Історія нових незалежних держав - Орлова Т.В. - Туркменистан

У І тис. до н. е. найбільш розвиненими землеробськими областями на території сучасного Туркменистану були землеробські оази Маргіана, Бактрія і Парфія. З VI до IV ст. до н. е. ця територія опинилася під владою перської династії Ахеменідів, якій підкорилися навіть кочові племена, що становили більшість населення. УIV ст. до н. е. ці землі завоював Александр

Македонський, а після його смерті вони увійшли до складу держави одного з його полководців — Селевка, потім до Парфянського царства — держави, сила якої виявлялася, окрім усього, у тому, що вона вели тривалі війни із самим Римом.

У 224 р. південну частину сучасного Туркменистану захопила династія іранських шахів Сасанідів. На той час частина кочових племен Туркменистану почала асимілюватися із союзом племен сюну, попередниками гунів. До 716 р. землі між Каспійським морем та річкою Амудар'я опинилися під владою Арабського халіфату. Місцеві тюркські племена прийняли іслам і встановили торговельні та культурні відносини з рештою мусульманського світу. Із послабленням могутності арабів на територію Туркменистану приникали тюрки-огузи. У1040 р. ця територія потрапила під владу Сельджуцької держави. Назва ЇЇ походить від імені ватажка огузів — Сельджука та його нащадків — Сельджукідів. Огузи змішалися з місцевим населенням. На цій основі формувався народ, що одержав назву "туркмени".

У ХП—XIII ст. земля знаходилася під рукою шахів Хорез-му, який, у свою чергу, був підкорений військами Чингізхана у 1219—1221 рр., а потім увійшов до Монгольської імперії. Остаточне становлення туркменської народності відбулося лише у XIV—XV ст.

За спадкоємців Чингізхана деякі туркменські племена досягли часткової самостійності й заснували васальні держави. Вони відігравали помітну роль в історії туркменів навіть після того, як Центральну Азію наприкінці XIV ст. завоював Тимур (Тамерлан). Після падіння династії Тимуридів номінальний контроль над цією територією перейшов до Персії та Хівинського ханства.

На час пізнього середньовіччя туркменські племена виявилися розділеними між трьома державами — Іраном, Хівою та Бухарою, У 1740 р. більша частина території Туркменистану опинилася під владою іранського шаха Надіра. Надіршах, зустрічаючи запеклий опір туркменів, жорстоко його придушував. Однак боротьба не припинялася. У 1747 р. Надіршах був убитий, його держава швидко розпалася, що ненадовго дало надії підкореним народам. Проте незабаром вони опинилися під гнітом іншої держави.

Протягом XIX ст. продовжувалися нескінченні війни властителів Хіви, Бухари й Ірану за територію Туркменистану. У 1860—1870-х роках Російська імперія підім'яла під себе Бухарський емірат і Хівинське ханство. Протягом 1869—1885 рр. до складу російської держави потрапила територія південного Туркестану, утворивши Закаспійську область. Із 1898 р. ця область стала частиною Туркестанського краю.

Після перемоги Жовтневої революції у центрі Росії і повстання у Ташкенті у листопаді 1917 р. радянська влада була офіційно проголошена у Закаспійській області 2 грудня 1917 р. на IV з'їзді Рад Закаспійської області.

30 квітня 1918 р. на V з'їзді Рад Туркестанського краю, що відбувся у Ташкенті, створено Туркестанську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку (у складі Російської Федерації). До неї увійшла основна частина території Туркменистану (Закаспійська область, яка у серпні 1921 р. була перейменована на Туркменську область). Проте у липні 1918 р. у Закаспійській області владу захопили есери та меншовики. На підтримку їм увійшли англійські війська. Громадянська війна та іноземна інтервенція тривали приблизно півтора року. У липні 1919 р. Червона Армія увійшла до Ашгабаду. Англійські війська були вигнані з країни.

В результаті національно-державного розмежування Середньої Азії на окремі території, здійсненого центральним більшовицьким керівництвом, з окремих територій, населених туркменами, 27 жовтня 1924 р. була сформована Туркменська Соціалістична Радянська Республіка. Таким чином уперше з'явилося єдине туркменське національне державне утворення. В лютому було прийнято постанову про добровільне входження її до складу СРСР.