Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П. - АССИРІЯ: ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО ВЕРШИН МОГУТНОСТІ

Політична історія Ассирії в II тис. до н. е.

В північних, гористих областях Месопотамії державність з’явилася на ціле тисячоліття пізніше, - ніж у Вавилонії. Першим ассирійським царем здебільшого вважають Шамші-Адада І, сучасника прославленого Хаммурапі, а найдавнішою столицею Ассирії — м. Ашшур, колишню шумерську колонію. Проте слід мати на увазі, що сама назва "Ассирія" вперше з’явилася лише в середині II тис. до н. е., що сам Шамші-Адад 1 не вважав себе царем Ашшура, хоч і

значився у пізніших царських списках, і що міста корінної Ассирії, скоріше всього, не були до XV ст. до н. е. об’єднані між собою ані політично, ані етнічно, тому немає достатніх підстав уважати державу Шамші-Адада І "Староассирійською".

Шамші-Адад І був нащадком аморейської династії в Ханейському царстві. Він підкорив Марі, князівство Еккалатум, сирійське м. Катна й уклав союз із Каркемишем, офіційно іменував себе "царем всесвіту" і "воїном бога Енліля". Але коли він помер, його державу завоював Хаммурапі. Так почалося безпрецедентне в історії воєнно-політичне суперництво між Ассирією та Вавилоном, яке тривало з перемінним успіхом понад тисячоліття і врешті-решт завершилося для Ассирії трагічно.

Політичний устрій держави Шамші-Адада І являв собою перехідну стадію від військової демократії до монархії. Верховна влада в Ашшурі — невеликій, але багатій державі — належала раді старійшин, що складалася з представників знатних родів, народні ж збори на початку II тис. до н. е. вже втратили своє колишнє значення. Зі складу ради старійшин спершу на півроку, а згодом на рік призначався чиновник лімму, ім’ям якого називали календарний рік. Лімму, можливо, був також скарбником. Рада старійшин призначала також укуллу, який головував на общинній раді. Царя Ашшура називали ішшіакку, його влада вже була спадковою. Ішшіакку здебільшого обіймав також посаду укуллу. Він виконував функції верховного жерця, адміністратора та військового вождя Влада ішшіакку поступово зростала, ставала самодержавною.

У середині II тис. до н. е. Вавилонію завоювали кассити, але Ассирії від цього легше не стало, бо її саму тоді підкорила сусідня Мітанні, котру аккадці називали Ханігальбатом, а єгиптяни — Нахаріною.

Державу Мітанні населяли хуррити — творці самобутньої й цікавої культури, мова яких належить, як і урартів, до групи східно кавказьких мов. Виникнення цієї хурритської держави, заклятого ворога Ассирії, залишається загадкою за сімома замками. Археологи до цих пір не знайшли її столицю — м. Вашшуканні. Не з’ясовано, хто був її першим царем. В XV ст. до н. е. Мітанні, про яку більш ранні документи навіть не згадували, раптом заявила про себе як могутня передньоазіатська держава. її соціально-економічну історію джерела майже не висвітлюють.

Утім, не лише Мітанні перейшла дорогу Ассирії. Хеттське царство паралізувало ассирійську торгівлю в Малій Азії, єгиптяни витіснили ассирійських купців із Сирії. Однак у такій несприятливій міжнародній обстановці ассирійські царі все-таки знайшли політичний вихід — уклали союз із могутнім Єгиптом, викликавши цим у царів Вавилону й Мітанні безсилу лють. За спиною Єгипту ассирійські володарі мало-помалу відроджували міжнародний престиж держави. Так, Ашшур-Убалліт І, скориставшись ослабленням Мітанні у війні з хеттами, визволився з-під мітаннійської опіки, ненадовго завоював Вавилон. Він першим з ашшурських володарів став іменувати себе "царем країни Ассирія".

Ще енергійніше діяв на міжнародній арені Адад-Нерарі І, якого вважають творцем Середньоассирійської держави. Він завдав поразки союзним державі Мітанні західно-семітським кочівникам-арамеям, які постійно дошкуляли Ассирії своїми нападами, завоював Мітанні, відсунувши на заході ассирійський кордон до Каркемиша, став іменувати себе "царем всесвіту". Салманасар І організував воєнний похід у Закавказзя, на територію майбутньої держави Урарту, й заснував там ассирійські колонії. На перетині важливих караванних шляхів він заснував м. Калах (Кальху) — майбутню ассирійську столицю. Зусиллями Салманасара І Мітанні перестала існувати.

Ряд завоювань здійснив також Тукульті-Нінурта І, найважливішим із яких стала перемога над касситською Вавилонією. Тукульті-Нінурта І пограбував вавилонські храми, вивіз в Ассирію золоту статую бога Мардука. Все ж фінал царювання Тукульті-Нінурти був трагічним: змовники, серед яких був і царський син, оголосили його божевільним, позбавили царської влади, а згодом убили.

Важким, дуже важким був шлях Ассирії до півсвітового панування. Серія переможних воєн знесилила державу, військова могутність її похитнулася. Цим скористався вавилонський цар Навуходоносор І, який ненадовго взяв під свій контроль ассирійські області. Проте на межі XII—XI ст. до н. е. політична фортуна знову повернулася лицем до ассирійців, позбавивши їх основних конкурентів на міжнародній арені. Так, сильне Хеттське царство впало під натиском "народів моря", Єгипет остаточно занепав, а Вавилон завоювали кочові південно-арамейські племена халдеїв, які заселяли територію між берегами Перської затоки та південними містами Месопотамії.

Цим скористався енергійний і жорстокий Тіглатпала-cap І, який усе своє життя провів у воєнних походах. Він не давав продиху арамеям, обклав даниною фінікійські міста Бібл, Сідон і Арвад, завоював Вавилон, Аккад і Сіппар, люто придушив визвольні повстання на завойованих територіях. "їхньою (повстанців) шкірою я вкрив стовп, кількох їхя прибив до стіни, решту посадив на палю довкола стовпа",— похвалявся він у своєму написі про розправу над вождями повстанців. Однак вавилонці Й цього разу вистояли, навіть знайшли в собі сили вторгнутися в ассирійську столицю й вивезти з неї статуї ассирійських богів.

Таким чином, у другій половині II тис. до н. е., тобто в Середньоассирійський період, Ассирія поступово перетворювалася на воєнізовану державу, хоча ще не демонструвала пітерських" зазіхань. Штовхало її на цей небезпечний шлях бажання елітних верств збагатитися за рахунок воєнної здобичі та контролювати караванні шляхи, які почали обминати кордони держави-хижака. Не останню роль у зростанні воєнного екстремізму Ассирії відіграло незмірне честолюбство її вождів.

Після смерті Тіглатпаласара І Ассирія втратила колишню могутність. Вона не змогла стримати натиск кочівників-арамеїв, яких уже тоді називали сирійцями і які в XII ст. до н. е. буквально наводнили собою Передню Азію, просочившися великими й малими племенами та групами окремих сімей. Ассирія, щоправда, зберегла свою державну незалежність, однак утратила свої завоювання на захід від Тігру і впродовж півтораста років перебувала на задвірках історії. В арамейському оточенні ассирійці поступово семітизувалися, перейшовши на арамейську мову.