Історія української преси - Животко А.П. - РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. РОКИ 1860-1905 У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

Преса на західноукраїнських землях від 1860 року

Коли український рух і українське життя під Росією після 1863 р. почало зазнавати особливо тяжких утисків, на західних українських землях політична ситуація дещо змінилася і полегшала. Спричинилася до цього нова австрійська конституція. У зв'язку з цим відроджується тут українська преса і починає розвиватися в двох напрямках: староруському і москвофільському, з одного боку, та народовецькому і радикальному (українському) — з другого.

Літературно-політичний часопис "Слово": виникнення, суспільно-національне обличчя, передплата, додатки

Першим політичним і літературним часописом цього часу стає "Слово", що починає виходити з 25 січня 1861 р. двічі на тиждень. За своє появлення зобов'язаний він був громадському діячеві, судді М. Качковському, який забезпечив існування часопису не тільки внесенням застави в розмірі 3.000 гульденів, але і щомісячним утриманням редактора, найближчих співробітників і, нарешті, постійною пенсією в розмірі 300 гульденів для редактора, на якого покликав Б. Дідицького. Крім М. Качковського з підмогою "Слову" прийшов також митрополит Г. Яхимович, підтримуючи видання в першому півріччі місячними внесками. Зобов'язаний цей часопис і своєму видавцеві-редакторові, який зумів поставити його вже в самих початках на грунт самовистачальності. По трьох місяцях повідомив він М. Качковського, що "Слово" вже не потребує його матеріальної підтримки, бо виданню пощастило здобути таку кількість передплатників, що можна покривати всі витрати. На той час "Слово" мало вже 1.500 передплатників.

Такого успіху часопис здобув завдяки тому, що його редактор, залишаючись сторонником москвофільства, прибрав свій орган ніби в народний український одяг. Побіч з "язичієм" почали тут час від часу з'являтися твори і праці українською мовою, а серед співробітників можна було побачити представників українських наукових сил і письменників та звичайних дописувачів. Але такий стан потривав недовго. Редакція, зрештою, відкрила своє справжнє обличчя.

Сталося це після виступів І. Наумовича з програмою об'єднання з Москвою та анонімної публікації під заголовком "В один час научиться Малорусину по Великорусски", автором якої фактично був сам Б. Дідицький (1866 p.). З цього часу "Слово" рішуче і відверто вже стало на грунт москвофільський, з якого і не сходило до кінця свого існування 1887 р.

Того ж характеру були і додатки до "Слова", а саме: "Галичанин" (1867) та "Слово до громад", потім — "Письмо до громад" (1867 p.).

Редакція, співробітники, зміст "Слова"

Найближчими співробітниками в редакції "Слова", побіч з редактором Б. Дідицьким, стали М. Попель (пізніш Люблянський і Полоцький архієпископ), який взяв на себе писання провідних статей, та М. Клемертович (переклади, дрібні замітки і коректура). Близько до часопису стояли І. Наумович, С. Шехович, І. Гавришкевич, Я. Головацький, А. Петрушевич та В. Площанський, що 1872 р. перебрав видання і редакцію до своїх рук. Тут же були представники і з Угорщини: О. Духнович, А. Кралицький. Не бракувало і представників україножерства зі східних українських земель: проф. Гогоцький, а також і таких імен "общерусской" ідеї як проф. Погодін, А. Добрянський, Іловайський та інші.

В перших роках Б. Дідицький подбав був і про притягнення визначніших представників українського письменства як О. Федькович, М. Устиянович, П. Куліш та О. Кониський. Співробітництво останніх двох, а головно Кониського, що виявилося в його надзвичайно цікавих дописах, було, властиво, спробою безпосередньо промовити до галицького суспільства та показати йому російські порядки.

Отже, вже з переліку співробітників можна бачити, що редакція поставила собі за завдання показати ніби безстороннє видавання часопису. Це ж відбилося до певної міри на змісті в перших його річниках. Крім О. Кониського, досить тут згадати ще ту увагу, з якою було приділено місце працям Костомарова та Куліша (з "Основи"), а також поезіям Шевченка та інше. Тут же була подана перша вістка про "Основу" та про смерть Тараса Шевченка, якому присвячено навіть посмертну згадку під заголовком "Вспоминки о Шевченку".

В цілому "Слово" впродовж свого існування приносило статті політичного змісту, економічні замітки та розправи, статті на теми народної освіти, праці на історичні та літературні теми, спомини, життєписи, поезію і оповідання. Широко поставлений був також відділ дописів.

З поодиноких оригінальних праць варто згадати тут такі як Я. Головацького: "Об изследовании памяткников русской старины, сохранившихся в Галичини й Буковыни" та "Литературные известія из Украины", "Червоно-русская литература", як також його спомини про Достоєвського, А. Петрушевича та інші; його ж тут низка розвідок та статей, наприклад, про Волинсько-Галицький Літопис, про Пилипа Орлика, Ф. Скорину, про "Слово о полку Ігоревім" та інші. На різні теми дав довгу низку статей В. Площанський. Зокрема його "Возваніе к благополезному подвигу" (в справі збирання матеріалів з історії, етнографії і статистики Червоної Русі). На початку можна було бачити тут статті на такі теми: "Где що проти твердження, що наш руский язык не есть самостоятельный словенський язык, но наречіе польского" (І. Галки), або "Быти нам общерусскими чи малорусинами?", "Централизм Москви й малорущина в дієцезіи холмской" (Гавришкевича), "Выходки на Костомарова" тощо. Натомість пізніш з'являються вже статті, скеровані на поборення українства, як Гогоцького про українофілів і подібне.

Частина національно-політична обіймала собою питання поточного суспільно-політичного життя, звертаючи велику увагу на питання церковно-обрядового характеру.

Дуже уважно провадився тут огляд праці та подавалися промови послів до віденського і галицького сеймів. Не меншу увагу приділено було шкільництву. Але най ширше поставлений був відділ дописів. Зокрема, крім цінних дописів О. Кониського, звертають на себе увагу дописи з Києва про київську журналістику, про пам'ятник Б. Хмельницькому, про польську шляхту в Україні, про "Спор Украйни за язык в Харькове" і багато інших. Чимало дописів з Угорської України та інших місць.

В перших роках добре поставлений був відділ красного письменства, що визначався багатством творів таких авторів як Берниволя (О. Кониського), Куліша, Федьковича, Кралицького та інших. Пізніш твори українських авторів зникають. На їх місці з'являються твори К. Аксакова, Язикова та інших. Тут же і сам Дідицький у товаристві з І. Гушалевичем. Щодалі відділ цей біднішає як кількісно, так і якісно, поволі сходячи на ніщо.