Загальна декларація прав людини (ст. 11), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини (ст. 14) проголошують принцип презумпції невинуватості особи, звинуваченої у скоєнні злочину, гарантують їй використання всіх можливостей для захисту. Зміст цих норм враховано при виробленні положень адвокатської етики в правовій системі України.
Норми адвокатської етики, закріплені в національному законодавстві
У ст. 7 "Обов'язки адвоката" Закону України "Про адвокатуру" окреслено вимоги до діяльності адвокатів:
- неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства;
- використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб;
- не використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийнято доручення;
- не відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
- не прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь у якості особи, яка провадила дізнання, прокурора, громадського обвинувача, судді, секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідка, перекладача, понятого, а також, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, а також, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.
Стаття 9 цього ж Закону зобов'язує адвоката зберігати адвокатську таємницю і не розголошувати дані досудового слідства, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків.
У ст. 15 Закону "Про адвокатуру" містяться такі етичні норми адвокатської діяльності, як:
o виконувати покладені обов'язки з високою громадянською відповідальністю ;
o бути справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей;
o скрізь і завжди берегти чистоту звання адвоката;
o бути вірним Присязі адвоката України.
Ряд норм адвокатської етики містяться в Кримінально-процесуальному кодексі Україні. Так, у ст. 46 КПК закріплена неможливість відмови від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного з ініціативи адвоката-захисника (крім випадків, встановлених ч.7 ст. 48 КПК); стаття 48 КПК зобов'язує захисника використовувати передбачені законом засоби захисту з метою: встановлення обставин, що спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, та надавати їм необхідну юридичну допомогу; не розголошувати дані, які йому стали відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків; не перешкоджати встановленню істини у справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від своїх показань або до дачі завідомо неправдивих показань; схилити експерта до відмови від дачі висновку чи до давання завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи.
Норми адвокатської етики, які здобули визнання у документах, що не мають нормативно-правового характеру - кодексах, положеннях, правилах і т. п
Зміст етичної норми набуває юридично загальнообов'язкову силу лише тоді, коли він закріплений у правовій нормі. Разом з тим, очевидно, що всі етичні норми зважаючи на їх різноманіття, неможливо закріпити у правових нормах.
Так, в основних принципах, що стосуються ролі юристів, прийнятих Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, 27 серпня - 7 вересня 1990 р.), закріплено положення про те, що юристи за всіх обставин зобов'язані зберігати честь і гідність, властиві їх професії як відповідальні співробітники в сфері здійснення правосуддя (п. 12); захищаючи права своїх клієнтів і обстоюючи інтереси правосуддя, юристи повинні сприяти захисту прав людини та основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, і у всіх випадках діяти незалежно і сумлінно відповідно до закону і визнаних норм і професійної етики юриста (п. 14).
Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського співтовариства, прийнятий в Страсбурзі (жовтень 1988 р.), відзначаючи особливу роль адвоката у правовому суспільстві у п. 1.1 вказує, що його обов'язки не обмежуються сумлінним виконанням свого обов'язку у рамках закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому, так само точно, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати. Враховуючи це, на адвоката покладається комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального характеру. Ці зобов'язання часто вступають у взаємну суперечність, і умовно поділяються на такі категорії:
- перед клієнтом;
- перед судом та іншими органами влади, з якими адвокат контактує, виступаючи як довірена особа клієнта або від його імені;
- перед суспільством, для членів якого існування вільної незалежної професії поряд з дотриманням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед особою державної влади та інших інтересів суспільства.
В Україні діють згадані раніше Правила адвокатської етики. У розділі II Правила закріплюють як основні принципи адвокатської етики незалежність, дотримання законності; домінантність інтересів клієнтів; неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами; конфіденційність; компетентність і сумлінність, чесність і порядність; повагу до адвокатської професії; культура поведінки; обмежене рекламування діяльності адвокатів.
Крім того, у правилах містяться етичні основи окремих видів адвокатської діяльності, а також взаємовідносин: 1) з клієнтами, з судом та іншими учасниками судового процесу; 2) іншими органами та особами; 3) з іншими адвокатами. Правила мають окремий розділ, присвячений дотриманню норм адвокатської етики в громадській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката.
Норми адвокатської етики, які здобули визнання у документах, що не мають нормативно-правового характеру - кодексах, положеннях, правилах і т. п
Етичні норми адвокатської діяльності, не закріплені в офіційних документах
7.6. Поняття фрустрації. Проблема професійних деформацій