Історія України - Кормич Л.І. - Лекція II

Короткий зміст:

Перше феодальне державне утворення у Східній Європі—Хазарський каганат. Державний переворот Обадії, прийняття іудаїзму, розширення території. Розвиток міст Хазари. Стосунки Хазари з сусідніми державами. Розгром каганату кн. Святославом. Основні проблеми:

За перших півтораста років самостійного існування (650-800 pp.) малесенький тюрко-хазарський етнос не тільки відстояв свою незалежність, а й розширив межі своєї держави до Дону, а потім і до Дніпра на заході, Кавказького хребта і Яйли на півдні і Яїка на сході. Північний кордон визначити важко, тай навряд чи він існував як певний рубіж. Скоріше, можна говорити про силу впливу, яка плавно зменшувалася по мірі віддаленості від столиці. За 250років самостійного існування Хазарія виросла настільки, що з малесенького уділу західнотюркських царевичів перетворилась в сильну державу, яка виграла війну у Арабського халіфату. Але після переплетіння долі хазарів з іудеями і втручання у внутрішнє життя Хазари східних слов'ян вона зникла з політичної карти світу.

ПЕРШЕ ФЕОДАЛЬНЕ ДЕРЖАВНЕ УТВОРЕННЯ В СХІДНІЙ ЄВРОПІ — ХАЗАРСЬКИЙ КАГАНАТ

Виникнення держави. Хазарський каганат проіснував біля 300 років — з другої половини VII ст. до середини X ст. Ця імперія займала величезну територію, на якій мешкало багато народів, що знаходилися на різних рівнях економічного і культурного розвитку. Хазарія була першим феодальним державним утворенням у Східній Європі.

У ІІ-й половині VII ст. Хазарія стала самостійною державою зі своєю правлячою династією на чолі. Хазарією правили тюркські хани династії Ашіна (650-810 pp.), спадкоємці правителів Великого тюркського каганату (552-745 pp.). Царевич-втікач і його соратники

спаслись втечею після розгрому своєї держави і знайшли притулок в Хазарії. Гостинно прийняті хазарами втікачі не злились з масою місцевого населення, але і не протиставили себе їй. Навпаки, вони продовжували жити кочовим життям, тільки зиму проводили в будинках в [тілі. Зате ці втікачі очолили боротьбу хазарів з арабами. А бувши майстрами степової маневрової війни, молодий Ашін і його військове оточення навчили хазар відбивати натиск регулярних ворожих військ. Залишаючись язичниками, які шанували Синє Небо і Чорну Землю, вони були віротерпимі до повної нерозбірливості.

Взагалі ж, в цей час в степах Східної Європи існувало вже два політичних державних утворення: Хазарія і Болгарія Волзька. За етнічним складом обидві вони були близько спорідненими між собою, обидві були осколками могутньої Тюркютської імперії і обидві очолювалися династіями тюркютського походження. Хазарія могла зберегти свою роль спадкоємця Тюркютської імперії тільки приєднавши сусідні племена, в першу чергу споріднених, але й ворожих хазарам болгар. Тому хазари біля 670 року розгромили болгар, і ті розбіглися — хто на Каму, хто на Дунай, хто в Угорщину, дехто навіть в Італію.

Завоювавши Велику Болгарію, хазари збільшили свою територію вдвічі. Причому мовна і етнічна близькість хазар і болгар дозволила створити досить міцний союз. Отже, завдяки воєнній перевазі над місцевими племенами, Хазарський каганат зберігав гегемонію на початку свого розвитку і зміцнення. У такій формі держава була б вельми нестійкою, якби хани з правлячої династії Ашіна не знайшли спосіб прив'язати до себе своїх підданих. Вони передбачливо поділилися владою з завойованою знаттю болгар. Тобто поряд з каганом-хазаром імперією правив і цар-болгарин. Створилося своєрідне двовладдя, яке зберігалося до кінця існування імперії. З цією ж метою хазари надали племінним вождям автономію у внутрішніх справах. Більш того, вони допускали місцевих царків до зайняття високих посад в ієрархії самої держави. Не тільки вожді, а й народ був зацікавлений в участі у закавказьких війнах, тому що це, з одного боку, приносило багату здобич, а з другого, — попереджувало набіги арабів, від яких потерпали і язичники, і християни.

Тобто на початку панування хазар не було обтяжливим для народів Східної Європи. Навпаки, воно навіть рятувало від нападів "ізмаїльтян", як називали тоді мусульман, і надавало можливості для особистого збагачення. Все вкупі забезпечувало популярність Хазарського каганату і внутрішній мир у цій державі.

Отже, Хазарією правили одночасно двоє — цар і каган. Влада царя була більшою від влади кагана. Цьому сприяла так звана сакралізація влади кагана та його персони. Тобто коли хтось із претендентів проголошувався каганом, то жерці і старійшини виводили його до підданих і на їх очах починали душити шовковим шнурком. 1 як тільки ставало очевидно, що він ось-ось віддасть Богу душу, тоді його запитували: "Скільки часу ти бажаєш царювати?". Кандидат відповідав, скільки років він мав намір правити країною. Звичай цей був пов'язаний з вірою в божественну силу вождя — тому він сам у напівзабутті мусив визначати термін перебування царственної сили, спроможності у своєму тілі до правління.

Економічною основою Хазарії було розвинуте землеробсько-тваринницьке господарство, різноманітні ремесла, широка внутрішня і зовнішня торгівля. Мито та різна данина, яку збирали з купецьких караванів, теж надходили до бюджету цієї країни. Крім того, данниками Хазарії була безліч сусідніх народів.

Населення країни поділялося на "чорних" хазар і "білих". Чорні хазари вели осілий спосіб життя, тому що не мали можливості кочувати, бо для цього була потрібна певна кількість великої рогатої худоби і коней. Власники великих табунів, білі хазари з квітня до пізньої осені кочували, а на зиму перебиралися в міста, до теплих осель. Чи не звідти походить звичай сучасних жителів великих міст взимку працювати і мешкати у містах, а влітку виїжджати на дачу чи у відпустку на узбережжя теплих морів?

Більшу частину населення каганату складали хазари-язичники. Вони були найбільш експлуатованою верствою населення держави. Навіть селяни мусульманського Сходу знаходилися в кращих умовах.

Хазари-язичники не мали у своїй країні ніяких громадянських прав. Наприклад, перед начальством хазари повинні були падати ниць, а їх дітей продавали на базарах невільників у країнах ісламу. Місцеве населення Хазарії було повністю безправним перед грізними збирачами податків — іудеями.

Тому-то арабські географи поділяли все населення каганату на дві частини — на "чорних" і "білих" хазар. А сучасні історики відповідно — на "тюрко-хазар" та "іудео-хазар".

Існує величезна кількість наукових праць з історії хазар. Та найкраще ця проблема вивчена і викладена в монументальній роботі російського історика і археолога М. І. Артамонова "История хазар" (Ленинград, 1962). В ній міститься багато матеріалу з політичної історії Хазарського каганату.