Сучасна економічна політика відображає такі дії, спрямовані на розширення сукупного попиту:
- збільшення реальних доходів населення шляхом запровадження єдиної ставки оподаткування доходів фізичних осіб;
- підвищення соціальних витрат;
- підвищення середнього рівня пенсійного забезпечення населення.
Водночас протягом останніх років залишаються невирішеними такі питання, як:
- переважання серед пріоритетів загальнодержавної і регіональної економічної політики тактичних та оперативних цілей;
- демонополізація окремих сфер і галузей економіки;
- нерозвинутість фондового ринку.
Посилення головних складових сучасної світової фінансово-економічної кризи розпочалося кілька років тому. Фінансова система нашої держави, враховуючи надмірну відкритість її економіки, є вразливою до ступеня нестабільності світових економічних процесів.
До основних критеріїв такої нестабільності належать:
- від'ємне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу (понад 5 % ВВП);
- низький показник покриття міжнародними резервами обсягів короткострокових боргових активів (нижче 1);
- швидке зростання споживчого кредитування (більше 15 % за рік).
Прискорене нарощування зовнішнього боргу зумовлене насамперед зростаючими запозиченнями банківської системи. Темпи збільшення зовнішнього боргу за 2006-2008 рр. становили майже 250 %. Основними напрямами використання ресурсів стали іпотечне та споживче кредитування, що не стимулює економічне зростання.
Зовнішні чинники, які негативно вплинули на економічне зростання:
- бездумне наслідування зовнішніх ознак ефективної ринкової економіки, зокрема посилене замість раціонального споживання;
- дотримання рекомендацій зовнішніх експертів щодо реформування економічної системи;
- втрата єдності економічного простору, ринків сировини та збуту з розпадом СРСР.
Конкурентні переваги української економіки значною мірою визначаються низькою вартістю трудових ресурсів. Частка оплати праці в структурі собівартості української продукції майже 8-10 %, що є одним з найнижчих показників у Європі. Водночас в Україні дуже низький рівень продуктивності праці, в Російській Федерації вона вища в 2,2 раза, у Німеччині - в 6,3, у Франції - у 7,6, США - в 9 разів. Така ситуація не створює передумов збалансованого довгострокового економічного зростання. Особливо турбує стабільне погіршення показників майже всіх напрямів інноваційної діяльності, без чого неможливо досягти стійк їх процесів економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності.
Спеціалісти Гарвардського університету опрацювали детальну методику оцінки конкурентоспроможності за 48 показниками із систематизацією їх за 9 категоріями: стан економіки, експорт, інвестиції, фінанси, макроекономічне становище, людські ресурси, наука і технології, інфраструктура та державна політика.
Аналіз показників діяльності України у 2006 р. (табл. 12.1) свідчить про деякі позитивні та багато негативних чинників і тенденцій її розвитку.
Господарський комплекс України функціонує у складній економічній ситуації. Кризові явища в економіці відображаються на розвитку промисловості. Неконкурентоспроможність, повільна
Таблиця 12.1. Показники конкурентоспроможності України
Закінчення табл. 12.1
структурна перебудова призводять до простоювання чи роботи не на повну потужність значної кількості підприємств і виробництв* А це, в свою чергу, негативно відображається на розвитку конкуренції в Україні.
Водночас спостерігається наплив на український ринок імпортних товарів, які успішно витісняють вітчизняні. Останніми роками частка імпортних товарів широкого вжитку збільшилась з 18,5 до 53,2 %. Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції свідчить про погіршення економічної безпеки країни.
Перехід від адміністративно-централізованої системи господарювання до ринкової економіки з метою економічного зростання передбачає здійснення комплексу заходів щодо створення конкурентного середовища. Складність розв'язання проблем становлення конкуренції як обов'язкового чинника підприємницької діяльності зумовлена високим рівнем монополізації виробництва в Україні.
Повністю монополізованим було виробництво багатьох видів продукції. Монополізація виробництва, брак конкуренції супроводжувались консервацією низького технічного рівня виробництва, збереженням структурної кризи внаслідок посилення диспропорцій між монополізованими і немонополізованими галузями економіки.
Важливим пріоритетом посилення економічного зростання є політика збільшення доходів населення. Доходи населення - основа платоспроможного ринку. Для підвищення заробітної
плати потрібно стимулююче оподаткування, яке сприятиме ефективному використанню трудових ресурсів (діюча система соціального забезпечення, що встановлює занижені мінімальні гарантії поряд із високими ставками податків на заробітну плату, утримує підприємців від збільшення легального рівня оплати праці).
Доцільно розробити і реалізувати "Національну програму підвищення конкурентоспроможності у стратегічно важливих для України секторах", об'єднавши зусилля держави та бізнесу. Пріоритетними мають стати такі завдання:
- зорієнтувати комплекс "гірничодобувна промисловість - чорна металургія - важке машинобудування" на експорт високоякісного прокату, металомістких виробів включно з транспортними засобами, екскаваторами, металорізальними верстатами, устаткуванням для гірничодобувної, енергетичної, металургійної та хімічної продукції;
- розвивати систему конкурентоспроможних виробництв вітчизняного АПК, які спеціалізуватимуться на окремих видах сільськогосподарської продукції (зерно, насіння соняшнику), зміцнювати позиції переробної і харчової промисловостей;
- розширювати зовнішню експансію виробництва ракетної та авіаційної техніки (передусім виробництва транспортних літаків). Забезпечити підтримку вітчизняного військово-промислового комплексу за перспективними напрямами виходу на зовнішні ринки (бронетехніка, техніка протиповітряної оборони, вогнепальна зброя, інженерна техніка);
- сформувати новий виробничий комплекс на основі галузей з видобутку рідкісноземельних металів, розвивати комп'ютерне виробництво, мікроелектроніку (з використанням нових космічних технологій), залучати в цю сферу іноземний капітал з метою прискорення модернізації;
- розширювати і модернізувати транспортну інфраструктуру для реалізації транзитних функцій за напрямами Схід - Захід, Північ - Південь із використанням трубопровідного, залізничного, автомобільного, морського та повітряного транспорту;
- вивести на європейські позиції міжнародний туризм за допомогою залучення іноземного капіталу в розвиток відповідної інфраструктури.
Єдино можливий шлях досягнення сталого розвитку України, економічного зростання держави, реформування її економіки, інтеграції у світовий економічний простір і підвищення життєвого рівня громадян пролягає через посилення конкурентоспроможності національної економіки, зокрема як її галузей та секторів, так і окремих підприємств, а також роботу в цьому напрямі на регіональному рівні.
За сучасних умов держава активно впливає на економічне зростання. Органи державної влади намагаються, залежно від економічної ситуації, посилювати чи, навпаки, стримувати дію факторів, що впливають на динаміку його показників. У періоди радикальної перебудови економічної системи в напрямі її ринкових основ, що актуально для України, роль державного регулювання залишається винятково важливою.
Державний вплив передбачає оптимізацію рівня нагромадження капіталу та заощаджень, а також обсягів і напрямів інвестиційної діяльності. Важливе значення мають державні видатки на розвиток економіки, створення відповідних умов для залучення і раціонального використання іноземних інвестицій. Державному регулюванню підлягають також експортно-імпортні операції з метою формування їх раціональної структури для забезпечення економічного зростання.
В Україні така діяльність здійснюється в умовах скорочення частки державного сектору економіки, посилення дії ринкових механізмів регулювання, які за часів командно-адміністративної економіки були деформовані в результаті застосування неекономічних методів і використання заходів жорсткого державного управління.
Питання державного регулювання економічного зростання досить актуальні і є об'єктом уваги кожного уряду. Проте виваженої узгодженої програми державної підтримки економічного зростання на довгостроковий період з урахуванням інтересів провідних суб'єктів господарської діяльності немає. Різні урядові команди використовують підходи, які часто суперечать один одному. Пріоритетними визначаються то стимулювання споживчого попиту, то посилення інвестиційної діяльності, то якнайшвидше впровадження інновацій. Як наслідок, відсутність послідовності в реалізації державної політики, спрямованої на підтримку сталого економічного зростання. Спостерігається також нестабільність і нагромадження нерозв'язаних проблем із забезпечення фінансового регулювання.
Ще однією важливою проблемою економічного зростання в Україні є намагання забезпечити його шляхом збільшення державою соціальних виплат населенню і нарощування споживчого попиту громадян. Такий підхід розглядають як важливий фактор прискорення. Проте слід мати на увазі, що його вплив на розвиток економіки неоднозначний, а перетворення підвищеного споживчого попиту на дійовий фактор економічного зростання можливе лише за умови його суттєвого доповнення іншими важелями державної фінансової політики. Зокрема, її доцільно спрямувати на підвищення обсягів заощаджень домогосподарств та їх перетворення в організовані інвестиції у розвиток вітчизняного бізнесу.
Отже, державна політика, спрямована на прискорення економічного зростання в Україні, потребує активізації. Вона має орієнтуватися на досягнення коротко- і довгострокових цілей. Держава повинна посилити вплив на формування сукупного попиту, обсягів і структури інвестицій, умов розвитку бізнесу, фінансового ринку, забезпечити стабілізацію грошово-кредитної сфери, розвиток території та економічну співпрацю з іншими країнами.
Проведення структурних реформ з метою економічного зростання може бути особливо успішним у межах моделі випереджаючого розвитку. Випереджаюче зростання ґрунтується на структурно-технологічній модернізації з урахуванням постіндустріальних тенденцій. Його основою і рушійною силою є гуманізація, метою - підвищення добробуту населення.
При розробці моделі випереджаючого зростання для України потрібно враховувати такі новітні тенденції економічного розвитку:
1) в кінці XX - на початку XXI ст. у світі відбувається поступовий перехід до постіндустріального інформаційного суспільства, де найбільш важливими та дорогими ресурсами є інформаційні технології, послуги освіти й охорони здоров'я, інноваційний потенціал людини та інші культурні цінності. Економічні системи, які володіють ними, мають кращі умови для розвитку економіки;
2) в умовах глобалізації та інтернаціоналізації економічного розвитку розв'язати проблеми випереджаючого розвитку будь-яка країна може лише у співпраці із світовою спільнотою. Спираючись на це, слід шукати шляхи створення "економіки для людини" через накопичення національних цінностей як головного стратегічного ресурсу майбутнього;
3) варто ширше використати історичний досвід періоду непу та "хрущовської відлиги".
Пріоритетними спрямуваннями моделі випереджаючого зростання є:
- освіта, тобто створення людини-новатора через функціонування єдиної цілісної системи навчання і постійного підвищення кваліфікації населення з метою досягнення стабільного зростання кваліфікації та інноваційного потенціалу працівників;
- фундаментальна і прикладна наука, "виробництво" інформації, інформаційних технологій як основних "товарів" для вітчизняного та світового ринків;
- охорона здоров'я і рекреація.
Важливий напрям для реалізації моделі випереджаючого економічного зростання - акумуляція інвестиційних ресурсів у "точках зростання". В Україні, що входить до складу п'ятірки країн світу з найбільшою чисельністю дипломованих програмістів, однією з "точок зростання" можуть бути інформаційні технології. Про це свідчить досвід Ірландії, яка спромоглася за 7 років (1995-2002 рр.) збільшити свій обсяг ВВП у 2,1 раза, а щорічний приріст прямих іноземних інвестицій - з 1,5 до 23,0 млрд євро. Нині на території Ірландії розташовані європейські центри майже всіх провідних компаній світу, а інформаційні технології забезпечують першу за обсягом статтю доходів економіки.
Отже, економічне зростання в Україні має відновлювальний характер і використовує фактори індустріального технологічного укладу. Для створення фундаменту довгострокового економічного зростання необхідно забезпечити реальні конкурентні переваги національної економіки через її структурні перетворення та сучасні технології.