Інвестування - Мойсеєнко І. П. - Технічний розвиток підприємства

Науково-технічний процес, потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються, перш за все, науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами.

Чим цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, що є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішніше вирішуються і пріоритетні (по відношенню до виробничих) завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємообумовлений розвиток науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовному значенні — це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження і практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему "наука — техніка — виробництво", що охоплює ряд стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатацію) впродовж певного періоду часу; техніко-економічне, екологічне і соціальне старіння виробів, наростаючу їх заміну новими, більш ефективними зразками.

Йому властиві як еволюційні (пов'язані з накопиченням кількісних змін), так і революційні (обумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. При цьому до еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їх виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах одного й того ж покоління техніки, а до революційних — зміну поколінь техніки і кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки у провідних її галузях.

Науково-технічна революція (НТР) віддзеркалює докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкриттів і винаходів, що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається в її особливостях. До ключових (визначальних) з них належать:

— перетворення науки у безпосередньо продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на виробництво та інші сфери діяльності підприємства та суспільства);

— новий етап суспільного поділу праці, пов'язаний з перетворенням науки у провідну сферу економічної і соціальної діяльності, що набуває масового характеру (до науки перейшла найбільш революціонізуюча, активна роль у розвитку всіх сторін суспільства; сама практика вимагає, щоб наука випереджала у своєму розвитку техніку і виробництво, а останнє все більш ставало технологічним втіленням науки);

— прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням перебігу часу від наукового відкриття до його практичного використання;

— інтеґрація багатьох галузей науки, науки з виробництвом з метою прискорення і підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

— якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — засобів праці (революція у робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями, використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення у ній частки творчих елементів).

Науково-технічний прогрес, що завжди здійснюється у взаємопов'язаних еволюційних та революційних його формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва, цим самим забезпечує неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а за кожним з них — пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу.

В умовах сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій — способів одержання і перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.

Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись в авангардний напрям НТП.

Сучасним технологіям властиві певні тенденції їх розвитку і застосування. Головними з них є: по-перше, перехід до мало-стадійних процесів шляхом сполучення в одному технологічному агрегаті окремо виконуваних раніше операцій; по-друге, забезпечення у нових технологічних системах мало- або безвідхідності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на основі застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання у нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дозволяє одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягти більш динамічної гнучкості виробництва.

Технологічні методи все більше і частіше визначають конкретну форму і функції засобів та предметів праці і, отже, ініціюють появу інших напрямків НТП; вилучають з виробництва технічно та економічно застарілі знаряддя праці і породжують нові машини й устаткування, засоби автоматизації. Зараз принципово нові види техніки розробляються і виготовляються під нові технології, а не навпаки, як це відбувалось раніше, коли панував примат засобів праці.

НТП у галузі знарядь праці, технічний рівень і якість виготовлюваних машин і устаткування залежать безпосередньо від ступеня прогресивності та якісних характеристик застосовуваних для їх виробництва конструкційних та інших допоміжних матеріалів. Звідси випливає всезростаюча роль створення та широкого використання нових матеріалів, що характеризує один з важливих напрямків НТП.

У галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:

1) істотне підвищення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізацію і навіть зменшення питомих обсягів їх споживання;

2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних та корозієстійких кольорових металів і сплавів, що став можливим унаслідок появи принципово нових технологій, які у багато разів зменшили вартість їх виробництва;

3) істотне розширення номенклатури та форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів з наперед заданими та унікальними властивостями.

Перша тенденція проявляється у значному збільшенні випуску низько легованої сталі, листового і термообробленого прокату, металічного порошку, беззлиткового прокату кольорових металів, Що забезпечують підвищення надійності і зниження металомісткості різних технічних конструкцій. Друга тенденція — у всезростаючому використанні як конструкційних матеріалів алюмінію, титану, магнію та їх сплавів, що уможливлює у кілька (від 2 до 10) разів зменшення маси машин і устаткування, транспортних засобів тощо; третя тенденція, най перспективніша за своєю прогресивністю та економічною ефективністю, — у випереджаючому розвитку виробництва полімерних, композиційних (полімерних з наповнювачем) та керамічних матеріалів, що порівняно з традиційними мають більш високу термічну, абразивну й ерозійну стійкість, меншу питому щільність, інертність до агресивних середовищ, а нерідко — унікальні властивості, завдяки чому стають незамінними, єдино можливими конструкційними матеріалами для ряду найновіших типів сучасної техніки.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості та продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їх механізації й автоматизації — інтегрованого та завертаючого напрямку НТП. Механізація та автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машиною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно переходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

За умов інтенсифікації виробництва, гострої необхідності багаторазового зростання продуктивності та радикального поліпшення соціологізації, докорінного підвищення продукованих виробів автоматизація виробничих процесів стає стратегічним напрямком інноваційного розвитку для підприємств більшості галузей народного господарства. При цьому пріоритетне завдання полягає у забезпеченні її комплексності, оскільки впровадження окремих автоматичних машин і агрегатів часто не дає бажаного економічного ефекту, зберігає значну частку ручної праці. Новий і досить перспективний напрямок комплексної автоматизації пов'язаний із створенням і впровадженням гнучких автоматизованих виробництв. Форсований їх розвиток, перш за все у машинобудуванні та деяких інших галузях, зумовлений об'єктивною необхідністю постійно забезпечувати високоефективне використання автоматичного устаткування, що дорого коштує, та достатню мобільність виробництва з часто оновлюваною номенклатурою продукції.

Технічний розвиток підприємства

Уся сукупність сучасних напрямків НТП слугує фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його господарської діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, що мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати відтворення основних фондів підприємства (від капітального ремонту знарядь праці до розширення та нового будівництва певних виробничих ланок). Із сукупності форм технічного розвитку варто виокремлювати такі, які характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з другого — її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування.

Оцінка технічного рівня підприємства тієї чи іншої галузі народного господарства повинна здійснюватись періодично (один раз на 1—3 роки) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, що відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації й автоматизації основного і допоміжного виробництва.

Управління технічним розвитком підприємства

У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, його багатоспрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана чітка і збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства повинен включати кілька основних етапів:

— встановлення цілей — визначення і ранжування, виокремлювання їх пріоритетів;

— підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

— варіантний вибір рішень — розробка, вибір критеріїв, оцінка ефективності можливих варіантів рішень;

— програмування робіт — узгодження вибраних рішень, їх інтеґрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку;

— супроводження реалізації програми — контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

При цьому цілі та пріоритети технічного розвитку мають визначитися у відповідності з загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути пов'язані з вирішенням проблем: кардинального підвищення якості продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому і вітчизняному ринках; розробки і широкого впровадження ресурсозберігаючих технологій; скорочення витрат праці, поліпшення загальних її умов; здійснення всебічного виробництва у межах сучасних вимог щодо навколишнього середовища тощо.