Історія української преси - Животко А.П. - "Дзвін"

Тоді ж, на шостому числі II річника, з наказу начальства київської військової округи припинено й другий літературно-науковий і мистецький ілюстрований журнал, що ставив завданням поширення ідеологічних підстав захисту інтересів робітничих верств суспільства. Був ним місячник "Дзвін", що почав виходити у Києві з 1 січня 1913 р. за редакцією В. Левинського. Тут, побіч із статтями ідеологічного та тактичного характеру, відведено було поважне місце добре підібраному відділу красного письменства з творами ліпших українських авторів. Позбавлений тенденційності, цей відділ разом з тим гармонізував з цілістю ідеологічних основ світогляду, який журнал заступав. Зміст його складався з творів таких письменників як Леся Українка ("Оргія" та інші), В. Винниченко ("По - свій", "Божки", "Молода кров"), Г. Чупринка (спроба драматичного етюду — "Самогубець"), С. Черкасенко ( "Казка старого млина"), М. Вороний, Петро Стах (С. Черкасенко), X. Алчевська (поезії), Ю. Сірий (ескізи) та інші.

Публіцистичний відділ давав чимало матеріалу, що ставив широку програму, висвітлюючи ідеологічне становище в поточному суспільному житті, літературні питання, питання мистецтва тощо. На теми національного і робітничого питання публікувалися тут статті Л. Юркевича (Л. Рибалки), В. Садовського, К. Миргородського та інші. В. Левинський провадив постійний огляд галицько-української політики і робітницького руху в інших країнах. Тут же статті та огляди Д. Донцова ("З українського життя", "Українське студентство і аполітизм").

Своє становище в українському суспільстві визначив "Дзвін" словами Л. Юркевича. Виступаючи проти погляду української одноцілості, що був поширений серед суспільства, підкреслював він, що "ми ще дуже мало думали і говорили про себе, як про головного ворога всяких змагань помирити все суспільство і... зв'язати спільною ідеєю, в тім випадку ідеєю національною".

Виходячи з цього, "Дзвін" звертав увагу на прояви "міщанської ідеології" в українській пресі ("Рада", "Літературно-Науковий Вісник", "Українська Хата"), на її характер та вказував на її небезпеку.

Це становище не могло лишитися без відповіді. Почулися в пресі критичні відгуки, почалася полеміка, але в цілому появлення нового органу зустрінуто було як факт додатній. Зокрема було це підкреслено "Літературно-Науковим Вісником", який писав про тих, що згуртувалися навколо "Дзвону", що вони "мають за собою певні здобутки в нашому громадянстві, налічують чимало видатних своїх робітників, тому і появу їхнього культурного органу можна привітати" (А. Ніковський).

Іншими словами привітали російські журналісти, а в першу чергу марксистсько-більшовицького напрямку на чолі з В. Леніним. Головне вістря його виступів проти "націоналістично-шовіністичного органу", як був ним охрещений "Дзвін", скеровано було в напрямі основної ідеологічної його сили і провідника Л. Юркевича.

Розгалуження української преси під Росією

Побіч органів суспільно-політичного та літературно-наукового характеру виникають по революції 1905 р. органи, що ставлять спеціальні завдання, зв'язані з вимогами і потребами суспільства. Відбувається розгалуження української преси. Виникають органи: мистецькі, педагогічні, дитячі. З'являється орган українського студентства. Виходять часописи: господарські, природознавчі, кооперативні, медично-санітарні і, врешті, сатирично-гумористичні.

З січня 1913 р. за редакцією О. Корольчука починає в Києві виходити місячник, присвячений українському мистецтву під назвою "Сяйво".

Про виникнення цього часопису розповідає в "Бібліографічних Вістях" його ініціатор П. К. (Ковжун):

"Починаючи приблизно з 1911 р., я був тісно зв'язаний з А. Терниченком... В розмові я часто скаржився, що немає жодного журналу, який хоча б трохи висвітлював українське мистецтво. "Організуйте свій журнал", — порадив А. Терниченко, і після того думка ця глибоко запала мені в голову... і в мене виникла думка творити щось подібне до тодішнього російського журналу "Солнце Росии". Я навіть хотів назвати той новий журнал "Сонце України" та з різних міркувань... назвав його "Сяйво". Багато старих українських громадян дивилося на це як на утопію... Але було багато теж старих українських діячів, які і підтримували мою думку і обіцяли допомогти... Серед таких найбільше чуло поставилися Іван Матвійович Стешенко, Микола Федотович Біля шевський, Микола Віталійович Лисенко та почасти Микола Карпович Садовський, який переконав О. Корольчука взяти на своє ім'я дозвіл у губернатора на видання журналу "Сяйво". Сам я не мав права взяти дозволу, бо не мав літ... і я міг бути тільки адміністратором. "А гроші ж у вас є на видання? — запитав мене О. Король-чук. "Знайдуться", — відповів я... Я запрошував всі культурні українські сили, що були поза Києвом, до участі в журналі і всі вони згодилися, а лише І. Франко не тільки згодився, а надіслав і матеріали для друку; решта ж згодом запитала, по скільки ми будемо платити за їхню працю, але як такої "моди" ми не думали і не мали змоги вводити в журнал, то і творів їх не одержали. Минуло кілька місяців і О. Корольчук одержав дозвіл на видання журналу... Думка була видати перше число в кінці грудня 1912 р. з датою 1 січня 1913 р. М. Лисенко пообіцяв дати даремно для цього числа 2 сторінки оригінальних, ніде не друкованих, нот, але, на жаль, перше число довелося присвятити М. Лисенкові, який не діждав бачити першого на Україні мистецького журналу. Журнал так і вийшов в грудні... і на багатьох зробив велике враження. Після виходу ч. 1 фактичним редактором журналу став І. Стешенко... і громадянство вже не так скептично ставиться до "Сяйва": починає як не писати, то давати хоч поради".

У вересні 1910 р. появляється у Києві і перший на українських землях під Росією педагогічний український журнал під назвою "Світло". Одним з ініціаторів і душею журналу та його першим редактором був народний учитель, автор "Короткої граматики для школи" Г. Шерстюк, а по його смерті (24.Х. 1911 р.) видавцем і відповідальним редактором стала його дружина Любов Шерстюкова, яка і довела журнал до 1914 р.

За весь час видання вийшло 36 чисел (по 9 чисел річно), в яких вміщено низку статей педагогічно-методичного і національно-публіцистичного характеру, а відділ

"З біжучого життя" зібрав найповніші дані про становище освіти в Україні.

Серед співробітників були: X. Алчевська, Никифор Григоріїв (Г. Наш), Д. Дорошенко, С. Єфремов, М. Левицький, І. Липа, В. Прокопович, С. Русова, Ю. Слюсарен-ко, І. Стешенко, С. Черкасенко, С. Шелухин та інші.

Ініціатори вірили, що часопис об'єднає національне свідоме вчительство навколо інтересів національного виховання і не помилилися.

Вступаючи в третій рік видання, редакція вже писала: "Ми не самотні... Український народний вчитель, в руках якого доля рідної освіти, думає однаково з нами, прагне того, чого і ми, незважаючи на які утиски і кари..."

Але й не тільки серед учительства здобув журнал популярність. Впродовж свого існування здобув він її й серед широких кіл українського суспільства.

Ще перед виходом "Світла", а саме 1906 р., за редакцією Олени Пчілки почав виходити місячник для дітей старшого і молодшого віку під назвою "Молода Україна", що користувався глибокою симпатією як дітей, так і їх батьків.

Виникає і орган українського студентства. Крім рукописного "Громадянина", що його видають студенти політехнічного інституту в Петербурзі (появилося двоє чисел) за редакцією Е. Нероновича, у квітні 1913 р. там же починає виходити часопис під назвою "Український Студент". Був це орган всього українського студентства за редакцією згаданого вже Е. Нероновича. Ставив він своїм завданням "дати активних, бадьорих, свідомих і освічених робітників на громадській ниві".

З осені 1914 р. мав він стати періодичним органом. На перешкоді цьому стала перша світова війна.

Тоді ж заходами фельдшерського товариства в Полтаві за редакцією Коваленка появляється вісник гігієни, санітарії і природознавства під назвою "Життє і Знаннє" (з 1914 р. — " Життя і Знання").

Появляються такі господарські часописи: "Рілля" у Києві та "Українське бджільництво" в Петербурзі, а потім у Києві, за редакцією Е. Архипенка.

Року 1911 часопис "Рілля" відзначений був на сільськогосподарських виставках у Ромні срібною медаллю і в Галичині золотою.

Цікаву згадку присвячує цьому часопису та його редакторові А. Терниченкові А. Н. (Ніковський). Відвідавши редакцію часопису, так описує умови, в яких провадилася праця:

"Вся редакція, контора, експедиція журналу, а також і помешкання редактора містились в одній маленькій кімнатці з єдиним вікном... Уявіть собі кімнату, забиту пачками журналу так, що і повернутись ніде; в кімнаті один невеличкий столик, вкритий газетою, лише один стілець і скромне студентське ліжко, весь простір під яким теж забито пачками "Ріллі". У цій обстанові сидів з вимазаними у клейстер руками, блідий від утоми редактор-видавець журналу і бандеролював свій журнал...

Коли ми вийшли від Терниченка, то в мене від цього побачення було враження, наче б я побував у келії аскета... Треба було мати залізну волю, щоб без ніяких засобів до життя, без ніякої чужої матеріальної допомоги, без ніякого власного досвіду і досвіду попередників і навіть більше - без видимого співчуття з боку громадянства, розпочинати видання журналу, що мав нести в українську масу зерна сільськогосподарських знань..., і в цьому находити моральну нагороду за свою працю, бо ж матеріальної й не могло бути від 700 передплатників на початку і навіть 2.000 у 1914 році".

У січні 1913 р. виходить "Наша Кооперація" — часопис, що його породило саме життя. За короткий час свого існування, бо протримався лише до початку війни 1914 р., виховав він цілу школу українських кооператорів.

Тоді ж почав виходити "Муравейник-Комашня". За війни матеріли українською мовою тут було заборонено містити, а навіть наказано було назву часопису друкувати лише по-російськи ("Муравейник").

Врешті, гумористичні часописи. Першим з них був "Шершень", що почав виходити у Києві з 6 січня 1906 р. як сатирично-гумористичний тижневик за редакцією В. Лозинського. Перше число було конфісковано. Протримався півроку. Ще коротший вік був часопису "Хрін", якого вийшло одно число з 13.1 V. 1908 р. за редакцією П. Богацького зі змістом, присвяченим 3-й Державній Думі, та інше.