Етика - Тофтул М.Г. - Етика обвинувальної промови прокурора

Виголошуючи обвинувальну промову, прокурор виконує функцію кримінального переслідування. Він є стороною обвинувачення, захищає інтереси суспільства, виступає від імені держави.

Моральний аспект промови прокурора полягає у правильності його позиції по суті, справедливості висновків, які він подає на розгляд суду. Іноді великого значення надають критичному ставленню прокурора до державного обвинувачення, сформульованого на попередньому слідстві. Доля істини в цьому є, адже прокурор повинен бути налаштованим на стадіях порушення кримінальної справи та попереднього слідства особливо критично, що дає йому змогу зменшити до мінімуму критичність і сумніви при підготовці своєї промови. Він має всі важелі, щоб домогтися об'єктивного розслідування справи. Діяльність прокурора в доказуванні у кримінальних справах зумовлена обов'язками органів нагляду за дотриманням законності. На стадії порушення кримінальної справи він покликаний своєчасно розпочати розслідування за кожним фактом здійсненого злочину, дбаючи про запобігання можливим злочинам, збереження матеріалів, які свідчать про наявність ознак злочину, недопущення незаконного й необґрунтованого порушення кримінальної справи.

Повноваження прокурора на стадії попереднього слідства полягають у відстеженні дотримання органами дізнання і слідства вимог закону, який регламентує порядок доказування. З цією метою він має право перевіряти матеріали кримінальної справи, участь у слідчих діях органів розслідування, безпосередньо виявляти і перевіряти докази.

Дотримання законів у процесі доказування на попередньому розслідуванні й дізнанні прокурор забезпечує завдяки перевірці доказів по справі, які надійшли з обвинувальним висновком. Виявивши неповноту розслідування, недостатню обґрунтованість обвинувачення, він повинен повернути справу, вимагаючи додаткових доказів. Якщо вичерпано всі можливості для їх збирання, цілком можливе припинення справи. Прокурор припиняє справу, повертає її органу дізнання чи слідчому для додаткового розслідування або для перескладання обвинувального висновку у разі неправильного оцінювання доказів слідчим або недостатньої обґрунтованості доказами логічних висновків обвинувачення. Він також має право за необхідності самостійно здійснювати доказування на стадії попереднього слідства. Все це важливо для аналізу морального аспекту промови, насамперед критичного ставлення до обвинувачення, сформульованого на попередньому слідстві.

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює остаточні й кінцеві висновки, яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підсумовує обвинувальну діяльність. Ця промова є одним із найвідповідальніших етапів підтримання обвинувачення в суді. Вона підтримує державне обвинувачення, аналізує докази, містить міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення вироку.

Обвинувальну промову прокурора утворюють послідовні частини, кожна з яких має своєрідне моральне навантаження. Зміст і структура її не можуть бути однаковими й незмінними для будь-якої справи. Структурними складовими промови є вступна частина; фабула справи (виклад обставин злочину); аналіз і оцінювання зібраних у справі доказів; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного; обґрунтування пропозицій про міру покарання; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропозицій щодо їх усунення; заключна частина. Кожен із цих елементів виконує важливу роль у промові.

Особливий моральний вплив справляє оцінювання суспільного значення справи (вступна частина). Проте це вельми делікатна справа. Найменша неточність, необ'єктивність, перебільшення суспільної значущості справи, надмірне моралізування можуть спричинити небажаний ефект. Тому замість суспільної оцінки часто вдаються до характеристики правових і моральних особливостей кримінальної справи, оцінки небезпечності злочину і специфіки справи.

У своїй промові прокурор повинен встановити перед судом, чи є злочин у тому, що було здійснено, і якщо е, то який саме; відновити загальну картину злочину; чітко окреслити його основні ознаки. Правовий і моральний обов'язок прокурора при цьому полягає в максимальній об'єктивності викладу фактичних обставин злочину (фабули справи ).

Центральними у промові є аналіз і оцінювання зібраних у справі доказів та обґрунтування кваліфікації злочину. Саме вони можуть переконати суд у правильності позиції прокурора. Аналіз доказів повинен довести подію злочину і винність підсудного в його здійсненні. Докази мають переконливо підтвердити правдивість висновку прокурора. Протиправно й аморально перекладати обов9язок доказування на підсудного чи його захисника. Навіть зізнання підсудного, ясність і простота справи не звільняють прокурора від аналізу та оцінювання доказів, оскільки обов'язок доказування в кримінальному процесі закон покладає на нього. Він повинен перевірити й оцінити необхідні докази та їх джерела і на цій підставі прийняти законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Навіть внутрішнє переконання про законність і обґрунтованість обвинувачення, яке базується на фактичних даних, не дає прокурору права забувати, що він висловлює точку зору однієї сторони, думку державного обвинувача, а не абсолютну істину.

Характеризуючи особу підсудного, прокурор повинен пам'ятати про презумпцію невинуватості і те, що підсудний може бути виправданим. Характеристика підсудного має ґрунтуватися тільки на даних, що є у справі; враховувати, що підсудний ще не злочинець; не бути голослівною, суб'єктивістською, ігнорувати його позитивні якості. Відомості з біографії підсудного не повинні виходити за межі того, що має юридичне значення, стосується злочину чи можливого покарання. Його особисте життя може висвітлюватися в обвинувальній промові лише за умови, що відповідні факти стосуються предмета доказування. Недопустимі насмішки над підсудним, образливі характеристики, грубість.

Обґрунтування пропозицій про міру покарання в промові прокурора вимагає об'єктивності, врахування наслідків виду і розміру покарання, обставин, які не тільки обтяжують провину, а й пом'якшують її. Для того щоб кримінальне покарання досягло своєї мети, забезпечило бажані результати, воно повинне бути справедливим, раціональним, індивідуальним, максимально сприяти виправленню засудженого. Проблематичними є надмірно м'яке і надмірно суворе покарання.

Прямим обов'язком прокурора є з'ясування причин й умов, що призвели до злочину, і пропозиції щодо їх усунення. Ця частина промови містить у собі значний морально-виховний потенціал, оскільки розглядає заходи, які необхідно вжити для запобігання подібним злочинам.

Заключна частина обвинувальної промови прокурора найчастіше завершується міркуванням про міру покарання. Прокурор може коротко зупинитися на підсумках судового процесу, висловити впевненість, що справедливий вирок буде сприяти зміцненню правопорядку і морального клімату в суспільстві, вказати на моральні уроки судової справи.

Захищаючи інтереси суспільства, держави, прокурор, дотримуючись свого морального обов'язку, повинен оберігати й законні інтереси підсудного. Проте наївно сподіватися, що він виконуватиме функцію протилежної сторони так само ретельно, як і свою. Істина народжується в процесі суперечки двох сторін, кожна з яких часто бачить те, чого не бачить інша. За цілковитої безпорадності підсудного і його захисника моральна відповідальність прокурора за долю підсудного зростає.