Етика - Тофтул М.Г. - Мораль рабовласницького суспільства

У рабовласницькому суспільстві, яке прийшло на зміну первіснообщинному, стосунки між людьми, зокрема й моральні, зазнали істотних змін. Рабство було формою соціального зв'язку, за якого гніт і панування стали відкритими, нещадними, жорстокими. Як вирішальний чинник прагматично ефективних відносин між різними соціальними верствами суспільства виникла держава. Завдяки їй можна було утримувати величезну армію рабів. Діяв і недержавний примус, до якого вдавалися рабовласники.

Аналізуючи мораль рабовласницького суспільства, основну увагу традиційно звертають на стосунки між рабовласниками й рабами, експлуататорами й експлуатованими, недооцінюючи стосунки вільних громадян — ланку суспільства, в якій відбувався моральний прогрес (для історії науки про мораль проблема прогресу моралі є однією з основних).

Становище рабів було цілком безправним. Рабовласники ставилися до них як до речей, "знаряддя, що говорить". Рабів можна було продати, розлучити з рідними, змусити до будь-якої роботи, жорстоко покарати, навіть вбити (у Спарті періодично вибірково їх знищували). Вважалось, "хай раби ненавидять рабовласників, лише б вони їх боялись" (висловлювання приписують римському імператорові Калігулі (12—41)). Рабів тримали в постійному страсі, систематично принижували, щоб зламати їх волю, віру в себе. Рабовласник із кожного з них намагався зробити покірну, тупу істоту, все життя якої зводилося б до роботи, споживання їжі та сну. Відповідно вияв рабом власної гідності розцінювався як неповага до господаря, виклик йому, а тому жорстоко карався. Раба можна було не соромитись. Римські мотрони (поважні заміжні жінки), наприклад, в період занепаду давньоримської цивілізації спокійно роздягалися перед рабами і навіть дозволяли собі при них любовні втіхи.

Проте лише примусовими методами втримати рабів у покорі було неможливо. Оскільки на них покладалися численні функції, виникало безліч ситуацій, в яких поведінка рабів не могла бути однозначно регламентованою, а служителі держави і господарі не могли простежити кожен їхній крок. Назріла потреба перетворити деякі вимоги до раба на його самовимогу, моральні норми. З цією метою вигідні для рабовласників норми поведінки рабів підносились до рангу належних, усезагальних і об'єктивних, які нібито не залежать від свідомості та волі людей. Звичаї, традиції, зародки моралі первіснообщинного суспільства або відкидалися й замінювалися іншими, або пристосовувалися до умов рабовласницького ладу. Рабу часто нав'язували думку, ніби господар і його сім'я є природними його повелителями, покликаними замінити йому рід і втрачену батьківщину. У Римській імперії серед рабів насаджували особливий культ "генія" господаря. Все це свідчило про спроби рабовласників вплинути на мораль рабів. Проте формування моралі в рабовласницькому суспільстві не було свідомим, цілеспрямованим ідеологічним процесом, здійснюваним рабовласниками, як це стверджували представники марксистсько-ленінської етики.

Ставлення рабів до своїх господарів було суперечливим. У ньому поєднувалися покірність, намагання догоджати господарю, плазування перед ним і глибоко приховані неприязнь, злість, що виявлялись у псуванні знарядь праці, інвентарю, іншого майна господаря, коли випадала нагода зробити це безкарно, у стихійних бунтах і повстаннях. Безперечно, у ставленні рабів до своїх господарів домінувала ненависть.

Історичні джерела зберегли порівняно мало відомостей про стосунки між рабами і їх мораль. Роз'єднаність, різномовність, етнічна строкатість рабів заважали виробленню ними єдиної моралі, яка відображала б їхні інтереси. Ці стосунки не були високоморальними. Лише повстання згуртовували рабів, сприяли формуванню деяких високих моральних почуттів і якостей (відмова від покірливості, приниження, пробудження почуття власної гідності, мужність і сила духу). За таких обставин і серед рабів заявляли про себе видатні особистості (Спартак, Епіктет). У ставленні до поневолювачів жорстокість повсталих рабів не мала меж.

Оскільки рабовласницький лад забезпечував суспільний порядок, який створював простір для розвитку духовної культури, зокрема й моральної, вільних громадян, то наука про мораль, її історію досліджує насамперед взаємини між ними. Особливо гармонійними були стосунки вільних громадян у демократичних містах-державах (полісах), передусім в Афінах. їх громадяни могли вільно висловлювати свої погляди, мали високе почуття власної гідності. Про моральні якості громадян Греції свідчать поеми Гомера "Іліада" й "Одіссея". "Гомерові герої, — йдеться у передмові до "Одіссеї", переклад українською мовою якої здійснив Борис Тен, — ідеал для звичайних людей. Мудрість Одіссея, його дипломатичний талант... поєднуються у нього з мужністю, великою фізичною силою, спритністю, вправністю в бою, надзвичайною силою волі, стійкістю та витриманістю.., Одіссей — патріот... Не померкне ніколи зворушлива постать Пенелопи — один з найчудовіших образів жінки в усій світовій літературі. Це образ вірної, незрадливої дружини, мудрої господині, доброї матері й наставниці єдиного улюбленого сина".

Про рівень моралі вільних громадян рабовласницького суспільства, зокрема давньогрецького, свідчать моральні якості, які високо цінувалися (чесноти): мужність, помірність, щедрість, розкішність, великодушність, помірне честолюбство, лагідність, правдивість, товариськість, люб'язність, справедливість, а також ті, що засуджувалися (моральні вади): боягузливість, гранична безпристрасність, скупість, дріб'язковість, легкодухість, відсутність честолюбства, покірливість, грубість, несправедливість. У деяких містах-полісах необхідність реалізувати особою певні свої здібності підносилась до рангу моральних вимог (наприклад, фізичне самовдосконалення у Спарті). Водночас давні греки дещо недооцінювали працелюбство. Наприклад, Арістотель, описуючи чесноти, притаманні вільній людині, не знайшов серед них місця ні працелюбству, ні похідним від нього якостям, оскільки воно вважалось доброчесністю черні. Але ж військова діяльність, управління державою, філософська та художня творчість, ремесло — теж праця. Очевидно, у рабовласницькому суспільстві в непошані була груба фізична робота, а будь-яка творча праця називалась мистецтвом. Правда, деякі вільні громадяни (іноді досить родовиті й багаті) теж працювали фізично. Так, дружина Алкіноя, правителя феаків, Арета "пряжу сукає пурпурно" разом з рабинями; богоподібна красуня Навсікая пере білизну; виконує фізичну роботу і Пенелопа, дружина Одіссея, а сам Одіссей — на всі руки майстер ("Одіссея").

Стосунки в рабовласницькому суспільстві були значно складнішими, багатоманітнішими, ніж їх можна уявити, послуговуючись вульгарними соціологічними схемами. Мовляв, в "Одіссеї" Гомера раб завжди брехливий, хитрий, користолюбний, злий, тобто є уособленням усіх негативних моральних якостей. Проте поема не підтверджує цієї тези. Гомер наділив високими моральними якостями свинопаса Евмея; підібрав теплі слова для створення образу рабині Евріклеї; зобразив більшість слуг Одіссея вірними йому й Пенелопі, порядними у складних життєвих ситуаціях. Позитивні моральні якості має також пастух-слуга царя Лая (батька Одіссея) у творі Софокла.

На перший погляд, розклад первіснообщинного ладу супроводжувався занепадом моралі. Такі міркування висловлював не один автор, починаючи з давньогрецького поета Гесіода. Мораль (точніше моральність, характер реальних стосунків між людьми) первіснообщинного суспільства більшість із них вважала ідеальною, а тогочасне суспільство — золотою добою в історії людства, яка безповоротно минула. Елементи ностальгії за "первісним комунізмом" час від часу простежуються і нині.

Такими були реалії морального буття класичного періоду рабовласницького суспільства, передусім у демократичних державах Греції. Згодом, в період його кризи, сталася моральна деградація, що проявлялась у неробстві, паразитичному існуванні, розпусті.

При аналізі моралі рабовласницького суспільства традиційно основну увагу звертають на мораль античності (давньогрецького і давньоримського суспільств). Причиною цього є європоцентризм (переоцінка досягнень культури Європи і недооцінка чи й ігнорування здобутків неєвропейських країн) або недостатня обізнаність зі специфікою моралі країн Азії та Африки. Правда, для цих держав були характерні деспотизм, безправ'я, свавілля, гранична жорстокість, різні надмірності, казкова розкіш і багатство правителів. Це свідчить про разючу відмінність моралі деспотичних рабовласницьких держав Сходу від моралі античних рабовласницьких держав. Істотними були відмінності й між мораллю Греції і Риму.