Історія України - Коваль М.В. - Північна Буковина і Хотинщина

Австро-угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях населяли переважно українці (в північній частині) і румуни. Тут виникли паралельні органи влади, утворені український ми та румунськими політичними партіями. Український крайовий комітет орієнтувався на ЗУНР, а румунська Національна Рада тяжіла до Румунії. У цю боротьбу за владу істотні корективи вносили неорганізовані трудящі маси. З листопада 1918 р. в Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське народне віче, на якому пролунав заклик: "Хочемо до України!". Цього ж дня утворилася Комуністична партія Буковини як крайова організація КП(б)У. Тимчасовий Центральний Комітет очолив С. І. Канюк. Замість австрійської адміністрації в деяких районах Північної Буковини стали виникати Ради. Щоб зупинити розвиток подій у небажаному напрямі, королівський уряд Румунії негайно послав війська і захопив територію всієї Буковини. Національна Рада проголосила себе єдиною владою в краї.

Трудящі не припинили боротьби. Найвищого напру* ження вона досягла під час Хотинського повстання. У ніч на 28 січня 1919 р. місцеві підпільники і бессарабські партизани захопили міст через Дністер, розгромили полк румунських прикордонних військ і зайняли Хотин. Утворена ними Хотинська Директорія видала розпорядження про мобілізацію в повстанську армію. За короткий час було сформовано кілька полків і загонів загальною чисельністю близько ЗО тис. чоловік. Повстанці захопили майже сто населених пунктів у Хотинському і Сорокському повітах Бессарабії. Одначе сили були нерівними, а уряд радянської України допомогти не зміг. Наприкінці січня 1919 р. повстанські загони чисельністю понад 4 тис. чоловік і близько 50 тис. біженців перейшли через Дністер на територію України.

Закарпатська Україна

Закарпаття перебувало в підпорядкуванні угорської адміністрації. Тому після проголошення незалежності Угорщини цей населений переважно українцями край увійшов до її складу.

Як і в Угорщині, в містах краю у листопаді — грудні 1918 р. почали виникати Ради робітничих депутатів. Посилювалася боротьба селян за землю.

Багато національність населення низинних районів зробила Закарпаття об'єктом суперечок сусідніх держав. Користуючись слабкістю угорського уряду, Чехо-Словаччина з дозволу країн Антанти на початку 1919 р. захопила західну частину краю, а Румунія — південно-східну. Одначе корінне населення прагнуло до возз'єднання з Україною. Колишні солдати австро-угорської армії, які повернулися додому з України, де вони були як військовополонені або у складі окупаційних військ, розповідали про революційну боротьбу народних мас. Такі розповіді викликали загальний інтерес. Щоб дізнатися з перших вуст про програму уряду радянської України, закарпатські селяни на початку січня 1919 р. відрядили у Харків свою делегацію, яка заявила, що населення краю чекає на прихід радянських військ.

21 січня 1919 р. в окупованому чеськими військами Хусті було скликано Закарпатські всенародні збори. У них взяли участь 420 представників від 175 міських та сільських громад. На зборах лунали пропозиції залишити Закарпаття в складі Угорщини або передати його Чехо-Словаччині чи ЗУНР. Більшість учасників висловилася за возз'єднання з радянською Україною.

21 березня 1919 р. в Угорщині було встановлено радянську владу. За прикладом угорського пролетаріату Ради робітничих і солдатських депутатів на неокупованій території Закарпаття взяли владу в свої руки. У Мукачеві, а згодом і в інших містах почалося формування Русинської (русини — самоназва закарпатських українців) Червоної гвардії. На основі червоногвардійських загонів, загальна чисельність яких перевищила 6 тис. бійців, було сформовано Русинську Червону дивізію, яка в складі угорської Червоної армії воювала з чеськими і румунськими інтервентами.

Радянський уряд Угорщини надав краєві територіальну автономію й визнав за українським населенням право на національне самовизначення і возз'єднання з радянською Україною. Було видано декрет про націоналізацію поміщицьких маєтків і перетворення землі на всенародну власність. Усі великі та середні підприємства промисловості й торгівля підлягали націоналізації.

Такі перетворення на Закарпатті місцева буржуазія зустріла вороже. У боротьбі з революцією вона розраховувала на підтримку перш за все чеських збройних сил. Контрольовані національними партіями "руські народні ради" в Ужгороді, Хусті та Пряшеві 8 травня прийняли постанови про приєднання до Чехо-Словацької держави. Ще раніше таке саме рішення щодо всієї території Закарпаття винесла Паризька мирна конференція. Директорія та уряд ЗУНР не заперечували проти цього.

Радянська влада протрималась у Закарпатті тільки 40 днів. Наприкінці липня 1919 р. чеські й румунські війська окупували всю територію Закарпаття та Угорщини. За Сен-Жерменською мирною угодою 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехо-Словаччини.