Історія України - Кормич Л.І. - Тема V. УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТОЛІТТЯ

Короткий зміст:

Ослаблення українських земель. "Оксамитова" литовська експансія. Тенденція централізму (1340—1385 pp.). Втрата українськими землями своєї автономії (1385—1480 pp.). Посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром "збирання земель Русі" (1480—1569pp.). Розвиток міст, ремесла і торгівлі в Україні; церковні міські братства. Основні проблеми:

Литовсько-польський період в історії середньовічної України (середина XlVcm. — середина XVlcm.) відзначається етнополітичною і соціально-економічною складністю. Це починається від збереження залишків руського державного права в Литовському князівстві до їх повної втрати після Люблінської унії (1569 р.) і продовжується в посиленні соціального та духовного тиску з боку литовців та поляків; в протестах проти насильства, виразниками яких була нова сипа — козацтво.

ОСЛАБЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Українські землі потрапили в коло геополітичних інтересів багатьох сусідів — держав, про що студенти вже довідались з лекційного матеріалу. Більшість українських земель у цей період знаходились під владою Литви. При вивченні цього періоду треба пам'ятати тільке одне: будь-яка чужа влада ніколи не дбає про благополуччя поневоленого народу і розквіт загарбаних земель. Основна маса українців опинилася в скрутному соціально-політичному становищі. Це було пов'язано з процесами феодалізації і закріпачення селянства України ще за литовської влади.

Деякі історики час існування України у складі Литовського князівства вважають часом існування Литовсько-руської держави. Цієї думки додержується І. Крип'якевич. А історик XIX ст. О. Єфименко, як і сучасний дослідник історії Великого князівства Литовського Ф. Шабульдо, переконані, що в той період відбувалося перетворення українських земель на литовську провінцію. У всякому випадку, час перебування України у складі Литви можна поділити на декілька періодів.

"ОКСАМИТОВА" ЛИТОВСЬКА ЕКСПАНСІЯ. ТЕНДЕНЦІЇ ЦЕНТРАЛІЗМУ (1340-1385 PP.)

В давнину литовські племена займали територію ледве чи не до нинішнього Тамбова. Та вже в XIII ст. вони щезли з Руської рівнини. Давньолитовські племена збереглись тільки в Прибалтиці і в Білорусії: літи, жмудь, пруси, земігола, ятвяги і голядь.

Ровесник кн.Олександра Невського литовський князь Міндовг об'єднав майже всі литовські племена. Після його трагічної смерті литовські князі решту XIII ст. боролись за княжий стіл. Тільки на початку XIV ст. переміг Гедимін. Першим його завоюванням на Русі була Чорна Русь — місцевість біля м.Гродна, західна частина слов'янських земель, область лівих притоків Верхнього Німана. Потім були захоплені міста Полоцьк, Мінськ, Вітебськ. Литовці стали проникати на Волинь і в Галичину, де правили потомки "короля Малої Русі" Данила Романовича Галицького — Лев і Андрій. Сил у братів було мало. Вони не могли чинити опору ні татарам, ні литовцям, ні полякам вкупі з угорцями.

Проте Гедиміну не вдалося підкорити собі Галичину. В результаті цілої серії дрібних війн Галичину зайняли поляки, Закарпатську Русь — угорці, а литовцям дісталась лише Східна Волинь. На черзі був Київ. На р.Ірпень в 1321 р. Гедимін розбив війська київського князя Станіслава і оволодів Києвом. Кияни підкорилися Гедиміну на основі васалітету, а Станіслав став "подручником" Гедиміна. Правда, київський князь не переставав при цьому й далі платити данину татарам.

Син кн.Гедиміна кн.Ольгерд досяг великих успіхів. Він підкорив Литві міста і землі — Київ, Брянськ, Ржеву, Сіверську Русь, в той час як його брат Кейстут захищав від німецьких лицарів Жмудь і Литву. Так утворилась велика держава з литовською династією, з переважно руським населенням і химерною сумішшю західної і давньоруської культури.

Литовська експансія ширилася по Русі. Під натиском невтримної литовської кінноти впали всі руські городи від Волині до Чернігова і Курська. Так за Гедиміна і його сина Ольгерда створилось могутнє Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Характерною рисою Литви XIII ст. було збереження давньої язичницької віри предків і войовничого бога Перуна. При цьому литвини погано відносились до християн. Та вже в XIV ст. релігійні пріоритети змінюються. Вже кн.Гедимін, а потім і кн.Ольгерд, люди розумні і вольові, рахувались з віруваннями завойованих народів. А згодом Ольгерд, а далі і його племінник Вітовт прийняли православ'я.

Скориставшись слабкістю Золотої Орди, яка в 1362 р. розпалась на Синю і Білу, литовці активно починають новий етап проникнення у землі Русі. Ольгерд заявив: "Вся Русь повинна належати литовцям". Поступово і цілеспрямовано з руських земель витісняються татари. Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина були включені до складу Литви. В 1362 р. Ольгерд розбив на р.Сниводі біля Хмільника війська трьох татарських ханів — "отчичів" і "дідичів" Подільської землі. Литва приєднала і Поділля. Сниводська битва закріпила територіальні надбання Литви. Як свідчить польський хроніст М.Стрийковський, внаслідок походів військ кн. Ольгерда 1362-1363 pp., участь в яких брали і загони південноруських феодалів, були визволені від татар "усі степи аж за Очаков від Києва, і від Путивля аж до гирла Дону", які він називав територією, що здавна належала Києву.

На початку свого правління на Русі литовці пообіцяли "старовини не чіпати, і новизни не вводити". Фактично, зберігалась стара система управління, помінялась лише влада. Руські бояри пішли на службу до литовських князів. Литовці запозичили руський досвід воєнної справи, навчились у місцевого населення будувати фортеці, налагоджувати податкову систему, формувати структуру князівської адміністрації. Православ'я було офіційною ідеологією Литви. "Руська Правда" була покладена в основу державної правової системи. Державною мовою була білорусько-українська мова. Панувала ілюзія збереження давньоруської державності.

Добу кн.Ольгерда характеризує вірш, знайдений в книзі Литовського Статуту 1588 p.:

Полска квитнет лациною,

Литва квитнет русчизною:

Без той в Польщі не пребудеш,

Без сей в Литві блазном будзеш.

Однак процес асиміляції литовців зупинився остаточно за князя Ягайла (1377-1392 pp.). За його правління набирають силу тенденції централізму, а у 1385 р. між Литвою і Польщею була підписана династична Кревська унія. Вона радикально змінює становище південно-західних руських земель.