Етика - Тофтул М.Г. - Емпіричні тенденції в етиці Нового часу

На противагу раціоналізмові емпіризм як філософський напрям вважає чуттєвий досвід єдиним джерелом і критерієм пізнання, применшує у ньому роль аналізу і теоретичних узагальнень. Започаткував цю пізнавальну традицію Ф. Бекон, а найсистемнішої форми вона набула завдяки старанням його співвітчизника Дж. Локка, етичні погляди якого викристалізовані в його педагогічній системі. Заперечуючи наявність у людей вроджених ідей, він розглядав мораль як сукупність чітко встановлених і загальновідомих правил поведінки. Правила моралі, на його думку, протистоять природним імпульсам, наслідком яких є свавільні дії індивідів. Спрямовує ці дії в максимально вигідне для індивідів і суспільства русло мораль. Проблему об'єктивної основи моралі Дж. Локк ігнорував, стверджуючи, що її норми протистоять індивіду як зовнішні щодо нього чинники. Будучи глибоко освоєними індивідом, узгодженими з його егоїстичними інтересами, вони можуть втратити характер зовнішніх, нав'язаних індивідові приписів, стати основою гармонізації особистих і суспільних інтересів.

Етика Локка є передусім вченням про чесноти джентльмена, який, уникаючи крайнощів, постійно прагне досягти егоїстичних цілей, своєї користі. Добро і зло філософ зводить до радості і болю; у кращому разі — до того, що є основою цих почуттів. Моральне добро і моральне зло, за його словами, є лише згодою або незгодою свідомих дій із законом, за яким згідно з волею і владою законодавця людям роблять добро або чинять зло. Загалом добро і зло, задоволення і страждання, які постають як відплата за дотримання чи порушення закону, люди називають нагородою і покаранням.

Локк вважав, що етика, як і математика, може бути наукою. Однак його етичне вчення, постаючи як вкраплення у сформульовану ним педагогічну систему, не має математичної точності. Педагогіка Локка є утилітаристською (лат. — користь, вигода): критикуючи схоластичну систему освіти, він пропонував обмежити навчання озброєнням молоді практично корисними знаннями (знанням законів держави, торгового розрахунку, правил доброї поведінки). При цьому залишався байдужим до світу краси, мистецтва.

Оптимістично оцінюючи можливості виховання, зокрема й морального, Локк доводив, що за допомогою емпіричних методів, які, на його думку, є строгими й ефективними, людина здатна досягти цілковитої влади над своєю душею.

Крім того, в системі поглядів Локка простежуються елементи прагматизму. Він вважав, що люди співвідносять поняття не з об'єктивною дійсністю, а з вимогами повсякденного життя. Тому правила, які регулюють відносини між ними, повинні бути орієнтованими на користь, зручними і практично доцільними. Проте заснованих на традиції самоцінних правил слід дотримуватися, навіть якщо вони не корисні. Стимулювати належну поведінку людей, на його думку, необхідно адекватними заохоченнями і покараннями. Такі міркування свідчать, що Локк протиставляв правила моральним нормам.

Помітний внесок у розвиток емпіричних засад етики Нового часу зробив Д. Юм, який стверджував, що мету людських вчинків не можна пояснити, беручи до уваги розум, оскільки вони повністю ґрунтуються на почуттях та уподобаннях людей, і зовсім не залежать від їх інтелектуальних здібностей. Тому мораль необхідно виводити з інстинктивної природи людини. За його переконаннями, людина має не тільки егоїстичні потяги, а й соціальні почуття, насамперед справедливості, доброзичливості, людинолюбства, а також чесноти, які приносять насолоду їй та іншим. Завдяки їм індивід переборює егоїзм, підноситься до рівня родової, суспільної істоти, наслідком чого € розв'язання суперечності між існуючим і належним, щастям і доброчесністю тощо. Людині властива природна схильність симпатизувати іншим, сприймати в процесі спілкування їх почуття, навіть якщо до цього вони були неприйнятні. Саме цю схильність індивіда Д. Юм вважав основою моралі.

Загалом він окреслив багато проблем, над якими розмірковувало не одне покоління мислителів. Ідеться про суперечливу природу людини як істоти, наділеної почуттям, розумом і волею, та як індивіда і представника роду (суспільства і людства) тощо.

Отже, емпірики завдання етики зводили до різних комбінацій того чуттєвого матеріалу, який аналізує теорія моралі, недооцінювали роль розуму, а деякі з них, зокрема Д. Юм, розглядали добро і обов'язок як прості ідеї, що не піддаються визначенню і обґрунтуванню.