Частковий потенціал діючого парку обладнання, як властивість забезпечити потрібний за технологією перелік та діапазон операцій, теж використовується не повністю, якщо не за часом (змінність роботи підприємства), то за діапазоном можливостей (за розміром деталі, який може бути менше, ніж забезпечують габарити станка, за потужністю двигуна, за силами різання та інше). Крім того, важливою властивістю обладнання є його потенціал розвитку, а також, як різновид — потенціал гнучкості, як властивість забезпечити мінливі вимоги ринку до продукції, що виробляється.
Як і будь який інший, частковий потенціал парку обладнання обмежується не лише вимогами технології та конструктивних особливостей продукції. Ми розглядали зовнішні та внутрішні обмежуючі фактори, але ще одна група — фактори змішаного впливу, які виникають як наслідок проявів фізико-хімічних законів природи та закономірностей розвитку суспільного виробництва. Річ у тому, що ці фактори діють одночасно як зовнішні, обмежуючи прояви властивостей підприємства відносно зовнішнього середовища, та як внутрішні, які зменшують самі ці властивості. Мова йде про фізичний та моральний знос елементів носія. При чому на увазі мається не фізичний знос у ході виробничого використання цього носія, бо такий знос — звичайне витрачання технічного ресурсу, яке компенсується за рахунок відповідного ринку, як елементу зовнішнього середовища. Врахуванню у цьому аспекті підлягає фізичний знос матеріальних об'єктів під впливом прояву фізичних та хімічних процесів руйнування, безвідносно до інтенсивності їх використання (якщо цей виробничий знос відповідним чином компенсується), та морального зносу матеріальних і нематеріальних складових носія потенціалу підприємства. Ця група факторів особливо проявляється при визначенні потенціалу конкурентоспроможності підприємства, оскільки конкурентоспроможною мусить бути продукція, а виготовлення такої прогресивної продукції потребує нової техніки та технології.
Щоб врахувати вплив зовнішніх, змішаних та внутрішніх факторів у єдиному процесі формування потенціалу, потрібно користуватися загальними принципами стратегічного планування. В економіці терміном "стратегічні рішення" позначаються рішення, які мають кардинальне значення для функціонування бізнесу й визначають перспективи розвитку життєво важливих складових виробництва. Таким чином, як відмітні ознаки стратегічних рішень можна назвати їх значний вплив иа перспективи розвитку, спрямованість на ключові проблеми й об'єкти, від яких залежить життєздатність і конкурентоспроможність підприємства й бізнесу в цілому. Це означає, що реалізація стратегічних рішень міняє потенціал підприємства, і зміна первісної спрямованості стратегії вимагає значних витрат. Необхідно розрізняти стратегічні, тактичні й оперативні рішення.
У практиці роботи підприємств до стратегічних рішень відносять плани реконструкції, технічного переозброєння, розширення або ліквідації виробництв, в ході яких здійснюється корінна зміна профілю або спеціалізації підприємства, зміна номенклатури продукції, масштабів, типу виробництва. У ході нового будівництва створюється, як правило, прогресивний новий носій, побудований на принципово нових технологіях, з використанням техніки останніх поколінь.
Користуючись цією класифікацією, можна відповідним чином структурувати і рішення, і шляхи їх реалізації. Рішення, що стосуються використання існуючого потенціалу виробничої бази (техніки та технології, зв'язаних певною організаційною структурою виробництва на існуючих виробничих площах), доцільно відносити до оперативного рівня. Рішення, що стосуються процесів освоєння нереалізованого потенціалу, можна віднести до тактичного рівня, та рішення, які визначають формування або втілення потенціалу розвитку підприємства у значних масштабах, є стратегічними.
Стратегія підприємства в області зміни структури й обсягів виробництва повинна охоплювати наступні напрямки формування й реформування виробничого потенціалу:
- Технологічна стратегія — стратегічні рішення, що визначають динаміку технології підприємства й вплив на неї ринкових факторів.
- Інтеграційна стратегія — сукупність рішень, що визначають інтеграційні функціонально-управлінські взаємодії підприємства з іншими підприємствами, окремими підрозділами, об'єктами бізнесу.
- Фінансово-інвестиційна стратегія — сукупність рішень, що визначають способи залучення, нагромадження й витрати фінансових ресурсів.
- Стратегія реформування виробничого потенціалу підприємства (РВПП) — сукупність рішень по приведенню вказаного потенціалу до відповідності із зовнішніми умовами, що змінилися з моменту створення носія.
Кожне з названих напрямків вимагає для своєї реалізації специфічних методів, певного матеріально-технічного й фінансового забезпечення, що відповідає рівню підготовки персоналу. Це, у свою чергу, теж вимагає перебудови структури фінансування, структури кадрів і т.п.
Виходячи з вище сказаного, можна запропонувати наступні етапи проведення реформування виробничого потенціалу існуючого підприємства (РВПП') :
Перший етап — оцінка необхідності й можливості реалізації РВПП: визначення змін зовнішнього середовища; оцінка стану носія виробничого потенціалу; співставлення властивостей існуючого Носія з вимогами ринку та врахування нових зовнішніх обмежень, що виникли зі змінами зовнішнього середовища; визначення принципової технічної можливості перебудови носія та розробка варіантів; ухвалення рішення.
Другий етап РВПП — уточнення проміжних цілей, необхідних ресурсів і визначення Потрібних властивостей носія: визначення проміжних цілей реформування виробничого потенціалу об'єкта (розширення масштабів, зміна номенклатури, підвищення якості, тощо); визначення завдань, виконавців, строків та умов у загальному плані; виявлення можливих проблем при реалізації та розробка превентивних заходів; зіставлення варіантів за очікуваною ефективністю; розрахунок ризику по варіантах РВПП та вибір оптимального з точки зору власників та інвесторів сполучення "ризик — прибуток"; визначення очікуваного рівня виробничого потенціалу об'єкта по прийнятому варіанту РВПП; розробка заходів на випадок можливих негативних наслідків реалізації проекту; визначення видаткової частини й зіставлення з наявними ресурсами.
Третій етап РВПП — формування складу групи виконавців циклу підготовчих робіт: призначення керівника проекту й визначення його повноважень; розподіл обов'язків на період РВПП; ознайомлення із загальною концепцією РВПП об'єкта; уточнення цілей і завдань для призначених виконавців з урахуванням їх кваліфікації; навчання виконавців методам проведення РВПП.
Четвертий етап — аналіз стану часткових елементів носія виробничого потенціалу за системами, групами та окремими об'єктами:
— функціонально-вартісний аналіз продукції; визначення відхилення вихідних параметрів продукції від тих, що вимагає ринок; аналіз існуючих варіантів альтернативної продукції та альтернативних технологій її виготовлення; вибір продукції та аналіз можливості використання існуючої технології; вибір варіанту заміни або вдосконалення чи створення нової технології; визначення вузьких місць існуючого технологічного процесу та нової технології за розрахунком; аналіз виробничої структури з точки зору можливості застосування нової технології;
— формування нових транспортних потоків; діагностика рівня фактичного морального та фізичного зносу ОВФ, їх окремих груп, окремих одиниць за інвентарними номерами; виділення у виробничій структурі ланок, організованих за тим чи іншим типом виробництва; дослідження рівня гнучкості поточних ліній масового та крупносерійного виробництва; аналіз використання діапазону можливостей універсального обладнання за дрібносерійним та одиничним типом виробництва; співставленням існуючого та потрібного типорозмірного ряду операцій обробки обраного виробу за обраною технологією; вибір об'єктів заміни, модернізації та ремонту.
П'ятий стан — розробка плану-графіку, сітьової чи іншої моделі процесу зміни виробу, технології, складу обладнання або формування нового носія. На цьому етапі встановлюється взаємозалежність окремих етапів робіт, можливість взаємозаміни виконавців, оптимізація строків виконання кожного стану та проекту взагалі, оптимізація сполучення локальних проектів, строків виконання та вартості генерального проекту. За кожною роботою закріпляється група виконавців, встановлюється ресурсне забезпечення та уточнюється послідовність робіт, яка лімітує строки виконання усього проекту.
Шостий етап — розробка програми РВШ І: підготовка кількох варіантів програми РВПП з використанням різних методів, форм, напрямків реалізації для досягнення однієї й тої ж мети з урахуванням перспектив розвитку й вибір кращого; ув'язування програми РВПГ1 об'єкта з його поточною виробничою діяльністю (або діяльністю його структурних підрозділів, якщо вона не припиняється па строк РВІІП); підготовка бази для перенавчання й перепідготовки персоналу; підготовка типових положень, посадових обов'язків, внутрішніх регламентуючих документів, проекту нового колективного договору, систем оплати й ін.; підготовка системи планів: плану виробництва й реалізації продукції, технічного плану, плану фінансової перебудови, рекламної кампанії, плану підвищення якості виробництва, зміни номенклатури продукції й т.п. із вказівкою джерел фінансування, послідовності реалізації, прив'язкою до плану поставки матеріалів і реалізації продукції; ознайомлення виконавців з їх функціями в процесі РВПП, відповідальністю й системою заохочення; остаточне узгодження й затвердження планів, виконавців, програми в цілому.
Сьомий етап — реалізація програми вміщує: контроль ходу виконання проекту; визначення відхилень; оцінка причин відхилень; відхилення, викликане помилковими діями виконавців, потребує розробки заходів з його ліквідації, а викликане об'єктивними обставинами — коригування програми.
Із проведеного аналізу витікає:
— будь-які зміни потенціалу та його первинне формування відбувається лише через відповідні зміни або формування нового носія, без таких змін можливо лише зовнішнє обмеження вже існуючих властивостей;
— при формуванні нового потенціалу або реформуванні існуючого, потрібно дотримуватись певних пропорцій його внутрішньої структури між існуючим потенціалом та потенціалом розвитку;
— кількість функціональних елементів підприємства, як носія потенціалу, пов'язана з характером та видом його діяльності й може різнитися за галузями виробництва;
— функціональні елементи мають два види властивостей: функціональні (якими даний елемент забезпечує усі інші складові носія) та ринкові (за якими зовнішнє середовище поповнює ці властивості, або поповнюється за їх рахунок), і ці два види властивостей, як відповідні потенціали елементів, потрібно формувати збалансовано;
— функціональні елементи складаються з часткових або з їх систем, угруповань, кожне з яких може у свою чергу складатися з менших часткових елементів кількох рівнів;
— часткові елементи багатофункціональні і універсальні, на відміну від функціональних, які виконують лише одну функцію і практично ніколи не можуть бути використані у іншому носії;
— при формуванні носія необхідно враховувати не тільки якісні, але й кількісні характеристики окремих елементів, які повинні бути не менш та не більш, ніж потрібно для функціонування та розвитку підприємства, як цілісного об'єкту;
— формування нового та реформування існуючого носія мають декілька загальних рис, але й багато у чому відмінні, тому відбуваються кожен за своїм алгоритмом;
— формування нового носія починається з вивчення ринку, вибору виду діяльності, встановлення типу та масштабів виробництва, місця розташування та закінчується підбором окремих часткових елементів для забезпечення потрібних властивостей функціональних елементів у економічно припустимих межах;
— реформування існуючого носія теж починається з вивчення ринку, але з точки зору відповідності продукції, виду діяльності, масштабів та характеристик виробництва сучасним вимогам, та завершується адаптацією (переналадкою, модернізацією, заміною окремих одиниць) вже існуючих елементів до нових ринкових, науково-технічних, господарських умов діяльності з метою зміни загального потенціалу об'єкту у потрібному напрямку.
Основні особливості формування виробничого потенціалу містяться у наступному:
1. Формуванню або реформуванню підлягає у першу чергу носій потенціалу виробничої системи підприємства, від властивостей якого у найбільшій мірі залежить виробничий потенціал усього підприємства;
2. Зміни носія потенціалу виробничої системи не обов'язково потягнуть за собою зміни інших систем, лише якщо це пов'язано зі зміною енергоспоживання, збільшенням матеріаломісткості або трудомісткості продукції, але якщо йдеться про створення нового підприємства, саме виробнича система обумовлює склад, вид, структуру та масштаби усіх інших систем цілісного носія та згодом і його виробничий потенціал;
3. Формування або реформування носія потенціалу виробничої системи здійснюється за ланцюжком: зміна (вибір) виробу або зміна конструкції виробу чи матеріалів, що його складають; зміна (вибір) масштабів та типу виробництва; зміна (вибір) технології виробництва за видами обробки та рівнем використання готових комплектуючих вузлів; зміна, (вибір) рівня автоматизації процесів і відповідно — вимог до виробничого персоналу;
4. Виробничий потенціал підприємства відображує максимум обсягу, який може забезпечити підприємство за встановленими номенклатурними позиціями й асортиментом продукції у межах повної місткості ринку за кожним виробом. Але при цьому потрібно враховувати, що ці межі можуть коливатись, до того ж і під впливом самого об'єкту оцінки, оскільки підприємство має потенціал розвитку як системи виробництва, так і реалізації продукції (за рахунок ринкового потенціалу продукції, який може зростати, зменшуватись чи зникати);
5. Від вибору виду продукції, що буде виготовлятися, залежатимуть одиниці виміру виробничого потенціалу (штуки, тони умовного палива, метри, нормо-години, інше), як обсягу продукції, робіт, послуг у натуральному або умовно-натуральному виразі за встановлений відтинок часу;
6. Основними суб'єктами оцінки та діагностики виробничого потенціалу підприємства є власник (співвласники) та конкуренти даного підприємства. Держава, як суб'єкт оцінки такого виробничого потенціалу, виступає лише за умовами: продукція, що виготовляється, є стратегічно важливою для країни; продукція є вагомою складовою експортно-імпортного балансу; держава є власником та розпорядником підприємства, а підприємство є казенним. Регіон та місто можуть виступити суб'єктами оцінки виробничого потенціалу, якщо продукція (дефіцитні предмети широкого споживання) повинна у першу чергу задовольняти потреби місцевого населення.
Питання до самоконтролю
- Чим відрізняється формування потенціалу від реформування? Які процеси відбуваються у ході реконструкції, реорганізації, технічного переозброєння об'єкта з точки зору змін потенціалу?
- За якими етапами відбуваються зміни потенціалу та його первинне формування? Що спричиняє обмеження вже існуючих властивостей носія?
- З якими витратами пов'язано створення носія та реалізація властивостей окремих структурних складових потенціалу підприємства? Що вимагає капітальних вкладень, а що поточних витрат?
- Чим відрізняється функціональний потенціал системи виробництва від виробничого потенціалу підприємства?
- Які внутрішні, зовнішні та змішані фактори визначають пропорції структури носія та рівень використання виробничого потенціалу існуючого об'єкта?
- З яких часткових елементів, їх груп та систем складається функціональний елемент "система виробництва об'єкту", та яким чином цей функціональний елемент набуває властивості, яка відрізняє його від часткових елементів?
- Які особливості формування виробничого потенціалу обумовлюють його одиниці виміру та межі визначення (умови, мінімальний або максимальний розмір тощо)?
- Надати пояснення дії ефекту синергії та вказати причини, з яких цей ефект може не проявитися у взаємодії складових елементів носія.
- Зміст принципів формування та реформування потенціалу.
- Склад та характер впливу внутрішніх факторів формування потенціалу та його зовнішніх обмежень.
- 1 і. Поясніть модель реформування потенціалу на основі існуючого носія, та формування на основі нового.
- Поясніть склад етапів проведення формування та реформування виробничого потенціалу.
- Дайте визначення виробничого потенціалу та поясніть на прикладі.
3.1. Потенціал конкурентоспроможності підприємства
Критеріальні методи
Експертні методи
Графічні методи
Математичні методи
Методи логічного аналізу
Статичні методи
Індикаторні методи
Матричні методи