Історія України - Гарін В.Б - Зміни в ОУН

Єдиною силою, яка могла чинити організований опір владі, була підпільна мережа ОУН. Проте саме в цей час в ОУН стався розкол. Ветерани руху орієнтувалися на закордонний центр ОУН на чолі з А. Мельником. У серпні 1939 р . фракція Мельника провела свою конференцію в Римі та проголосила його одноосібним лідером організації. Молоді оунівці віддавали перевагу радикальнішому Є. Бандері, звільненому німцями з польського ув'язнення. У вересні 1939 р. Бандера висунув перед ОУН завдання битися з будь-яким противником незалежної української держави. У лютому 1940 р . Бандера організував конференцію своїх прихильників у Кракові, яка фактично оформила розкол ОУН на дві частини. Більшість членів організації пішли за Є. Бандерою, вони почали називатися ОУН-Б або бандерівцями. Решта взяли собі назву ОУН-М або мельниківці. Обидві фракції встали на непримиренні позиції, що нерідко приводило до збройних сутичок між ними.

Українці за межами УРСР. Близько 550 тис. українців потрапили на територію Генерал-губернаторства, як німці почали називати захоплені ними польські землі. Тут була створена українська неполітична організація, оскільки формування будь-яких політичних партій окупанти заборонили. Український центральний комітет (УЦК) на чолі з В. Кубійовичем був організацією соціального забезпечення, і намагався надавати допомогу літнім і хворим людям, безпритульним і знедоленим. У місцях, де компактно проживало українське населення, були відкриті українські школи, кооперативи і молодіжні організації. У Кракові функціонувало українське видавництво. Проте в цілому тяготи німецької окупації українське населення несло в такій же мірі, як і польське.

У Закарпатті, захопленому угорцями, проживало більше 500 тис. українців. По відношенню до них угорський уряд повів політику "мадьяризації". Тисячі українців були заарештовані, сотні - розстріляні, а близько 30 тис. чоловік втекли до сусідньої Галичини. Угорці заборонили всі українські організації та видання, почали хижацьку економічну експлуатацію краю.

26 червня 1940 р. в Москві був вручений ультиматум радянського уряду послу Румунії. Румунам пропонувалося протягом 4-х днів вивести свої війська з території Бесарабії та Північної Буковини і передати ці землі СРСР. Уряд Румунії був вимушений прийняти цей ультиматум. 28 червня частини Червоної армії форсували Дністер і вступили на територію Бесарабії та Північної Буковини. Того ж дня були зайняті міста Чернівці, Хотин та Акерман. 2 серпня 1940 р. сесія Верховної Ради СРСР включила ці території до складу Радянського Союзу. До Радянської України приєднувалися Хотинський, Акерманський та Ізмаїлський повіти Бесарабії, а також Північна Буковина.

Не дивлячись на тяготи окупації і тоталітарного режиму, вперше за декілька століть майже всі українці об'єдналися в рамках єдиної території, що стало важливим етапом у боротьбі українського народу за соборність. У той же час репресивний радянський режим дуже швидко переконав населення Західної України, що його майбутнє не у складі СРСР, а в створенні незалежної української держави.

Причини Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр

Напередодні нападу фашистської Німеччини на СРСР Україна продовжувала залишатися однією з найважливіших складових частин Радянського Союзу. Керівництво Німеччини, готуючись до нової війни, переслідувало відносно України основну мету: перетворити українські землі на аграрно-сировинний придаток рейху, заселений німецькими колоністами. Ні про яку самостійну українську державу в цих планах мова не йшла. Українців, як і взагалі всіх слов'ян, державна ідеологія гітлерівської Німеччини розглядала як неповноцінних недолюдків, які заслуговують частково на фізичне знищення, а частково на становище рабів. Деякі нації підлягали повному знищенню, наприклад, євреї та цигани.

Прагнучи щонайшвидше захопити територію України, німці розгорнули на її західному кордоні потужне військове угрупування - групу армій "Південь" під командуванням фельдмаршала фон Рундштедта. Головним напрямом її удару був Київ. Союзниками Німеччини у війні на території України були війська Румунії, Угорщини, Словаччини та Італії.

У свою чергу Радянський Союз також давно готувався до великої війни. Проведення в країні індустріалізації та колективізації здійснювалося не з метою підвищення життєвого рівня населення, а з метою створення небаченого за потужністю військово-промислового комплексу. За чисельністю і кількістю озброєнь Червона армія до кінця 1930-х років міцно зайняла перше місце у світі, перевершуючи сумарну потужність усіх європейських армій, у тому числі й Німеччини. Тільки один Харківський тракторний завод протягом 6 місяців випускав стільки танків, скільки мав вермахт на початку другої світової війни. Посиленими темпами створювалися і приймалися на озброєння нові зразки військової техніки, які часто не мали аналогів у світі. Такими були танк Т-34, штурмовик Іл-2, винищувач Як-1, бомбардувальник Іл-4, реактивна установка "Катюша" і так далі. Що ж до радянської артилерії, то вона за своїми характеристиками взагалі набагато перевершувала німецькі та світові стандарти. Величезна радянська військова машина виготовилася до нападу на капіталістичну Європу, і її першою жертвою у "визвольному поході" повинна була стати саме Німеччина. Основна маса радянських військ була розташована впритул до західних кордонів СРСР. У зоні Київського особливого військового округу співвідношення сил німецьких і радянських військ було таким: у людях - 1:2, в артилерії - 1:4, у танках - 1:4,5, в авіації 1:2,5. Подібна картина спостерігалася і в інших прикордонних радянських військових округах. У тилу відбувався безперервний процес формування все нових і нових військових підрозділів. Економіка країни була повністю переведена на військові рейки. Ніякі варіанти оборонних дій радянським генералітетом не розглядалися взагалі. Мета була одна - захоплення Європи як вирішальний крок на шляху до "світової революції". У другій половині червня 1941 р. радянські прикордонники почали знімати мінні поля і загороди на кордоні, готуючи військам шлях на захід.

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. Виникає питання, чому Гітлер, маючи перед собою переважаючи військові сили, величезну територію Радянського Союзу з практично невичерпними людськими й економічними ресурсами, і, не маючи ніякої реальної можливості вести тривалу, затяжну війну, пішов на цю військову авантюру? Річ у тім, що Гітлер недооцінив силу Червоної армії. Виходячи з цього, був розроблений секретний план блискавичної війни проти СРСР, який отримав назву "Барбаросса". Гітлерівське командування планувало закінчити війну з СРСР до зимових холодів, але ці наміри виявилися нездійсненними.