Інвестування - Мойсеєнко І. П. - Суб'єкти інвестування

Суб'єкти інвестування

Відповідно до українського законодавства, суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі їх урядів.

Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених, залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційного процесу.

Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності щодо розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, є рівні. Умови інвестування можуть бути різними для вітчизняних та іноземних учасників. Це залежить від державної політики щодо активізації інвестиційних процесів та напрямків їх державного регулювання.

Учасники інвестиційної діяльності — громадяни та юридичні особи України, інших держав, а також держави, які забезпечують реалізацію вкладень як виконавці замовлень або за дорученням інвестора.

Інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестування. Для їх реалізації він залучає будь-яких учасників на договірній основі.

Держава як учасник інвестиційного процесу

Відповідно до функцій, які виконує держава, вона виступає або як інвестор, або як учасник, або одночасно і як інвестор, і як учасник.

Держава як інвестор бере на себе функції фінансування тих галузей та виробництв, продукція яких має загальнодержавний характер (військово-промисловий комплекс, об'єкти загальнодержавної інфраструктури, магістралі, термінали тощо).

В окремих галузях, таких як транспорт, зв'язок, сільське господарство, держава зберігає свої функції інвестора лише частково. Більшість об'єктів цих галузей може належати до приватного сектора економіки. В інших галузях функція держави як інвестора проявляється через здійснення державних замовлень.

У перехідний період виправданим є державне інвестування структурної перебудови економіки та розвитку інфраструктури ринку. Тобто держава може як рядовий інвестор фінансувати розвиток виробництв чи структур, створення та розвиток яких обумовлюються потребами ринкового розвитку. Доходи, отримані від такого інвестування, використовуються державою для розширеного відтворення та соціального захисту населення.

Держава виступає як інвестор самостійно або здійснює фінансування на договірних умовах з іншими учасниками інвестиційного процесу через створення різноманітних організаційних структур та спільних виробництв.

Держава здійснює свою участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано впливом на інвестиційну діяльність через органи влади. До них належать органи виконавчої влади, судові органи, спеціальні державні органи, такі як: Національний банк, Фонд державного майна України, Анти монопольний комітет. Митний комітет, спеціальні державні фонди тощо.

Пряма участь держави в інвестиційному процесі здійснюється через такі форми:

— державні підприємства у різних галузях економіки;

— виконання державних замовлень;

— державну частку майна у змішаних підприємствах.

З розвитком ринкових відносин та стабілізацією економіки державний сектор буде скорочуватись, а держава більше зусиль буде зосереджувати на методах опосередкованої дії.

Основними формами державного регулювання інвестиційних процесів є такі:

— державне кредитування, державні позики та субсидії;

— роздержавлення та приватизація;

— податкове регулювання підприємницької діяльності;

— амортизаційна та інноваційна політика;

— ліцензування та квотування тощо.

У світовій практиці відомі різні державні інвестиційні стратегії. Так, одна з них — це політика протекціонізму як форма захисту національного виробника. Політика протекціонізму передбачає: високі мита на імпортні товари, податки на іноземні інвестиції, обмеження або заборону ввезення окремих видів товарів, субсидування національних інвесторів та експорту товарів.

Інша стратегія — широке залучення іноземних інвестицій для розвитку окремих галузей чи реґіонів. Вона здійснюється через впровадження податкових пільг або канікул, пільгових кредитів, державного субсидування, створення вільних економічних зон тощо.