Історія української преси - Животко А.П. - Співробітники. Зміст "Основи"

Серед співробітників "Основи" в першу чергу треба згадати М. Костомарова (Ієремія Галка), професора і ректора Київського університету М. Максимовича, українського історика В. Антоновича, Т. Рильського, Марка Вовчка, Л. Глібова, Номиса та ін. Поруч з цими іменами з'являється ціла низка співробітників, твори чи праці яких щойно починали появлятися. Одні з них пізніше стали відомими і популярними, як письменники, поети — С. Руданський, О. Кониський, Г. Барвінок та інші, другі, як учені — П. Житецький, П. Чубинський, О. Кістяковський та інші. Тут же імена тих, що їх вже забуто, але хто своїми працями, творами, кореспонденціями тощо поклали свого часу ті цеглини, на яких зростало українське відродження та культура. Були це П. Кузьменко, В. Кулик, А. Чужбинський, Г. Ге з його цінними записками та інші.

Виходила "Основа" у двох мовах. Зміст її в цілому складався з творів красного письменства, з праць на теми історичного характеру та історичних матеріалів (документів), літературної критики, публіцистики, етнографії, праць господарського, педагогічного та іншого характеру. Можна також бачити тут чимало мотивів і матеріалів для студій суспільного життя взагалі і національно-суспільного життя українського зокрема. До того ж, цінні матеріали документального характеру як спомини, листування, денники тощо. Врешті, бібліографії, рецензії, описи, хроніки, дописи та різні дрібніші замітки.

Щодо кількості вміщених в "Основі" впродовж двох років праць та творів з красного письменства та їх особливої вартості в першу чергу треба згадати М. Костомарова, П. Куліша і Т. Шевченка. Творами Т. Шевченка і починається перша книжка "Основи" — "Не для людей і не для слави". Далі йдуть його ж "Іван Гус", "Чернець", "Ой три шляхи" та інші.

По смерті Шевченка публікує "Основа" далі його твори під загаголовком "Кобзар" та приступає до опублікування його листування і щоденника. Серед більших творів у другому річнику (кн. IV) з'являються "Неофіти". Поеми та дрібніші ліричні твори П. Куліша друковано в "Основі" як під власним ім'ям, так під цілою низкою псевдонімів (Ломус, Іван Горза, Т. Вешняк та ін.). До поем Куліш, як правило, завжди додавав примітки-коментарі, які були часом і в кілька сторінок, а іноді більшими за самий твір, і в яких часто губилося навіть безпосереднє почуття, який повинен викликати кожний художній твір.

Тут же з'являються поезії Л. Глібова, О. Кониського, С. Руданського, популярні пізніш, що їх можна було часто і довгий час чути в співі, як наприклад, "Повій, вітре, на Вкраїну", або "Гей, гей, воли". Творів Л. Глібова більше. Є це байки та популярний пізніше вірш під заголовком "Журба", що дожив донині, як відома пісня "Стоїть гора високая, а під горою гай" тощо.

Тут же твори Ієремії Галки (М. Костомарова), дещо з поезій В. Кулика, в яких відбилося замилування історичним минулим України, М. Вербицького під псевдонімом Миколайчук, Білокопитенка, П. Кузьменка, М. Максимовича, присвячені Шевченкові, та відгук на смерть Я. Кухаренка; врешті невідомого, до одного з віршів якого подано примітку редакції з вказівкою, що вірші прислано здогадкою, що мусять вони бути першими пробами Шевченка.

На цей здогад редакція відповіла: "Не знаємо, що скаже громада, а нам здається, що ні, не та хода і не та мова була в молодого Тараса".

Проте вірші редакції сподобалися і вона закликає автора їх ще присилати.

Крім згаданих, були тут ще твори Ф. Галузенка, М. Чайки, як також варіанти українських історичних пісень: "Олексій Попович", "Про Семена Палія", "Сава Чалий".

Серед співробітників, що містили тут свої твори прозою, на першому місці стоїть Марко Вовчок ("Три долі", "Два сини", "Не до пари", "Від себе не втечеш" та ін.). З творів Куліша треба згадати такі: "Старосветское дворище" — повість з ухилом до хроніки, "Другой человек" (из воспоминаний былого), "Гордовита пара" (під псевдонімом Петро Забоцень), "Про півника — гішпанська датська казочка", "Липовая пуща" (псевдонім Д. Хоречко) — частина роману, що дає образ старосвітського побуту, з переднім словом, підписаним ім'ям П. Шищак—Василевський — Гребля, в якому подається характеристика ніби "померлого автора".

Поруч Марка Вовчка та Куліша треба згадати також оповідання О. Стороженка, з яких популярне пізніш під назвою "Вуси", далі "Матусине благословення", "Кіндрат Бубненко-Швидкий", в якому оповідається про тяжку недолю українського люду, як то відбилося в устах народу, та ін. Особливу увагу в "Кіндраті" звертає на себе місце, в якому йде мова про Хмельниччину та про Залізняка, що може ще й тепер зробити глибоке враження ще не пережитого.

Тут же твори згадуваного вже Кузьменка, з яких Кулішем відзначено було особливо повість "Не так ждалося, да так склалося", що вразила його добірною мовою і викладом; Ганни Барвінок — "Нечуй вітер" (Г. Кулішевої), оповідання якої освітлюють долю української жінки, Д. Мордовця, М. Олельковича, М. Чайки, Мол. Димського, який в оповіданні "Наталь-озеро" порушує справу впливу російської (московської) освіти та відразу села до зрусифікованого міста з його псевдо вихователями.

Вперше на сторінках "Основи" появляється і п'єса Т. Шевченка "Назар Стодоля" з такою редакційною приміткою: "Під цим заголовком збереглася спроба драматичного твору незабутнього поета, судячи за сценічними поясненнями на великоруській мові, призначала для Петербурзького театру".

З цієї ж примітки довідуємося, що було два оригінали п'єси в мовах українській і російській. Обидва ці рукописи Шевченко віддав на переховання одному з українців. Року 1847 (ліквідація Кирило-Мефодіївського братства) цей пан заховав їх до стріхи і щойно за кілька років насмілився їх звідти витягнути і пустити в світ. Тут же подає Куліш ті відміни, що були в початковому рукописі і пізнішому, як також в оригіналі в російській мові і в українській.

Крім "Назара Стодолі" опубліковано було в "Основі" ще комедію на одну дію Гоголя під назвою "Простак, или хитрость женщины, перехитренная солдатом", яку Куліш вважав за першу українську комедію і ставив вище "Москаля-чарівника"; драматичний образок О. Стороженка "Гаркуша"; Я. Кухаренка "Чорноморський похід на Кубані між 1794 і 1796 роками", що в переробці ("Чорноморці") заховалася донині, врешті, п'єсу М. Костомарова під заголовком "Загадка".

Цікавими з історичного боку були тут праці літературно-критичного характеру. Переважно П. Куліша. Досить згадати з них такі як "Обзор украинской словесности", що мала кілька розвідок, як наприклад, про Климентія, українського поета часів Мазепи, про І. Котляревського, про Артемовського-Гулака та про М. Гоголя як автора повістей з українського життя, яка викликала гостру полеміку П. Куліша з М. Максимовичем, що мала в свою чергу відгук в деяких російських часописах як "День", "Время" тощо. Цю полеміку викликано було вказівкою Куліша на етнографічні помилки в творчості Гоголя та не достатнє, мовляв, знайомство його з життям та історією українського народу. В той же час, незважаючи на виразне підкреслення Кулішем вартості поетичної творчості Гоголя та корисної з українського становища ролі, що його творчість відіграла серед російського суспільства, проти вказівок Куліша виступив М. Максимович у часописі "День" (Москва) в статті під заголовком "Оборона украинских повестей Гоголя", назвавши критику Куліша "шумной й грозной".

Крім Куліша появилися тут ще праці О. Холевського про Сковороду, цінні матеріали до біографії Шевченка, подані О. Лазаревським та Савою Ч. і т. д.

Особливе значення мають тут історичні студії М. Костомарова. Він був першим, що висунув тут загальну програму нової української історіографії та подав методу історичних студій, опертих на житті народних мас, самого народу, з його побутом, інтересами, рухами тощо. Це були такі праці: "Черты народной южно-русской истории", "Мысли о федеративном начале древней Руси" та "Две русские народности".

На підставі аналізу історичних фактів та суспільно-державних форм, життєвого укладу та ідеалів, вказували ці праці на межу, що проходить поміж двома східнослов'янськими народами — російським і українським.

Викликали ці праці живий відгук у російській журналістиці. Йшов він двома напрямками. З одного боку — об'єктивно-позитивним на сторінках "Отечественных Записок", а з другого — виразно ворожим, з обвинуваченням у сепаратизмі, в таких журналах як "Русский Вестник" та подібні.

Крім праць Костомарова бачимо тут, "Письма о Богдане Хмельницком к H. Костомарову", писані M. Максимовичем та його ж замітку "О славним певце Митусе", про якого згадує Волинський літопис під 1241 роком.

З історичних праць П. Куліша в "Основі" опубліковано було "Історію України од найдавніших часів" з переднім словом, в якому крім вказівок щодо методи викладу дав він вперше гостру оцінку козаччини та вступи — "Хмельниччина" і "Виговщина".

З праць інших авторів звертає тут на себе увагу стаття (без підпису), присвячена пам'яті Т. Шевченка під заголовком "Русини в 1848 р.", в якій автор, розгортаючи перед читачем життя українського народу в Австрії до 1848 p., публікує цікавий документ із часів Сигізмунда II (1587—1682) — проект на знищення української народності.

Не менш цікавим документом, що його подано польською й російською мовами, є "Універсал Региментаря Стемиковського до українського селянського стану, 30-го серпня 1768 p.". Вкінці зазначено, що оригінал, певно, був українською мовою, один з уступів якого, між іншим, каже, що "Бог, Творець світу, розподіляючи людей за станом, від монарха і до останньої верстви, поставив їх на певних щаблях і вас, піддані (селяни), створив для залежності, не залишив у вас нічого, рівного іншим, крім душі..."

Між матеріалами "Исторические и юридические акты", особливо цікавими є: "Журнал зустрічі в Україні Кирила Розумовського та обрання його гетьманом" і вісім листів І. Мазепи до Петра І.

Тут же, не позбавлена інтересу, стаття Н. Краснова з історії виникнення донського козацтва; відгук на історію чеського народу Ф. Палацького з критикою його поглядів на початки козацтва та інші.

Цінними і цікавими є "Листи з хутора" П. Куліша, що носять зав'язки розв'язання питання взаємовідношення між зрусифікованим містом в Україні і українським селом.

Праці на соціально-економічні теми містив в "Основі" Т. Рильський (Максим Чорний), а саме: "С правого берега Дніпра" та "Несколько слов о дворянах правого берега Днепра". В першій — погляди автора на родину в зв'язку з побутом українського селянства, у другій, що наробила багато галасу, — характеристика шляхти в Україні.

Особливе значення мають статті, призначені шкільництву та взагалі освіті, авторами яких були М. Костомаров, П. Куліш, П. Чубинський, О. Лазаревський та інші. Зокрема: М. Костомарова "О преподавани на южно-русском языке", О. Лазаревського "Статистическе сведения об украинских народных школах и госпиталях в XVIII веке", П. Куліша "Устная мова з науки" як заклик до підготовки викладів українською мовою. Як відгук — зразок викладу на популярно-наукові теми В. Нечуя "Про дощ".

Так само статті з української географії: "Краткое географическое описание южнорусскаго края", автор якої заховався за ініціалами М. М. та М. Левченка "Места жительства и местные названия Русинов в настоящее время". Остання праця викликала відгук на сторінках "Основи" Ю. Мохраниці, що в статті під заголовком "Несколько слов о Пинчуках" до певної міри доповнює М. Левченка.

Чимало цінного матеріалу дає відділ "Вісті", де є переважно дописи інформаційного характеру. Дають вони чимало матеріалу про настрої селянства, про сільське господарство, освітній рух та становище шкільництва на українських землях, взаємини між селянством і панством тощо.

Крім дописів тут же і більші праці, з яких, наприклад, Г. Ге "Наблюдання мирового посредника" та "Выдержки из записок мирового посредника". О. Кістяковський опублікував тут цінну працю під назвою "Характеристика русскаго и польскаго законодательства о крепостном праве по отношению к Малоросии".

У цьому відділі поміщені були: 1) лист Тадеуша Падалиці до В. Антоновича у зв'язку з опублікованим листом останнього "Што об этом думать" — про Варшавську бібліотеку і 2) відома "Исповедь" В. Антоновича, в якій він остаточно пориває з поляками і стає на грунт повороту спольщеного українського роду до свого народу.

Є в "Основі" такі матеріали документального характеру як листування та щоденник Т. Шевченка, що були тут вперше опубліковані, та декілька споминів про Шевченка, М. Костомарова, Л. Жемчужникова та ін. Надруковано також статті Макарова про М. Маркевича, М. Мізка про Соленика — "Воспоминание о Соленике, знаменитейшем украинском актере", відомого свого часу харківського артиста, характеристику якого, між іншим, дає у своєму "Щоденнику" Т. Шевченко.

Тут же статті А. Серова і Л. Жемчужникова, присвячені музиці та пісні.

Окреме місце має відділ, який можна назвати відділом української етнографії. Це кілька статей та збірка матеріалів під назвою "З народних уст". Щодо статей, то в першу чергу — А. Свидницького "Великдень у Подолян", Номиса "Різдвяні святки", С. Носа "Хуртовина" — етнографічні оповідання на підставі зібраних матеріалів.

Збірка "З народних уст" ще й донині може бути тією криничкою, яку ледве чи можна оминути при студіях українського побуту. Цінний відділ бібліографічний. Тут праці В. Межова, зокрема "Библиографический указатель книг и статтей, относящихся до южнорускаго края" та "Библиографический указатель Галицко-русской литературы". Далі Н. М. в своїй рецензії на "Историю Русской литературы" П. Петраченка, наприкінці якої автор додав "Краткий исторический очерк украинской литературы" і підносить справу необхідності бібліографічного огляду української літератури. Був це М. Мізко — книголюб і знавець книжної справи.

Врешті, різні рецензії та огляди з-під пера Куліша, О. Лазаревського, Гатцука та інших.