Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О.П. - Архітектура, мистецтво, музика

Природа не забезпечила надійний захист Месопотамії від воєнних зазіхань на її багатства сусідніх племен і народів; ЇЇ селища й цілі міста неодноразово стиралися з лиця землі нападниками. Великих руйнувань зазнавали ЇЇ культурно-релігійні центри також гад час громадянських воєн. Тому на території Месопотамії пам’ятки архітектури та мистецтва майже не збереглися. Історію художньої творчості її народів доводиться вивчати переважно на предметах мистецтва, виявлених у Марі, Сузах та інших містах за межами Месопотамії.

Найдавніші пам’ятки месопотамського художнього ремесла виявлено в північних регіонах країни. Це здебільшого неолітична кераміка V тис. до н. е., прикрашена геометричним орнаментом і стилізованими зображеннями людей та тварин. Цей декор, найімовірніше мав також магічне призначення. Тодішні умільці виробляли з напівпрозорого алебастру чоловічі та жіночі статуетки (найчастіше статуетки богині родючості — жінки, з могутніми стегнами та грудьми).

У Вавилонії не було будівельного каменю та промислової деревини, тому в ній із давніх-давен розвивалося виключно глиняне зодчество. Глина непридатна для монументального будівництва — південно месопотамські храми й палаци мали порівняно скромні розміри. Особливістю тамтешньої культової та палацової архітектури була відсутність у ній монументальної скульптури та рельєфів, гранична простота форм. Зовнішні стіни храмів членувалися виступами та нішами. Храми Й палаци споруджували на пагорбах або штучних насипах, щоб до них не досягали паводкові води. Коли глиняна будівля старіла (у кліматичних умовах Месопотамії цього не доводилося чекати довго), безпосередньо на її руїнах зводили нову.

Наприкінці III тис. до н. е. в храмовому будівництві Месопотамії склався оригінальний архітектурний стиль — зіккурат. Мабуть, поява його була наслідком традиції зводити храм на платформі. Зіккурат поступово став неодмінною деталлю храмових комплексів у країні. Він являв собою масивну східчасту три-, п’яти- чи семиярусну споруду, у формі поставлених один на одного паралелепіпедів чи зрізаних пірамід, що звужувалася догори. Верхівка зіккурату, скоріше всього, служила алтарною частиною, куди мав доступ лише верховний жрець. Суцільні сирцеві тераси зіккурату фарбували в яскраві кольори, так шо вся споруда мала досить ошатний вигляд. Із трьох боків до вершини зіккурату вели східці чи пандуси (похилі площини). Зіккурати будували, звичайно, для основних богів, для інших же зводили прості цели та олтарі.

До наших днів у більш-менш задовільному стані збереглися лише три месопотамські зіккурати (в Урі, Чога-Замбіле та Борсиппі), в давнину ж територія Месопотамії буквально рясніла ними (лише у Вавилоні, як запевняють стародавні тексти, височіло 53 таких храми).

Ще в шумеро-аккадську добу у Вавилонії значного розвитку досягло мистецтво скульптури, яка мала не стільки художнє, скільки сакральне призначення й була цілковито підпорядкована архітектурі. Шумери та аккадці створювали статуетки богів, царів та вельмож, рельєфні зображення монстрів, тварин і епічних героїв. Одним із кращих скульптурних творів Шумера є "Дама з Урука" — алебастрове жіноче лице (на жаль, пошкоджене). Деякі спеціалісти навіть вважають "Даму з Урука" гідною суперницею відомих скульптурних зображень цариці Нефертіті. Розвивалося також шумерське мистецтво гліптики, серед предметів якої слід виділити циліндричні печатки з твердого мінералу — гематиту. Печатки-циліндри, що прийшли на зміну архаїчним печаткам-штампам, мають різьблену поверхню. Шумери прокочували їх по мокрій глині й одержували рельєфні відбитки. Зображення на печатках настільки складні, що часом здаються звичайним орнаментом, хоч насправді вони передають зображення богів, героїв, монстрів, тварин тощо.

Художній стиль шумерських печаток постійно розвивався, тому вони служили, за словами Л. Оппенхейма, чутливим барометром, який реєстрував іноземні впливи й індивідуальний почерк окремих художників і шкіл, хоча останні так і не зуміли "пробити міцну броню традиціоналізму" в мистецтві Месопотамії.

Характерно, що шумерське мистецтво поступово скочувалося на шлях спрощення, спотворення пропорцій людського тіла, грубої стилізації (мистецтвознавці вважають, що це було наслідком його підпорядкування релігії). Аккадське ж мистецтво, навпаки, залишилося відданим "реалістичному" стилю, життєво правдивішим. Про це свідчать, зокрема, бронзовий чоловічий портрет (Саргона Аккадського?), кам’яна "Стела Нарам-Суена" тощо.

На схилі шумеро-аккадської історії, коли суспільство вступило в останній кризовий період, у мистецтві запанували похмурі, монотонні сцени поклоніння богам і царю.

Пам’ятників старовавилонського мистецтва збереглося дуже мало. Вони виконані в досить "реалістичній" манері, канон тяжіє над ними менше, ніж над творами шумерських скульпторів, хоча шумерські художні традиції відчутно вплинули на них. Уявлення про старовавилонське мистецтво можна скласти на прикладі рельєфного зображення на верхній частині базальтового стовпа із законами Хаммурапі, півтораметрової вапнякової статуї богині Іштар, виявленої археологами в Марі.

Мистецтво Ассирії зазнало сильного впливу шумерських, вавилонських, єгипетських, хеттських і хурритських художніх стилів. Воно мало яскраво виражений прокламаційний характер: символізувало могутність і звитяжність ассирійських царів. Ассирійські скульптори ідеалізували володарів, нітрохи не дбаючи про відображення їхніх портретних рис.

В ассирійському палацовому мистецтві склався симбіоз архітектурних форм і скульптури. Входи до ассирійських палаців стерегли велетенські алебастрові людино-леви та людино-бики в короні єгипетських фараонів. Стіни цих палаців були не сирцеві, як вавилонських, а викладені кам’яними плитами. їх прикрашали високохудожні фризи, які розповідали про воєнні та мисливські подвиги царів, нерідко смакували звірства ассирійських вояків, одним словом — пропагували грубу фізичну силу, кулачне право. Автори цих рельєфних фризів зарекомендували себе чудовими анімалістами, особливо в мисливських сценах.

Серед створених ними художніх шедеврів виділяється передусім знамените рельєфне зображення пораненої левиці, яка, відчуваючи наближення смерті, збирається востаннє кинутись на свого ворога. В усьому стародавньому мистецтві знайдеться небагато зображень такої художньої сили!

Мистецтво Нововавилонського царства перестало звеличувати царя — ставленика жерців відмовилося від зображення батальних сцен та сцен царського полювання. Проте й релігійна тематика звучала в ньому не на повний голос, бо консервативне жрецтво спромоглося накинути й на неї вуздечку махрового традиціоналізму. Широкий простір для творчих пошуків існував у ново вавилонську добу лише в жанрі декоративної орнаменталістики — й саме в ньому тодішні митці досягли найбільших успіхів.

Розвивалося в Месопотамії також мистецтво музики. Вже шумери винайшли ряд струнних, духових і ударних музичних інструментів (дудку, флейту, арфу, бубон тощо) й грали на них під час релігійних містерій та народних гулянь. У Шумері існували особливі "будинки музики", де за плату можна було не лише послухати улюблені мелодії, а й потішитися витівками мавпочок. Любили музику також вавилонці та ассирійці.

В 70-х роках американський ассиріолог Анне Кілмер дешифрувала клинописну табличку з Угариту, на якій записано мелодію та слова ассирійського романсу, присвяченого богині Угариту. Цей нотний запис майже на півтори тисячі років старший за грецький папірус із нотами до п’єси Еврипіда "Орест" — найдавніший манускрипт західної музики. Музикознавець Ричард Крокер виконав ассирійський романс під акомпанемент точної копії шумерської ліри (її корпус виготовили з червоної берези та ялини, струни — з кишок). Він зазначив, що в цій мелодії з глибини тисячоліть "немає нічого неприродного чи дивного".

Культурні надбання народів Стародавньої Месопотамії стали вагомим внеском у скарбницю світової культури. їхній рівень, безперечно, дуже високий.