Історичне джерелознавство - Калакура Я.С. - 1.5. Джерелознавчі проблеми історії України

Одним із завдань джерелознавства є розробка джерелознавчих проблем окремих історичних наук (предметів). Серед них важливе місце посідає джерелознавство історії України. При цьому положення загальної джерелознавчої теорії, методології, методики використовуються як вихідні у кожному предметному розділі джерелознавства, в тому числі й у джерелознавстві історії України.

Предмет джерелознавства історії України становлять закономірності виникнення та функціонування джерел, що відображають усі аспекти історичного минулого України, починаючи з епохи палеоліту і закінчуючи сучасною історією.

Увесь цей джерельний комплекс у сукупності складає джерельну базу історії України.

Розглядаючи теоретичні проблеми джерелознавства історії України, необхідно згадати, що тривалий час одна течія українського джерелознавства розвивалася на засадах радянської методології, інша — в умовах української діаспори — була позбавлена ідеологічного тиску. Це позначилося на формуванні певних пріоритетів у наукових дослідженнях. Так, теоретичні проблеми радянського джерелознавства в основному розроблялися у тодішніх наукових центрах — Москві та Ленінграді. В Україні тільки в 60—80-ті роки інтенсифікувалася розробка теорії джерелознавства (праці В. Стрельського, М. Варшавчика, А. Санцевича, М. Ковальського та ін.). Історики України зробили певний внесок у розробку досліджень, пов'язаних із виявленням і використанням у наукових цілях різних джерельних комплексів з історії України, зокрема Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, історії селянства, робітництва, Другої світової і Великої Вітчизняної воєн, трудової активності тощо. Проте чимало різновидів історичних джерел, що містять важливу інформацію з української історії, опинились поза увагою дослідників. Радянські історики мали обмежений доступ до джерел (наприклад, таємні документи КПРС, КДБ, закриті і спеціальні фонди архівів, бібліотек, зарубіжна україністика тощо). До закритих фондів потрапляли навіть такі джерела, як довоєнні (до 1941 р.) випуски газети "Правда" або історичні праці видатних українських істориків В. Антоновича, М. Гру-шевського та ін. Це призводило до значного обмеження дослідницьких можливостей, звуження джерельної бази історії України. Негативно впливав на рівень наукових досліджень і так званий партійно-класовий підхід до використання джерел.

В умовах незалежності України історики позбулися, з одного боку, партійно-адміністративного контролю і втручання у дослідницьку діяльність, а з іншого — дістали широку можливість залучати нові джерела, систематизувати та збагачувати джерелознавчі знання, звертатися до теоретичних проблем. Основна з них — визначення поняття джерела з історії України.

Джерело з історії України — це будь-який носій історичної інформації автохтонного (місцевого) або іноземного походження, що містить відомості про минуле України та етнічних груп, які населяли її територію з найдавніших часів або проживають тепер.

Джерело з історії України має ті ж властивості, що й будь-яке інше історичне джерело. До опрацювання джерельного комплексу з історії України застосовуються загальні принципи джерелознавчої критики та класифікаційні ознаки джерел, оскільки джерельна база історії України складається з джерел усіх типів, видів та різновидів.

Наступною важливою теоретичною проблемою джерелознавства історії України є з'ясування його предмета і завдань.

Предметом джерелознавства історії України виступають закономірності утворення та функціонування джерел з історії України, формування її джерельної бази, встановлення взаємозв'язків та взаємовпливів окремих видів джерел, їхніх пізнавальних функцій та міри інформативності у процесі наукового дослідження проблем, розвитку джерелознавства історії України в системі українознавчих наук.

З предмета джерелознавства історії України випливають його основні завдання:

• систематизація знань про зародження, розвиток, характер і склад джерельної бази історії України, її функціонування, внутрішня взаємодія та зовнішні зв'язки;

• розробка методології і методики наукового пошуку, вивчення та використання джерел з історії України;

• з'ясування структури джерелознавства історії України, його місця в системі українознавства.

Проблеми теорії джерелознавства історії України є невіддільною частиною загального теоретичного джерелознавства і постійно перебувають у полі зору українських істориків-джерелознавців. Актуальними джерелознавчими проблемами є пошук та виявлення нових джерел з історії України, повернення пам'яток із зарубіжжя, заповнення прогалин у джерельній базі, розкриття замовчуваних інформативних можливостей відомих джерел, застосування до них принципів джерелознавчої критики відповідно до сучасного розвитку історичної науки в цілому та історії України зокрема.

Таким чином, історичне джерелознавство як спеціальна галузь історичної науки вивчає історію, теорію і методику використання джерел у наукових дослідженнях та педагогічній практиці. Воно має власну історіографію, свою джерельну базу, предмет і об'єкт дослідження, специфічні закономірності розвитку, свою термінологію, благотворно впливає на рівень історичних праць, професійну кваліфікацію істориків, на формування суспільної історичної свідомості, збереження історичної пам'яті.

Загальна джерелознавча теорія і методологія конкретизуються в джерелознавстві історії України, яке покликане сприяти збагаченню джерельної бази української історії, очищенню її від фальсифікацій та спотворень, подоланню стереотипів партійно-класового трактування джерел.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні етапи розвитку джерелознавства.

2. Сформулюйте визначення предмета історичного джерелознавства.

3. Поясніть закономірності джерелознавства як спеціальної галузі історичної науки.

4. Назвіть основні завдання історичного джерелознавства.

5. Які джерелознавчі проблеми історії України є найбільш актуальними за сучасних умов?

6. Назвіть основні сучасні центри джерелознавчих досліджень в Україні.

Бібліографічні посилання

1. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. С. 117.

2. Див.: Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. Київ, 1963.

3. Див.: Стрельський В. І. Джерелознавство історії СРСР періоду імперіалізму. Київ, 1957; Його ж. Основные принципы научной критики источников по истории СССР. Киев, 1961; Його ж. Теория и методика источниковедения истории СССР. Киев, 1968; Борщевекий В. Я. Источниковедение истории СССР. Киев, 1985; Варшавчик М. А. Источниковедение истории КПСС. Киев, 1989; Санцевич А. В. Джерелознавство з історії Української РСР післявоєнного періоду. Київ, 1972; Його ж. Методика исторического исследования. Киев, 1984 та ін.

4. Оглоблин О. Студії з історії України. Статті і джерельні матеріали. Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. С. 33.

5. Филюшкин О. Какими глазами смотреть на историю Древней Руси?//УГО. Киев, 2001. Вып. 5. С. 113.

6. Див.: Данилевский И. М. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.). Курс лекций. Москва, 1998.

7. Див. : Джерелознавство історії України. Довідник. Київ, 1998; Архівознавство. Підручник. Київ, 1998 та ін.

8. Див.: Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Київ, 1996 та ін.

9. Бойко А. Південна Україна останньої чверті XVIII ст.: аналіз джерел. Київ, 2000. С. 241, 246.