Історія України - Гарін В.Б - Денікінці в Україні

30 серпня 1919 р. більшовики під тиском армії генерала Денікіна без бою залишили Київ, і того ж дня до міста вступили частини Галицької армії, що знаходилася поблизу. Директорія сподівалася з тріумфом повернутися до своєї столиці, проте до міста тут же ввійшов передовий загін білих. Денікін, виступаючи під гаслом "За єдину і неподільну Росію", вважав Директорію таким же ворогом, як і більшовиків. Ні про які переговори й угоди між білогвардійцями і Директорією не могло бути і мови. Частини української армії спішно покинули Київ і почали відходити на захід.

До кінця літа 1919 р. денікінці зайняли майже всю Україну. Зрозуміло, до їх планів не входило збереження незалежної української національної держави. Прагнучи до реставрації великої Росії, Деникін розглядав Україну як її невід'ємну частину.

Н. Махно. У цей час особливо прославилася "Повстанська армія" Н. Махна. У вересні 1919 р. між армією УНР і махновцями було підписано угоду про спільні дії проти денікінців. УНР передала загонам Махна значну кількість зброї і боєприпасів, а також прийняла до своїх лазаретів близько 3 тис. хворих і поранених махновців. Це дозволило армії Махна протягом одного тижня пройти 350 верст і захопити Кривий Ріг, Нікополь та Олександрівськ. Жодна армія періоду громадянської війни не знала такої мобільності. У жовтні 1919 р. Махно контролював значні території на півдні України з містами Бердянськ, Каховка, Апостолово, Синельниково та іншими. 29 жовтня махновці вибили білих з Єкатеринослава та утримували місто більше місяця. Білогвардійці були вимушені кинути свої кращі частини на боротьбу з махновцями - армійський корпус генерала Слащова та кінний корпус генерала Шкуро. Таким чином, армія Н. Махна зробила значний внесок до розгрому білогвардійських військ генерала Денікіна.

Повернення до України "червоних". У середині жовтня почався контрнаступ червоних. їх ударною силою були дивізія Латиських стрільців, бригада Червоного козацтва В. Примакова і кінний корпус С. Будьонного, перетвореного незабаром на 1-у кінну армію. 12 грудня червоні вибили денікінців з Харкова, а 16 грудня вступили до Києва. На початку лютого 1920 р. більшовики зайняли Миколаїв, Херсон і Одесу. Білогвардійці покинули територію України. їм вдалося утриматися тільки в Криму, де влаштувалася армія генерала Врангеля.

Проте ці події ніяк не поліпшили положення самих українців. Залишки армії УНР займали невеликий плацдарм у районі річки Збруч, а Галицька армія в листопаді 1919 р., перетворившись у результаті епідемії тифу на суцільний лазарет, перейшла під командування білих. Незабаром ця армія взагалі припинила своє існування. У цей же час Є. Петрушевич емігрував до Відня, передавши свої повноваження С. Петлюрі, який із залишками своїх військ, незабаром перебрався до Польщі.

Перебуваючи у Варшаві, Петлюра провів переговори із польським урядом. Результатом цих переговорів стала угода про те, що кордон між Польщею й УНР має проходити по колишньому австро-російському кордоні. Східні Галичина та Волинь відходили до Польщі. 21 квітня 1920 р. Варшава офіційно підтвердила своє визнання УНР, а 24 квітня була підписана військова конвенція, що передбачала спільну боротьбу польської та української армій проти більшовиків.

Радянсько-польська війна

Вже наступного дня після підписання військової конвенції, 25 квітня 1920 р., об'єднані війська Польщі (60 тис. чоловік) і УНР (15 тис. чоловік) почали наступ на радянську територію України. Незабаром радянський фронт був прорваний, і більшовики відступили у напрямі Києва й Одеси. 6 травня війська союзників вступили до Києва. Незабаром вони форсували Дніпро, але були зупинені червоними на лінії Вишгород - Бровари - Бориспіль. На українських землях, звільнених від більшовиків, встановлювався польський окупаційний режим, що не викликало ніяких симпатій населення. Дія адміністрації УНР була вкрай обмеженою.

14 травня почався радянський контрнаступ. 7 червня 1-ша кінна армія Будьонного прорвала оборону польських військ і через два дні зайняла Житомир і Бердичів. 12 червня частини польської й української армій залишили Київ. Переслідуючи противника, радянські війська на початку липня вступили на територію Західної України. Більшовики були тут уперше, але почали відразу ж встановлювати у західних областях радянську владу. У другій половині липня Червона армія вступила на територію Польщі, і почала наступ у напрямі Варшави. Радянське керівництво, що мріяло про "світову революцію", вважало, що захоплення Польщі дасть можливість експортувати революцію до Німеччини і далі до Західної Європи.

Проте поява російських військ під Варшавою викликала незвичайний патріотичний підйом серед поляків, які десятками тисяч добровільно вступали до національної армії. Значну військово-технічну допомогу Польщі надали європейські країни. 27 серпня польські війська завдали раптового флангового удару по Червоній армії з району Любліна. Варшавське угрупування радянських військ було практично розгромлене, почався загальний відступ більшовиків. Незабаром польські частини вийшли на берег Збруча і стабілізували фронт по лінії Коростень - Житомир - Бердичів. У жовтні у результаті польсько-радянських переговорів було встановлене перемир'я. Це означало розрив Польщі з УНР. Залишки українських військ на польській території були інтерновані.

18 березня 1921 р. в Ризі відбулося підписання мирного договору між Польщею і РРФСР. Польща визнавала існування Радянської України, але отримувала Волинь, Східну Галичину і Західне Полісся. На цьому радянсько-польська війна завершилася, а разом із нею завершилася й історія незалежної УНР.