Історія України - Лазарович М.В. - 6.3. Воєнні дії між Україною і Польщею в 1649-1653 pp.

На поч. літа 1649 р. війна розгорілася заново. 25-тисячна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром йшла з Волині, а через Галичину рухалося 1б-тисячне військо під командуванням Яреми Вишневенького.

Збаразько-зборівська кампанія

100-тисячна армія Б.Хмельницького спільно з 40 тис. татар на чолі з Іслам-Гіреєм на поч. липня оточила велику частину польсько-шляхетського війська під Збаражем і тримала її в облозі півтора місяця. У боях біля міста було знищено чимало поляків, серед шляхти почалися паніка та дезертирство. Не обійшлося без тяжких втрат і в українській армії: тут загинули відомі полковники С.Морозенко і К.Бурляй.

Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, які очолював король Ян Казимир. Непомітним маневром Б.Хмельницький зняв частину війська (бл. 40 тис. українців і 25—30 тис. татар) з-під Збаража і вирушив до Зборова назустріч 20—30-тисячній армії поляків. Несподіваним ударом гетьман відрізав частину польської армії від головних її сил і 15 серпня 1649 р. під час переправи через р. Стрипу завдав їм великих втрат. Наступного дня почався генеральний бій, який загрожував неминучою капітуляцією короля з усією його армією. Але в найкритичніший момент канцлер Оссолінський підкупив татарського хана і той категорично зажадав від Хмельницького припинити бій та почати переговори. Така поведінка хана пояснювалася його політикою "рівноваги сил", яка вела до взаємного виснаження України і Польщі, давала можливість Криму безкарно грабувати ці землі та відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права: 1) Українська держава мала охоплювати територію Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств; на ній не мали права з'являтися коронні війська. Урядові посади тут могли займати тільки православні; 2) козацький реєстр встановлювався у кількості 40 тис. чол., а селяни, які не потрапили до нього, поверталися у кріпацтво. Підтверджувалися всі права і вольності Війська Запорізького; 3) всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; 4) католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті. Питання про унію передавалося на розгляд сейму; 5) польський король погодився на виплату щорічних у поминок Криму та у таємній статті дозволив татарам "вільно спустошувати край, повертаючись назад", тобто грабувати й брати ясир на українських землях.

Зборівський трактат не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні тим широким надіям, які плекали українські народні маси. За Зборівською угодою велика частина селян поверталася в кріпацтво. На феодальне гноблення була приречена козацька та міська біднота. До того ж татари жорстоко пограбували землі Волині, Галичини й, особливо, Поділля. Так, замість повного звільнення всього українського народу і створення своєї власної держави доводилося задовольнятися національно-територіальною автономією, і то лише для козацької верстви. Це викликало в Україні надзвичайне обурення та стрімке наростання антифеодальної боротьби. Було зрозуміло, що перемир'я триватиме недовго.

Державне будівництво

Розглядаючи залежність від Речі Посполитої як просту формальність, гетьман Б.Хмельницький використав короткий перепочинок для реорганізації адміністративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. Українська держава була поділена на 16 полків, де в цей час проживало бл. 1,4—1,6 млн осіб. Полки ділилися на сотні. Усі урядовці — як центральної влади (генеральні старшини: писар, обозний, хорунжий, осавул), такі полкової та сотенної — мали військові ранги й поруч з військовими обов'язками виконували цивільну службу у сферах адміністрації, фінансів, суду. Своєрідним парламентом була Старшинська рада, яка у воєнних умовах фактично замінила Генеральну раду. Вирішуючи політичні, економічні, військові та інші справи, вона стала головним органом державної влади, постанови якого були обов'язковими для гетьмана. Гетьман очолював уряд і державну адміністрацію, скликав ради, був головнокомандувачем збройних сил, керував зовнішньою політикою, відав фінансами. Резиденцією гетьмана й фактичною столицею Української держави стало місто Чигирин.

Відчуваючи неминучість нової війни з Польщею, Б.Хмельницький прагнув заручитися підтримкою іноземних держав, а тому активізував свою міжнародну політику. Зберігаючи союзницькі відносини з Кримом, він налагодив стосунки з Венецією та Валахією, домовився з Трансільванією про координацію дій проти Польщі, намагався порозумітися зі Швецією, вів переговори з Туреччиною про прийняття її протекції, але, як показало майбутнє, так і не зважився на неї. У серпні 1650 р. з 70-тисячними загонами українського війська й татар Б.Хмельницький вирушив у похід на Молдавію, яка підтримувала Польщу й займала ворожі позиції стосовно України. Молдавський правитель Василь Лупу змушений був укласти у вересні договір, за яким обіцяв надати Б.Хмельницькому допомогу у боротьбі проти Польщі. Поряд з цим, В. Лупу погодився скріпити українсько-молдавський союз династичним шлюбом своєї дочки Розанди з гетьманським сином Тимошем.