Масові комунікації - Квіт С. - Універсалізм професії журналіста

Універсалізм професії журналіста

Що сталося нового? Саме з цього запитання, на думку французького журналіста М. Вуароля, розпочинається журналістика. Все своє життя журналіст проводить у пошуках відповіді на нього. Німецький фахівець В. фон Ларош вважає, що журналістом може називати себе той, хто має таке бажання. А. Москаленко надавав перевагу романтичним означенням: у журналістів одна група крові; у журналістику йдуть, як у ченці; це не лише професія, а й спосіб життя. Американець Р. Каппон каже, що просто збирати інформацію вже недостатньо у той час, коли нею буквально завалюють авдиторію інші джерела - від постійно зростаючого Інтернету до найменшого кабельного телевізійного каналу. Здійснюючи повідомлення, ми повинні не тільки подавати достовірну інформацію, а ще й витримувати шквал конкуренції.

Журналісти посідають особливе місце в системі масових комунікацій, оскільки вони є професійними комунікаторами. Від їхнього професіоналізму залежить налагодження зв'язків між різними соціальними групами суспільства, стан мас-медій, взаємо-обмін різноманітними точками зору, інформацією, досвідом, процес самоорганізації тощо. Тобто професії журналіста притаманна така важлива сутнісна ознака, як універсалізм. Д. Рендал вважає, що не існує якоїсь спеціальної західної, польської, болгарської, нігерійської чи голландської журналістики. Так само, як і ліберальної, республіканської, націоналістичної, марксистської або феміністичної. Рівною мірою ми не можемо говорити про елітарну і масову, державну і недержавну журналістику. Існує лише добра і погана журналістика. І перша, і друга не мають кордонів та можуть розмовляти будь-якою мовою.

Суб'єктивізм Д. Рендала у погляді на професію журналіста ґрунтується на власному багаторічному досвіді. Він стверджує, що газетами володіють окремі особи, а свобода преси належить народові. Взагалі Д. Рендал не проти того, щоб підкреслити власний романтизм, вважаючи цю рису притаманною професії загалом. З другого боку, у посттоталітарній Україні, як продовження радянської традиції, журналістика вважається творчою професією у сенсі неточності, неконкретності й непрофесіоналізму. Такий псевдоромантизм споріднений з очікуванням примарного натхнення і необов'язковості, що насправді є неможливим у журналістиці. Адже праця у медіях вимагає чіткого дотримання термінів здачі матеріалу (deadline) і більше подібна до рутинної роботи на конвеєрі, ніж до способу діяльності пасторального поета. Тобто романтизм журналістської професії суголосний із професіоналізмом.

Журналіст має такі найістотніші обмеження, каже Д. Рендал: брак часу; брак інформації; конфлікт цінностей усередині редакції (власників, журналістів і читачів). Власник здебільшого спирається на комерційні інтереси та особистісні мотиви. Цінності журналістів у цьому разі зводяться до питання їхньої культури: як далеко вони можуть зайти у прагненні бути цікавими своїй авдиторії? Нарешті, цінності читачів передбачають уміння журналіста зрозуміти їх і бути, якщо це потрібно, самовідданим у тому, щоб донести своїй авдиторії правдиву інформацію. Багато хто говорить про те, що потрібно читачам, але не кожний журналіст вміє бути справді і цікавим, і потрібним водночас.

Особлива увага приділяється новинним цінностям. Характеризуючи новини, Д. Рендал наводить найпопулярніше в Британії визначення. Новина — це коли не собака вкусить людину, а людина вкусить собаку. Інакше кажучи, це щось незвичайне і цікаве. Також обов'язково — щось принципово нове, чого раніше не було. І нарешті, коли ми говоримо про журналістську новину, ми завжди маємо на увазі громадський інтерес. Але сам факт ще не робить подію новиною. Журналіст обов'язково має враховувати такі аспекти новин, як:

• тема, наскільки цікавою вона буде;

• подія (джерело, загальна поінформованість, свіжість);

• авдиторія, на яку розрахована та чи інша інформація;

• контекст (ситуація у тому регіоні, де розповсюджується певне видання, що зумовлює неоднакове ставлення до різних подій). Д. Рендал пропонує власні правила, які можуть допомогти визначити цінність журналістських матеріалів:

1. Чим стійкішим і тривалішим є ефект того, про що ви пишете, тим кращою є стаття.

2. Найменше авдиторію цікавить те, що кажуть люди (ідеологічні дискусії та нові ідеї). Тобто нічого не відбувається, але хтось щось сказав. Сюди ж належать дві типові помилки журналістів. Перша - обов'язково подавати заяви політиків. Друга - реагувати на псевдоподії на зразок прес-конференцій. Для того щоб потрапити у пресу, інформація такого роду ще має стати новиною.

3. Далі за шкалою вартостей розташовуються статті про те, що, за чиїмись словами, має відбутися. Як правило, це погрози або заклики до дій. Вони містять насправді цінну інформацію частіше, ніж попередня категорія, де переважає порожня балаканина.

4. Наступними йдуть матеріали про те, що, згідно зі словами певних людей, відбувається чи відбувалося раніше. До таких повідомлень належать дослідження про людей, які зробили відкриття. Така інформація може стати подією.

5. Згори цієї шкали розташовуються повідомлення про те, що відбулося нещодавно (катастрофи, нещасні випадки, судові слухання тощо). Мова йде про реальні свіжі події, які можуть бути перевірені.

6. Важливий елемент оцінки цінності новин - кількість читачів, яких вони насправді зацікавлять.

Отже, універсальна, тобто добра, журналістика починається з виробництва новин. З уміння знайти новину, зрозуміти її важливість та цікаво подати читачеві або глядачеві. Журналіст обслуговує, а якщо потрібно й відстоює інтереси своєї авдиторії. У цьому полягає загальна логіка професії, а також особливості її соціального та правового статусу. В Україні журналісти переважно відчувають себе представниками політичного бомонду, які насамперед долучені до такої інформації, яка не відома широкій публіці, атому вони можуть якимось чином впливати на масову свідомість. Такий погляд на професію є рецидивом тоталітарної свідомості й він поступово змінюється. Наприклад, присуджуючи гран-прі Всеукраїнського журналістського конкурсу "Медіа про медіа" двічі підряд (2003 і 2004рр.) "Газеті по-київськи", журі мотивувало своє рішення орієнтованістю матеріалів представників цього видання на щоденні інтереси своїх читачів, а не політичною чи ідеологічною проблематикою.

Хороший журналіст передусім є хорошим репортером. За Д. Рендалом, він сповідує такі принципи:

• нюх на новини (може бути або вродженим, або таким, що ґрунтується на глибокому розумінні проблем);

• пристрасть до точності;

• ніколи не робить припущень;

• не боїться видатися дурнем (завжди треба запитувати і перепитувати);

• сумнівається у всіх джерелах;

• забуває про власні упередження (пам'ятати про небезпеку стати нечесним або необ'єктивним);

• усвідомлює себе частиною процесу (правила в редакції для всіх однакові);

• пам'ятає про читачів (пишіть цікаво, так, ніби це пишуть звичайні люди для інших звичайних людей);

• має волю до перемоги (подолання перешкод);

• намагається бути першим (в умовах конкуренції хтось виходить переможцем, а хтось програє);

• перемагає індивідуальність (хороший репортер завжди підозріло ставиться до тієї офіційної інформації, яку він може дістати без зусиль, він шукає власну інформацію). Журналістика несумісна з неточністю. Опубліковані матеріали

повинні відповідати на запитання читачів, а не викликати в них нові запитання. За словами М. Халера, метою будь-якого журналістського пошуку є: зібрати якомога точнішу і повнішу інформацію про події, виявити в них смислові зв'язки і зробити надбанням громадськості. Цей автор пропонує дванадцять правил збирання інформації, яка має бути релевантною, достовірною та зрозумілою:

1. Вихідна інформація (або тематична ідея) повинна мати загально важливий та/або цікавий для авдиторії аспект, який її безпосередньо стосується.

2. Пошук та збирання інформації починається з перевірки повідомлення, що послугувало відправним пунктом.

3. Певне джерело вважається тим надійнішим, чим нейтральнішим (неупередженішим) є його відношення до теми або події. Якщо джерело представляє специфічні інтереси або причетне до події, то його нейтральність обмежується або взагалі ставиться під питання.

4. Перевіряти спершу слід лише висловлювання, що можуть бути підтверджені фактами при зіставленні свідчень різних джерел. Визначаються суперечливі висловлювання. Метою є досягнення максимально можливої несперечливості.

5. Під час перевірки журналіст повинен ставити запитання до джерел інформації таким чином, щоб інформація ставала щільнішою, зростали її точність і деталізованість. Твердження, що суперечать одне одному, змушують журналіста розширити кількість джерел інформації.

6. Статус інформації (емпірично перевірена, спірна, суперечлива) завжди має повідомлятися авдиторії. У разі неперевіреної або суперечливої інформації слід пояснити дистанцію джерела або взагалі відмовитися від опублікування інформації.

7. Повний процес пошуку і збирання інформації відбувається у два етапи: на базовому рівні перевіряються питання щодо фактів - тільки після цього здійснюється пошук пояснювальних та об ґрунтувальних відповідей на запитання "як?" та "чому?".

Перший етап відповідає рівню фактів, другий - рівню тлумачення.

8. Тези чи гіпотези журналіста, який досліджує певну подію, стосуються мотивів (цілей) та причин - і є тлумаченнями. Вони становлять попередні (тобто ще не перевірені відповіді) на запитання "як?" та "чому?"

9. На рівні тлумачення потрібно намагатися опитати по можливості всіх (осіб, групи, табори, партії), які мають відношення до події. Ці опитування необхідно записувати (протокол опитування).

10. Послідовність опитування має визначатися таким чином, щоб опитування проводилося "ззовні всередину", тобто спочатку осіб, які не задіяні у події, а потім тих, які активно або пасивно беруть участь у події чи зазнають негативних наслідків через подію. Ця послідовність фіксується у плані проведення опитування.

11. У разі тем, що містять конфлікт, план проведення опитування має складатися таким чином, щоб розділити осіб, яких потрібно опитати, на групи. У такий спосіб конфлікт отримає також формальне вираження. Як мінімум, слід опитати двох головних контрагентів.

12.У разі тем, що містять конфлікт, журналіст курсує між таборами і використовує предмет конфлікту (твердження, що заперечують одне одного) для того, щоб отримати нову інформацію. Робота журналіста завершується тоді, коли з'ясовано ролі дійових осіб і дано вичерпну відповідь на запитання "чому?"