків є приватна стратегія, під якою розуміється сукупність дій, направлених на усунення проблемної ситуації або в одній з підсистем на одному з напрямів діяльності регіональних органів влади.
Як правило, приватні стратегії об'єднують елементарні, об'єктні, групові і функціональні стратегії.
Оскільки на якість функціонування окремо узятої підсистеми (напряму діяльності) можуть впливати одночасно декілька негативних чинників, кожен з яких може усуватися і компенсуватися різними способами, то уявляється доцільним спочатку розглянути можливу управляючу дію, яка характеризується єдиним об'єктом, а також суб'єктом і способом дії на окремий чинник. Ці дії можуть групуватися в різних аспектах: конкретних результатів, об'єктів, суб'єктів і механізму дії. Якщо їх об'єднати з позиції загального об'єкту управління, чинника, управління, що є предметом, то для кожного чинника може бути підібрана відповідна стратегія, що дозволяє його усунути або компенсувати, - елементарна стратегія. Інакше кажучи, управляюча чинником дія - це основа для об'єднання декількох суб'єктів, форм і методів управління в елементарну стратегію.
Сукупність управляючих дій, направлених на поліпшення якості функціонування певного функціонального елементу системи, дає об'єктну стратегію.
Об'єднання об'єктних стратегій за групами однотипних функціональних елементів, що належать різним функціональним підсистемам проблемної системи, є груповою стратегією.
Об'єктні стратегії можуть бути об'єднані також за ознакою поліпшення властивостей функціональних підсистем, до яких належать відповідні елементи. Таке об'єднання утворюватиме функціональну стратегію.
Змішаними стратегіями вважатимемо сукупність приватних стратегій, об'єднаних за ознакою поліпшення різних проблемних характеристик даної системи соціально-економічного розвитку в цілому.
Сукупність змішаних стратегій дає загальну стратегію зміни інших властивостей проблемної системи. При цьому очевидно, що витрати і результати реалізації окремих змішаних стратегій і їх довільних поєднань розрізняються. Тому формування єдиної стратегії є завданням вибору найбільш ефективного поєднання варіантів реалізації змішаних і окремих приватних стратегій.
В процесі формування єдиної стратегії вирішення проблеми соціально-економічного розвитку регіону першим джерелом інформації є розробки за окремими приватними стратегіями, але при цьому ми можемо отримувати і характеристики, які виходять за рамки проведених розробок. Це припускає активне використання експертного аналізу. Отже, другим джерелом інформації є експертні оцінки.
На підставі вибору варіанту єдиної стратегії вирішення проблеми для кожної приватної стратегії формуються нормативні властивості функціональних підсистем, що їх реалізовують, потім необхідно оцінити досяжність цих нормативних властивостей кожною реальною системою. У разі негативної оцінки єдина стратегія соціально-економічного розвитку регіону повинна бути відповідним чином переглянута, а у разі позитивної оцінки необхідно переходити до наступного етапу аналізу - визначення умов, при яких дані нормативні властивості можуть бути досягнуті.
В ході розробки стратегії виникає завдання формування альтернативних варіантів досягнення необхідних характеристик різних елементів даної системи і зв'язків між ними.
Виділяють два підходи до її рішення: перший, суто експертний підхід, що базується на використанні евристичних процедур типу "мозкового штурму", методу Дельфи і тому подібне, і другий підхід, заснований на максимально широкому системному погляді на об'єкт планування і управління і на більш менш впорядкованих процедурах співвідношення з кожним з елементів даного об'єкту можливих управляючих дій. Визначити заздалегідь, який підхід буде ефективнішим, досить складно. Вони повинні доповнювати один одного. Скажімо, формально-логічний підхід може задавати свого роду скелет стратегії, який потім вже обростає конкретним змістом за допомогою евристичних методів.
Теоретично кількість альтернативних шляхів вирішення проблем у сфері регіонального управління може іноді бути значною. Деякі з альтернативних рішень можуть здаватися достатньо прийнятними, деякі - наївними. Питання, очевидно, полягає в тому, чи можемо ми насправді перерахувати всі можливі шляхи вирішення проблеми і чи є надія провести аналіз всіх цих шляхів, порівняти їх один з одним. Як з теоретичної, так і з практичної точки зору на першу частину питання слід дати позитивну відповідь: в принципі, для будь-якої проблеми в області стратегічного розвитку теорія і практика можуть підказати перелік конкретних шляхів їх дозволу. Що стосується другої частини питання - про можливість проведення аналізу всіх цих шляхів і їх порівняння, то відповісти можна, тільки розглянувши конкретну проблему, вірогідні шляхи її рішення і варіанти, які на кожному шляху вирішення проблеми можна розробити в достатній кількості. Таким чином, може виникнути суперечність: якщо всі можливі стратегії не можуть бути вибрані для аналізу, то краще вирішення проблеми може бути незнайденим.
Очевидно, тут потрібно дати відповідь на питання про те, скільки стратегій соціально-економічного розвитку регіону слід розробляти. Практика в різних областях діяльності показує, що максимально можливою кількістю альтернатив є, як правило, сім. Найчастіше беруться п'ять альтернатив, а за відсутності часу для вирішення проблеми можна обмежитися і трьома.
Таким чином, якщо кількість альтернативних варіантів, що розробляються, для кожного з шляхів вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіонів знаходиться в межах 3-7, то практично можна переходити до наступної процедури - виявлення переваг і недоліків кожної альтернативної стратегії рішення по відношенню до мети або цілей (для цього доцільно використовувати методику обґрунтування раціонального варіанту соціально-економічної стратегії розвитку регіонів національної економіки).