Дипломатичний протокол та етикет - Сагайдак О. П. - 7.3. Зростання значення візитів з розвитком міжнародних відносин

Візити глав держав, урядів, офіційних делегацій на вищому рівні є однією з основних форм дипломатичної діяльності. Візити сприяють розвиткові міжнародних звязків, швидкому і авторитетному вирішенню гострих та складних питань міжнародного життя. Водночас вони є засобом реалізації багатьох інших форм дипломатичної діяльності — участь у міжнародних форумах, конгресах, конференціях, нарадах; у роботі міжнародних організацій; підготовка та укладання міжнародних договорів та угод тощо.

При цьому слід розрізняти візити глав держав, урядів, офіційних делегацій та візити дипломатичні, які є найважливішим засобом встановлення, підтримки та розвитку зв’язків з представниками офіційних, ділових кіл країни перебування, а також з дипломатичним корпусом.

Візити на вищому рівні як форма дипломатичної діяльності постійно розвиваються та вдосконалюються. У довоєнний період вони не мали постійного і систематичного характеру, були нечастими і більше протокольними заходами, ніж такими, з якими пов’язане вирішення тих чи інших міжнародних проблем. Такі візити не завжди завершувалися підписанням заключних документів.

Як приклад, можна навести такі найважливіші історичні візити: Г. Чичеріна на Генуезьку конференцію 1922 року; М. Литвинова до США 1933 року; Й. Ріббентропа до Москви 1939 року. Особливо слід виділити візит до СРСР короля Афганістану 1928 року. Це був перший візит до СРСР на вищому рівні, і саме в процесі підготовки цього візиту було сформульовано основні елементи радянського протоколу прийому високих гостей [3].

Після Другої світової війни візити на вищому рівні стали однією з основних форм дипломатичної діяльності. У цей період спостерігається певне спрощення норм дипломатичного протоколу, пов’язане з бажанням зробити їх більш раціональними, підкорити їх досягненню певної політичної мети. Так, з 60-х років XX ст. було відмінено такі елементи протоколу візитів, як зустріч літака гостя ескортом літаків на підступах до столиці та супроводження до аеродрому; обмін промовами при зустрічі на аеродромі; вивішування портретів на фасаді аеропорту (вокзалу) тощо.

В останнє десятиліття значення візитів на вищому рівні ще більше зросло. Динамізм розвитку міжнародного життя, швидкоплинність подій, що відбуваються на міжнародній арені, їхні гострота та складність часто вимагають термінового авторитетного рішення. У цьому випадку традиційні дипломатичні канали виявляються недостатніми.

У сучасній зовнішньополітичній діяльності незалежної України візити на високому і вищому рівнях як одна з основних форм дипломатичної діяльності країни посідають чільне місце. Керівники сусідніх держав започаткували візити до України ще до проголошення незалежності. Так, у вересні 1990 року Україну з візитом відвідав Президент Угорщини А. Гьонц, у березні 1991 року — Президент Туреччини Т. Озала [1].

90-ті роки минулого століття після проголошення незалежності України ознаменувалися її активною міжнародною діяльністю, сотнями важливих взаємних візитів та

підписанням сотень міжнародних актів, які засвідчували появу на карті світу нової суверенної держави — України [1, с. 655, 682—692].

Протокольна практика підготовки та проведення візитів у нашій країні повністю відповідає загальноприйнятим міжнародним нормам. При суворому дотриманні принципу суверенності будь-якої держави, що в протокольному плані виявляється в таких нормах, як почесті державному прапору, виконанні державного гімну і військової почесті (наявності почесної варти, прохід її перед високим гостем), у протокольній практиці нашої країни відсутня будь-яка різниця у процедурі прийняття високих гостей — представників великих та малих держав.

Контрольні завдання

1. Місце і роль візитів на вищому рівні в міжнародних відносинах.

2. Класифікація візитів та особливості їх підготовки.

3. Протокольні подарунки.

4. Розсаджування запрошених по автомобілях.

5. Особливості складання програми візитів.

6. Протокол прийому офіційних іноземних делегацій в Україні.

Список літератури

1. Нариси з історії дипломатії України. — К.: Альтернативи, 2001. — 733 с.

2. Протокол Российской Федерации. — М.: Вагриус, 2000. — 190 с.

3. Тимоиіенко Н. Візити // Політика і час. — 1998. — № 1. — С. 62.

Розділ 8. ПРОТОКОЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА
Розділ 9. СПЕЦИФІКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ, ЕТИКИ ТА НОРМ ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРОТОКОЛУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
9.1. Дипломатія у країнах Європи
9.1.1. Особливості англійської дипломатії
9.1.2. Особливості французької дипломатії
9.1.3. Особливості німецької дипломатії
9.1.4. Особливості італійської дипломатії
9.1.5. Особливості дипломатії малих європейських країн
9.2. Особливості дипломатії деяких країн Північної та Південної Америки
9.2.1. Особливості американської дипломатії
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru