Стародавня японська культура склалася унаслідок синтезу місцевих праяпонських та привнесених мігрантами вадзін культурних компонентів, що визначило її специфіку стосовно сусідніх материкових культур далекосхідного регіону.
На відміну від Китаю та Кореї Давня Японія не знала міст. Вадзін мешкали невеличкими поселеннями, забудованими з урахуванням складного гористого рельєфу країни. Тип житла залежав переважно від статусу господаря: верхівка мешкала у дерев’яних будинках на палях (для захисту від вогкості, хижаків і гризунів), простолюдини — у трав’яних куренях або землянках. Покрівлю робили дво- чи чотирисхилою і покривали травою або плетенням із розщепленого бамбука. Іноді селище укріпляли ровами і валами з частоколом по периметру.
Одяг вадзін залишався доволі однотипним: сорочка з поясом і капелюх-ковпак або платок на голові, до яких жінки додавали довгу спідницю з боковим розрізом, а чоловіки — неширокі штани-шаровари. Взимку на сорочку одягали каптан. Зате вибір одежних тканин чітко відповідав соціальному статусові носія: одяг для еліти шили з конопляних тканин (іноді навіть із шовку), тоді як простолюдини мусили задовольнятися тканинами з кори паперового дерева, дикого бавовнику, а то й кропиви. Волосся вадзін носили довгим, часом заплітаючи його в коси.
Важливу роль у суспільному житті давніх японців відігравали релігійні уявлення та ритуали. Щоправда, відомо про них мало. Впевнено можна стверджувати лише про вшанування сонця та сакралізацію правителя (або правительки) як глави солярного культу. Періодично для зміцнення духовної єдності проводилися спільні колективні моління (ними керував вождь). Відзначалися також свята сезонно-календарного характеру, пов’язані із циклом сільськогосподарських робіт, які майже завжди супроводжувалися пишними жертвоприношеннями (в тому числі людськими). Ритуали супроводжували і процес поховання, масштаби якого залежали від соціального статусу небіжчика. Траур за будь-ким тривав 10 днів (протягом цього часу родичі померлого не їли м’яса, пили вино й поминали його піснями й танцями). Зате ховали всіх по-різному: простолюдина тихо закопували в землю, у той час як родовитим небіжчикам влаштовували пишні поховання, під час яких разом із небіжчиком відправляли (якщо вірити китайським хроністам) до праотців не одну сотню "супроводжуючих". Щоправда, археологія ці свідчення поки що не підтвердила.
Не цуралися давні японці і ворожби та шаманських камлань, серед яких особливий інтерес викликає звичай призначати на початку будь-якої серйозної справи (битва, подорож, лікування тощо) відповідального "носія скверни" (дзісай). Протягом усього часу, доки тривала ризикована дія, дзісай не мився, не стригся, не вживав м’яса й узагалі нічого не робив, однак за все ніс персональну відповідальність, і в разі успіху справи міг сподіватися на всіляку шану й матеріальні заохочення, а в разі неуспіху прощався з життям. Неодмінним атрибутом шаманських культів було вшанування духів предків, природних стихій та деяких предметів.
Про мистецтво вадзін свідчень залишилося небагато. Лише керамічні фігурки (догу) найекзотичніших форм свідчать про наявність у давніх японців вкрай своєрідних естетичних смаків, що майже не мають аналогів серед сусідів "Країни Вранішнього Сонця". Щодо рівня технологічного потенціалу вадзін, то він суттєво відставав від материкових показників. Основу господарського комплексу становили знаряддя праці з міді, бронзи й каменю. Що ж до заліза, то його доводилося завозити з інших країн і коштувало воно надзвичайно дорого. Зате скловидну пасту японці виготовляли вже на початку н. е. Тоді ж остров’яни опанували рахування до десяти, навчилися будувати складні іригаційні системи, створення яких вимагало певних знань у галузі елементарної геометрії. Справжніх висот досягли японці в мистецтві татуювання, що засвідчило відповідний рівень естетики, хімічних та медичних знань.
Зовнішньополітична активність більшості давньо-японських "царств" дає підстави припустити можливість існування в тогочасній "Країні Вранішнього Сонця" непогано налагодженої системи вивчення іноземних мов (насамперед китайської), але прямих свідчень про це в історичних джерелах не збереглося.
ВСТУП
Геополітичне положення України
Розділ І. НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
Початок заселення українських земель
Трипільська культура
Кіммерійці
Скіфи
Сармати
Грецькі міста-колонії