Етика - Тофтул М.Г. - Етика Платона

Згідно з ученням Платона, існують надприродний світ ідей і світ чуттєвих речей. Первинним він вважав світ вічних, незмінних, самодостатніх (божественних, мудрих, досконалих) ідей-сутностей, а вторинним, похідним — чуттєвий світ, окремі предмети якого є блідими копіями відповідних ідей: прекрасні речі існують тому, що є ідея прекрасного; благо існує, оскільки є ідея блага і т. д. Ідеї, за Платоном, не тільки загальне (рід) начало, причина, а і образ та зразок.

Світ ідей для людини як чуттєвої, тілесної істоти недоступний. Проте в ній існує безсмертна душа, розумна і вища частина якої причетна до світу ідей. Будучи обтяженою нерозумною частиною, яка, поєднуючись із тілом, стає його рабом, душа забуває про своє колишнє існування у світі ідей. Тому пізнання є нагадуванням того, що закладено в людині. Тобто людина розвиває одвічно притаманні своїй душі потенції, якості, а виховання лише оформляє, розкриває їх.

Визнання вродженості чеснот дало змогу Платону обґрунтувати становість моралі. Найвища чеснота, мудрість властива філософам, тому саме вони здатні найефективніше управляти державами. Хоробрість, сила духу є вродженою чеснотою воїнів, захисників держави. Землеробам і ремісникам, на його погляд, властива помірність. Справедливість він вважав найважливішою чеснотою держави, що уможливлює її існування: "...державу ми визнали справедливою, коли наявні в ній три різні за своєю природою стани роблять кожен свою справу". Тому справедливість, згідно з концепцією Платона, означає "...займатися своєю справою і не втручатися в чужі..." Перехід з одного стану в інший є найбільшою шкодою для держави, найбільшим злочином та несправедливістю. Однак дітей, які мають високі задатки, треба з усією пошаною переводити з нижчого стану до воїнів, і навпаки.

Щоб зберегти державний устрій і спосіб життя, Платон рекомендував обмежити спілкування з іноземцями, а громадянам своєї держави заборонити виїжджати в інші країни. Особливо важливим, на його думку, було досягнення цілковитої однодумності громадян. Розмірковувати про державні закони, творити їх, обговорювати й оцінювати правила поведінки громадян є правом і обов'язком мудреців і правителів. Для збереження спокою в державі він радив вислати за межі країни без права повернення поетів, оскільки вони схильні бентежити уми співгромадян, збивати їх зі шляху доброчесності. Тих, хто впав у безчестя через нерозуміння, необхідно, на його думку, відправляти до в'язниці на п'ять років, а за повторну аналогічну провину — страчувати, як і вільнодумців.

Ідеальна держава Платона не передбачала місця для свободи та індивідуальності навіть для воїнів. Правителі мали вирішувати все (зокрема, належність людей до певного стану, їхні смаки тощо), тобто громадяни були позбавлені можливості морального вибору.

В античній Греції людина мислила себе частиною полісу. Платон довів цю ідею до логічного завершення, ототожнивши структури індивідуальної психіки, моральної свідомості і державного устрою. Він віддавав пріоритет державі, яка, на його думку, є не зовнішньою умовою існування індивіда, а єдиною морально організованою формою земного буття. Самовдосконалення особистості залежить від виконання нею обов'язку: людина стає моральною, долаючи межі індивідуального буття, наповнюючи його суспільним змістом.

Найважливішою, за Платоном, у світі ідей є ідея блага як передумова всього правильного і прекрасного. В античному світі благо тлумачили як мету, спрямовану на досягнення щастя людини. Таких поглядів дотримувався і Платон, вважаючи, що людина повинна прагнути до світу ідей, де стають можливими справжнє благо і щастя.

Платон розрізняв душевні (божественні) і земні (людські) блага, зазначаючи, що від земних, які поділяються на тілесні й майнові, залежать душевні блага. На його думку, душевні блага диференціюють відповідно до структури душі: "...в людині все залежить від душі, а в самій душі — від розуму". Отже, Платон виокремлював систему благ, у якій зовнішні блага підпорядковані тілесним, тілесні — душевним, а душевні — інтелектуальним. При цьому він надавав перевагу розуму як носію загального, основі співмірності, законності, порядку та справедливості. Благо він трактував як те, заради чого людина живе і працює, як мету прагнень, "найдосконаліше", красу, співмірність та істину.

Відповідно до структури своєї душі людина може долучитися до блага або через розуміння, або через утіху, або через синтез розуміння і втіхи. Оскільки Платон найбільше переймався проблемою вдосконалення державного устрою, то й у питаннях долучення людини до блага він відводив державі ключову роль. У процесі осягнення блага людині необхідно самозаглибитись, якомога ретельніше звільнити душу від впливу тіла, щоб актуалізувати в пам'яті призабуте зі світу ідей знання ідеї блага. Пізнання-нагадування є одночасно і моральним очищенням. Благо людини залежить від єдності морального піднесення і пізнання.

Основою моралі і моральним зразком, за твердженнями Платона, є божество, тому людині слід уподібнюватися Богу наскільки це можливо. Головне завдання морального виховання полягає в тому, щоб домогтися від громадян добровільного підкорення законам: "...похвала й осуд повинні виховувати людей і робити їх покірними і слухняними тим законам, які будуть видані" . Платон цінував правдивість, розумність і розсудливість громадян.

Земне життя, на його думку, відволікає людину від головного — потягу до істинного блага, тобто потойбічного світу, "Ті, хто справді віддані філософії, зайняті, по суті справи, тільки одним — умиранням і смертю", — писав він. Смерть — "...це дійсно очищення від усіх [пристрастей], а розсудливість, справедливість, мужність і сам розум — засіб такого очищення". Неодмінною умовою очищення душі є здобуття істинного знання, досягнення чистої любові до знань та еросу як потягу чуттєвого до надчуттєвого. Істиною володіють лише боги, а філософ знає шлях до неї і прагне очистити душу, перемогти земний світ, щоб уподібнитися божеству.

Думки Платона не завжди узгоджуються між собою, що спричиняло різне розуміння його етичної концепції, зокрема щодо питання про співвідношення етики особистості та соціальної етики. Одні вчені вважають, що у Платона етика особистості підпорядкована соціальній етиці, яка служить політиці. Інші стверджують, ніби його індивідуальна етика (етика самовдосконалення, самопіднесення) доповнюється соціальною, в основу якої покладено принцип безумовного підпорядкування громадян інтересам держави. Моральні мотиви поведінки людини вони визнають первинними стосовно інших мотивів, проте в ідеальній державі Платон не передбачав морального вибору і моральних мотивів. Попри те, що його філософія заснована на хибних засадах, вона була визнана багатьма мислителями. Платон справді збагатив етику цінними думками про мету людської діяльності, чесноти людини, співвідношення блага особистості і блага держави, справедливість тощо. На деякі з них спирався Арістотель.