Відповідно до доповіді "Ринок праці у І півріччі 2012 року" основними тенденціями, що притаманні ринку праці у 2012 році в порівнянні з 2011 року щодо економічної активності населення віком 15-70 років є:
- збільшення рівня економічної активності з 64,3% до 64,6%;
- збільшення рівня зайнятості з 59,0% до 59,6%;
- зменшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 8,2% до 7,8%;
- зменшення серед безробітних (за методологією МОП) частки вивільнених з економічних причин з 37,8% до 33,3%;
- зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 21,3%;
- зменшення кількості вільних робочих місць на 13,5%;
- збільшення навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, вакантних посад з 57 до 59 осіб;
- зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 35,0% до 35,9%;
- зменшення рівня прийому робочої сили з 14,2% до 13,2% та зменшення рівня вибуття з 14,2% до 14,0%
середньооблікової кількості штатних працівників;
- зменшення кількості працівників, які працювали у режимі неповного робочого дня (тижня) з економічних причин, з 7,4% до 5,8% середньооблікової кількості штатних працівників;
- зростання середньомісячної номінальної заробітної плати на 16,9%;
- зростання реальної заробітної плати на 15,6%;
- зменшення суми заборгованості з виплати заробітної плати на 18,9%.
Детальний аналіз ринку праці дає можливість стверджувати, що кількість вільних робочих місць (вакантних посад) на підприємствах, в установах, організаціях на кінець червня 2012 р. становила 78,3 тис, що на 13,5% менше, ніж у відповідному періоді минулого року. Скорочення потреби в працівниках на заміщення вільних робочих місць спостерігалося в усіх видах економічної діяльності, крім діяльності готелів та ресторанів і державного управління.
У загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених підприємствами на кінець червня 2012р., кожне четверте було на підприємствах переробної промисловості, кожне сьоме - в державному управлінні та кожне дев'яте - на підприємствах торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку.
Протягом 2011 р. поступово зростала зайнятість населення, зменшувалися обсяги вивільнення працівників, скорочуються обсяги вимушеної неповної зайнятості, знижується рівень безробіття. Рівень зайнятості населення у середньому по Україні зріс до 59 %. Безробіття скоротилося до 8,6 % економічно активного населення, порівняно з 8,8 % у 2010 р. та 9,6 % у 2009 р. Розроблені та здійснюються програми перенавчання і сприяння зайнятості, в т. ч. менш конкурентоспроможних категорій громадян (випускників навчальних закладів, осіб із обмеженими можливостями, вихованців інтернатів, звільнених з місць позбавлення волі та ін.) Станом на початок 2012 р. на обліку Державної служби зайнятості знаходилося 501,4 тис. осіб з 1 млн. 855 тис. тих, хто перебував на обліку протягом 2011 р. З них працевлаштовано 762,7 тис, проходили профнавчання 215,6, брали участь в оплачуваних громадських роботах 363 тис осіб. На кінець 2011 р. кількість зареєстрованих безробітних становила 482,8 тис осіб, або 1,8 % населення працездатного віку. Головні зусилля держави щодо ринку праці концентруються переважно на одному (причому незначному за вагою) складнику - регулюванні масштабів офіційного безробіття. Цілісна стратегія розвитку ринку праці, яка була б інтегрована в загальний контекст соціально-економічної політики держави, відсутня. Хоча модель ринку праці залишається ефективним "буфером" зростання соціальної напруги (при тому, що висока адаптивність досягається за рахунок ігнорування вимог законодавства та контрактів), скорочення виробництва не супроводжується адекватним скороченням зайнятості, внаслідок чого підприємства зберігають надлишкову зайнятість. Це гальмує процеси структурної перебудови економіки, консервується неефективна структура зайнятості.
Таким чином, існуюча модель українського ринку праці фактично перетворилася на перешкоду для ефективної реструктуризації зайнятості. Деінституціалізований ринок праці супроводжується значними соціальними втратами передусім у вигляді високих міграційних інтенцій, знецінення і декваліфікації робочої сили тощо. Проблеми, породжені неструктурованим ринком праці, поглиблюють кризові явища в економіці, стримують структурні перетворення, перешкоджають створенню передумов для довгострокової макроекономічної стабілізації.
Найважливішими проблемами ринку праці в України є такі.
1. Низький рівень оплати праці. Він є чи не найважливішою проблемою української економіки, оскільки саме рівень оплати праці визначає такі основні макроекономічні параметри, як стандарти соціального захисту та сукупний платоспроможний попит. Стандарти оплати праці в Україні досі є надто низькими, низькою є й питома вага і витрат на робочу силу в собівартості виробництва, і оплати праці у ВВП У цілому частка оплати праці у ВВП в Україні складає 51 %, тоді як у країнах Європейського Союзу - в середньому 65 %27.
Згідно зі стандартами ЄС мінімальна заробітна плата має бути вищою за прожитковий мінімум приблизно утричі. В Україні погодинна оплата праці є неспівставною з оплатою у країнах Євросоюзу і на 31.12.2011 р. становить 6,04 грн/год 28 (0,52 євро/год), тоді як середні погодинні витрати на оплату праці у промисловості в країнах ЄС 29 - 22 євро/год (найменше - 6 євро/год у Латвії). Не співпадає і спосіб визначення погодинного тарифу: якщо в країнах Європи він обраховується на основі показників рівня забезпечення потреб особи, то в Україні вартість години праці отримується арифметично - у спосіб поділу середньої заробітної плати на місячну норму робочого часу.
2. Неефективна політика зайнятості. На відміну від країн ЄС, що приділяють значну увагу питанням зайнятості, безробіття, соціальної вилученості та ринку праці, Україна протягом 20 років не змогла сформувати цілісну концепцію останнього. Через невідповідність структури професійної підготовки кадрів потребам ринку праці України виникає значний дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили.
Відсутність державної стратегії зайнятості супроводжується значними соціальними витратами передусім у вигляді високих міграційних інтенцій, знецінення та декваліфікації робочої сили тощо.
3. Наслідки безвідповідальної політики попередніх урядів у сфері соціального захисту. Така політика зосереджувалася на невпинному збільшенні кількості недостатньо обгрунтованих соціальних виплат, пільг, субсидій тощо. И досі у соціальній сфері основні кошти спрямовуються на підтримання виплат за структурою, в якій переважають пасивні елементи соціального захисту. Активні елементи, які підвищують трудовий потенціал людини в ринковій системі (освіта, медицина, професійне навчання), залишаються об'єктом залишкового фінансування. Такий підхід гальмує системні ринкові перетворення, суттєво знижує їхню результативність.