Основи журналістики - Михайлин І.Л. - Словник молодого журналіста

ЕСЕЙ (ЕСЕ) (від французького Еззаі, що в перекладі означає "спроба", "начерк") - жанр художньо-публіцистичної чи науково-популярної творчості, де вільно, не обов'язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема. Для есея властивий несподіваний, неустале-ний погляд на явища життя, мистецтва, науки, вільна розкута композиція, асоціативність, зміщення часово-просторових планів, поєднання значних елементів художньої образності з науковими міркуваннями. Есей не передбачає систематичності викладу і навіть аргументованості висновків.

Вперше вжив цей термін і започаткував жанр есею французький письменник і філософ Мішель Ейкем де Монтень (15331592), який у 1580р. видав перші дві книги свого головного твору "Езэса". У1588р. з'явилось видання, що складалося з трьох книг, а в 1592 - остаточне доповнене видання. Українські перекладачі відтворюють цю назву як "Проби" або "Досліди", російські - як "Опыты". Починаючи свій твір, Монтень так сформулював свій метод: "Я вільно викладаю свою думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. Висловлюю її не задля того, щоб дати поняття про речі, а для того, щоб дати поняття про мої переконання". Твір Монтеня містить думки, спостереження і враження від прочитаного (переважно античних авторів) і пережитого, висвітлює теми виховання й освіти, навчання, слави, гідності, смерті й багатства тощо. Це видатний філософський твір, що розробляє переважно етичні проблеми.

З французької літератури жанр есею поширився в інші, ставши на сьогодні найбільш продуктивним жанром публіцистичної журналістики. Найвидатніші есеїсти ХХ століття - Бернард Шоу, Джон Голсуорсі, Анатоль Франс, Ромен Роллан, Генріх і Томас Манни, Йоганес Бехер, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Андре Моруа, Максим Рильський.

У ХХ столітті есей твердо прописався в літературній критиці. Уперше есей як жанр науки про літературу був описаний у праці Л. П. Гроссмана "Жанры литературной критики" (1925). Досвід свідчить про "домінування есею як форми вислову думки в західному літературознавстві ХХ ст., особливо у представників літературної герменевтики (Г-Г. Га-дамер, Г. Ж. Дерріда, Поль Рікер), школи рецептивної естетики (В. Ізер, Г. Яусс), структуралістів та семіотиків (Р. Барт, У. Еко), постструктуралізму та деконструкуції (М. Фуко).

Літературознавство цих напрямків тяжіє до культурології, філософічності. Це літературознавство, яке не претендує на універсальність, розуміючи відносність будь-якої позиції".

Жанр есею в літературній критиці характеризується новим культурологічним дискурсом, головною ознакою якого є специфічні стосунки критика й автора художнього тексту. Із стороннього спостерігача, завдання якого полягає у витлумаченні авторського задуму для читацької аудиторії, критик перетворюється на самодостатню цінність, розглядає художній твір як підставу для створення власного тексту. Есеїстичний дискурс в українській дослідницькій літературі репрезентований такими книжками, як "Спрага" Івана Дзюби, "У пошуках внутрішньої людини" Романа Корогодського, "Хроніки від Фортінбраса" Оксани Забужко, "Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків" Ніни Зборовської та ін.

Есеїстичність властива й сучасній художній творчості; вона виявляється у розкутому мисленні, вільній композиції, парадоксальній манері висловлюватися. Як наприклади вкажемо на роман-есе Валерія Шевчука "Мисленне дерево", повість-есе Володимира Зеремби "Фатальний вибір" тощо.

ІНДИВІДУАЛІЗОВАНІ НОВИНИ (від англ. inddividuated news або скорочено I-news) - спосіб подачі новин у сучасній Інтернет-журналістиці, який передбачає вибіркове (за тематикою, мовою, національними, конфесійними, політичними прихильностями) на замовлення клієнта постачання йому інформаційних повідомлень. Увесь інформаційний контент (електронні видання, стрічки новин, блоги) фільтрується й просіюється в автоматичному режимі внаслідок чого потужна медіа-струкутра (Google, Yahoo) постачає на електронну пошту споживача замовлений ним новинарний продукт, унаслідок чого утворюється індивідуалізована чи персоналізована газета. Комп'ютер може бути підключений до принтера й мати завдання щоранку роз-друковувати цей примірник газети.

Індивідуалізовані новини мають своїх прихильників і критиків. Прихильники наголошують на зручності автоматичного пошуку потрібної інформації, внаслідок чого особа вивільняє час для заняття іншими справами. Критики звертають увагу на те, що з інформаційного потоку автоматично будуть вилучатися альтернативні думки й оцінки, а особа буде знаходити в індивідуалізованій газеті тільки підтвердження своїх поглядів, унаслідок цього в суспільстві зростатиме поляризація груп і нетерпимість як правило поведінки. Людині потрібна вся інформація про суспільне життя, а не її вкорочений варіант.

Незважаючи на критику, індивідуалізовані новини -технологія, яка швидко розвивається.

ТОП-ЖУРНАЛІСТ (від англ. top - вершина, найкращий зразок) - "зірка" журналістики, найкращий представник професії. Частка "топ" може вживатися стосовно будь-якоїпрофесії, хоча найчастіше ми чуємо її в сполученні "топ-модель". Слово "топ-журналіст" сприймається сьогодні як новий термін, який, однак, усе ширше вживають у своїх публікаціях журналісти. "Топ-журналіст" - поняття, вживане не лише щодо національного інформаційного простору, але й щодо окремих міст і навіть видань.