Історія України - Коваль М.В. - § 37. Суспільно-політичне та культурне життя

Суперечливий характер суспільного життя

Перші повоєнні роки дали певне збагачення досвіду громадсько-політичної діяльності народу, якої не могла стримати ані тяжка, виснажлива праця, ані злиденний, напівголодний побут. Адже народ в основній своїй масі ще зберігав віру в світлі ідеали, широко і настирливо декларовані комуністичною партією, мріяв про мирне щасливе життя. Та й радянська влада на той час ще не вичерпала свого соціально привабливого потенціалу. Багато жителів міст і сіл, як членів партії, так і безпартійних, були втягнуті у роботу Рад депутатів трудящих і як народні обранці, і як рядові активісти, члени різноманітних комісій при Радах. У такий спосіб створювався міф про народовладдя. Та насправді влада належала партійно-радянській верхівці.

Перші повоєнні вибори до Рад різних рівнів відбулись у 1946, 1947 і 1948 рр. Хоча вибори в ті часи завжди вважалися успішними — у них, як правило, брали участь 99 % виборців, а за обрання кандидатів у депутати, яких у бюлетнях було не більше одного, голосувало, за повідомленням преси, також не менше 99 %,— такі заходи не відображали ні високого рівня політичної зрілості, ні суспільних прагнень жителів міст і сіл. Виборчі кампанії наочно свідчили про деформуючий вплив культу особи Сталіна і партійного керівництва на політичну систему радянського суспільства. Формальною була участь активістів, поміж них і депутатів, у роботі Рад, профспілок, громадських організацій.

В Україні і без того нестерпна обстановка ускладнювалася діяльністю одного з найближчих поплічників Сталіна Л. Кагановича, який з березня до грудня 1947 р. очолював ЦК КП(б)У. За потурання Сталіна Каганович зловживав владою, безпідставно переслідував партійні та радянські кадри. Лише після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) з'явилася надія на демократичний розвиток країни.

Серйозним випробуванням на цьому шляху була антидержавна змова групи сталінського міністра внутрішніх справ Берії. Одним з активних учасників цієї злочинної змови був міністр внутрішніх справ УРСР Мешик. Змовники намагалися захопити владу в країні та запровадити терористичну диктатуру. Викриттю та знешкодженню злочинців сприяв відомий український партизан генерал Т. А. Строкач. Він з ризиком для свого життя поінформував М. С. Хрущова про змову, підтвердив це документально.

В Україні було здійснено ряд заходів щодо реорганізації управління господарством, наукою, культурою (створено союзно-респубіканські міністерства вугільної, текстильної промисловості, зв'язку, вищої освіти та ін.), але всі вони, хоча й рекламувалися як розширення суверенних прав республік, на ділі сприяли зміцненню адміністративно-командної системи. Формально урядові республіки надавалося більше прав у плануванні виробництва та розподілі продукції її промисловості й сільського господарства. Але, на жаль, ця тенденція за умов всевладдя бюрократичної системи управління не дістала розвитку як несумісна з нею.

У 1954 р. в республіці відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. З огляду на давні історичні та культурні зв'язки, етнічну, територіальну спорідненість України і Криму Верховна Рада СРСР своїм указом у лютому 1954 р. включила споріднену з Україною Кримську область до її складу. При цьому враховувалося, до речі, що Крим інтенсивно заселявся, починаючи з 1944 р., українськими колгоспниками.

Труднощі і здобуття в розвитку культури

Складовою частиною процесу відбудови та дальшого розвитку господарства республіки було її культурне життя. У незадовільному стані перебували заклади народної освіти, особливо на селі. Більшість шкільних приміщень була зруйнована.

Певна річ, держава виділяла кошти з бюджету для відбудови і розвитку загальноосвітньої школи. Але їх було обмаль. У республіці розгорнувся рух по відбудові й ремонту шкіл власними силами і засобами. Часто влаштовувалися суботники та недільники по підготовці шкіл до нового навчального року. Багато шкіл відбудували колгоспи за рахунок власних коштів. Водночас протягом першої половини 50-х рр. збудовано 1300 нових шкіл на 400 тис. учнівських місць. На цей час вирішено в основному й проблему вчительських кадрів. Уже в 1953 р. завдяки вжитим заходам у республіці здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти.

Незадовільно стояло питання підготовки технічних кадрів із середньою спеціальною та вищою освітою. Для його вирішення відбудовувалися мережі відповідних навчальних закладів, гуртожитків. Основну роль тут відіграли самі студенти та викладачі, які у поза навчальний час, створивши будівельні бригади, розчищали руїни та завали вузівських приміщень, допомагали будівельникам. Відроджувана промисловість постачала вузам та технікумам, що ставали до ладу, приладдя, обладнання для кабінетів і лабораторій.

Визначними подіями в культурному житті республіки було поновлення роботи Київського, Харківського,

Одеського державних університетів, відкриття вперше в історії Закарпатського краю Ужгородського університету. Вузи, які поновлювали роботу, за дві повоєнні п'ятирічки підготували десятки тисяч спеціалістів не тільки для потреб республіки, а й для всієї країни.

У ході відродження наукових установ особлива увага приділялася поновленню діяльності центру української науки — Академії наук. Через три роки по війні було не тільки відбудовано, а й значно розширено її науково-технічну базу. Провадився пошук у таких перспективних галузях науки, як атомна та теоретична фізика, металофізика тощо.

Разом із тим на діяльності представників технічних та природничих, а також суспільних наук негативно позначилися некомпетентні втручання Сталіна в розвиток науки, відсутність справді творчої обстановки в багатьох наукових закладах, орієнтація на вирішення другорядних питань, часто взагалі далеких від науки, нескінченні та безпідставні звинувачення у "низькопоклонстві перед Заходом" і некритичних оцінках виявів буржуазної культури, у відступах від марксизму-ленінізму.

За умов панування адміністративно-командної системи в духовній сфері переважало нагнітання підозрілості та істерії серед творчої інтелігенції, закриття друкованих видань, заборона літературних та інших творів. Приборкання неслухняних інтелектуалів було доручено вірному підручному Сталіна секретарю ЦК ВКП (б) Жданову, який дуже ревно взявся до справи. Було видано ряд постанов ЦК, де видатних письменників, поетів, митців безпідставно звинувачено у різних збоченнях, по суті, в зраді Батьківщини.

В Україні поплічники Жданова були особливо активними. Відображенням тут репресивної тенденції щодо інтелігенції була серія постанов ЦК КП(б)У про "перекручення та помилки" учених-суспїльствознавців, зокрема істориків, а також літераторів. В основу досліджень у галузі суспільних наук було покладено антинаукову сталінську концепцію суспільного розвитку, що об'єктивно вело до потворного посилення тоталітаризму в духовній сфері, нагнітання почуттів страху і невпевненості серед інтелектуалів. Письменники, учені, митці не могли за цих умов повноцінно виконувати свою високу творчу місію.

Втім, у другій половині 40-х — першій половині 50-х рр. з'явився ряд творів, які здобули визнання, зокрема присвячених темам минулої війни та життю народу в мирний час. Над темами, близькими народові, працювали поети П. Тичина і В. Сосюра, прозаїки Ю. Яновський та Остап Вишня. Різноманітністю композиційних рішень, жанровим колоритом позначені твори образотворчого мистецтва (О. ІІІовкуненко, М. Дерегус, Т. Яблонська та ін.). Страждання та героїзм народу в боротьбі проти поневолювачів стали темою творчості композиторів К. Данькевича (опера "Богдан Хмельницький") і Д. Клебанова (симфонія "Бабин Яр").

У повоєнні роки дедалі зростала популярність у народі театрального мистецтва. Ряд художньо зрілих спектаклів з класичного та сучасного репертуару підготували театральні колективи Києва, Харкова, Одеси. Викликало захоплення мільйонів глядачів виконавське мистецтво видатних майстрів сцени Б. Гмирі, Н. Ужвій, Г. Юри, М. Романова.

У республіці працювали три кіностудії художніх фільмів — Київська, Одеська та Ялтинська. І хоча фільмів випускалося небагато, деякі з них були вдалими і можуть вважатися пам'ятками минулої епохи ("Сільська вчителька", "Педагогічна поема", "Весна на Зарічній вулиці" та ін.). Зовнішнє пожвавлення культурного життя сприяло активізації самодіяльної народної творчості. Про це свідчило систематичне проведення оглядів, олімпіад художньої самодіяльності, зростання кількості аматорів, підвищення їхнього виконавського рівня.

Українські література і мистецтво не могли не зазнати деформації внаслідок засилля сталінських догматів. І це виявлялося у викривленій політичній кон'юнктурщині, спотворенні правди життя.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. На основі вивчення тексту параграфа та інших відомих вам джерел доведіть, що адміністративно-командна система, культ особи Сталіна мали деформуючий вплив на повоєнний розвиток суспільно-політичного життя республіки. 2. Розкрийте особливості процесу повоєнного розвитку народної освіти України. 3. На конкретних прикладах покажіть негативний вплив ідеологій і практики культу особи на розвиток ряду наукових напрямів, на літературу і мистецтво республіки. 4. Назвіть відомі вам заборонені художні твори українських письменників повоєнних років. Які соціальні і моральні проблеми порушувались у них?