Історія України - Кормич Л.І. - ВРЕГУЛЮВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

Короткий зміст:

Врегулювання територіальних проблем. Зовнішньополітичне представництво УРСР. Післявоєнна відбудова народного господарства України. Дисидентський рух в Україні у 60—80-х pp. Основні проблеми:

В повоєнний період майже всі українські землі перебувають у складі СРСР. Українська меншість в сусідніх з УРСР державах теж до кінця 80-х pp. перебувала під радянським контролем. Лише українська політична еміграція разом з українською діаспорою стала активною силою українського політичного, громадського, культурного і релігійного життя. Завершення возз'єднання українських земель в єдиній державі стало можливим з вирішенням питання про долю Закарпаття, Північної Буковини і трьох повітів Бесарабії — Хотинського, Аккерманського і Ізмаїльського.

В кінці Другої світової війни радянське керівництво приймає рішення про відновлення зовнішньополітичного представництва УРСР. З одного боку, це була спроба нейтралізації національно-визвольних сил. З іншого—створювалась додаткова структура для досягнення СРСР своїх цілей на міжнародній арені.

Післявоєнна відбудова зруйнованого народного господарства України зіткнулась з величезними труднощами, пов'язаними перш за все з відсутністю робочої сили. Більшість працездатного і кваліфікованого населення країни загинула на фронтах Великої Вітчизняної війни. Крім того, економіка нашої республіки внаслідок війни зазнала неймовірних збитків і була, по суті, знищена. Зарубіжні спеціалісти вважали, що відбудувати її можна буде не раніше, ніж через J 00 років. Проте патріотизм і трудовий ентузіазм народу породили таку ефективну форму трудової активності, як "метод народної будови". Завдяки концентрації сил і засобів на відродження пріоритетних галузей економіки ще до кінця війни Україна виконувала роль прифронтової матеріально-технічної бази СРСР.

Масове розповсюдження владою позаекономічних, примусових важелів теж дозволили зробити відбудовний процес всенародною справою. В 50-ті роки в Україні стали з'являтися перші опозиційні радянській владі організації. Боротьбу з ними влада ставила на перше місце серед завдань внутрішньої політики, справедливо вбачаючи в них найбільшу загрозу для себе. Проблеми захисту марксистсько-ленінської ідеології стали пріоритетними для правлячої комуністичної партії.

ВРЕГУЛЮВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

Післявоєнні зміни у розмірах території і складі населення України. Після Другої світової війни змінилися розміри території і склад населення УРСР. В червні 1945 року Чехо-Словаччина відмовилась від Закарпатської України. З неї протягом року була створена Закарпатська область. В серпні цього ж року була проведена демаркація радянсько-польського кордону, що проходив вздовж Бугу і на схід від Сяну, за так званою "лінією Керзона", залишаючи Польщі частину українських земель. Ще в 1944 році з Румунією було відновлено кордон, встановлений напередодні війни, в червні 1940 року. Через 10 років, 19 лютого 1954 р., у відповідності з постановою Верховної Ради СРСР, РРФСР передала Україні Кримський півострів.

Радянський Союз отримав зручну стратегічну позицію відносно Польщі, Угорщини і Чехо-Словаччини і можливість розгромити український націоналізм, вогнищем якого була Західна Україна.

Встановлення радянської влади в Західній Україні Боротьба з ОУН, і УПА. Радянизація західноукраїнських земель була спрямована на введення цих територій в русло суспільного життя СРСР. Для цього застосовувались жорстокі, репресивні методи. Під час колективізації та індустріалізації тут навіки було вислано за межі України більш ніж 203 тис. чоловік. А з 1944 р. по 1952 р. в західних областях України зазнали репресій до 500 тис. осіб, в тому числі арештовано більш ніж

130 тис. осіб. Відповідальним за безжальні дії проти мирного населення був не тільки Сталін.

Після закінчення війни майже десятиліття тривала боротьба ОУН, /' УПА в підпіллі проти радянської влади. У 1945 р. підрозділи УПА були переформовані на невеликі мобільні загони. Ці загони контролювали територію площею до 150 тис. км2. ОУН за домопогою цих підрозділів намагалися утвердити нелегальні державні структури. За офіційними даними, українське підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, в результаті яких загинуло біля 30 тис. радянських і партійних працівників і тих, хто їм допомагав. Своє завдання вояки УПА вбачали в боротьбі проти сталінського режиму в країні. Керував боротьбою ОУН, / УПА в Україні в той час Р. Шухевич. Загальне керівництво діяльністю ОУН з-за кордону здійснював С. Бандера.

За офіційними даними, в Західній Україні у 1944—1953 pp. було заарештовано майже 104 тис. осіб — учасників ОУН. Виселено ж було понад 65 тис. сімей. Радянська влада утверджувалась в Західній Україні за допомогою свавілля і беззаконня. Тяжкі втрати, а також заклики влади припинити опір та прийти з повинною змусили бійців УПА або переходити кордон, або здаватись владі. До 1952 р. ОУН, і УПА як масова організована сила перестали існувати. Допомогло й те, що в Західній Україні почали відбуватись позитивні зміни в соціально-економічному житті. Сюди переїхало багато спеціалістів з усіх галузей народного господарства. Були також створені нові галузі промисловості: радіотелефонна, автобусобудівна, машинобудівна (сільськогосподарські машини, автонавантажувачі), підприємства військово-промислового комплексу — танковий завод тощо.