Історія України - Лазарович М.В. - "Правління Гетьманського Уряду"

Після смерті Д. Апостола нова імператриця Анна Іванівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою "Правління Гетьманського Уряду" (1784—1750). Вів складався із трьох представників української старшини і трьох російських чиновників. Формально члени правління мали рівні права, але фактичним головою був князь О.Шаховський, а після нього — князь І.Барятинський. Вони отримали таємні інструкції поширювати думку про неефективність гетьманського правління, переконувати українців, що їм буде вигідніше ліквідувати Гетьманщину, сприяти, щоб українці зближувалися з росіянами через змішані шлюби, але в жодному разі не допускати подібних зв'язків із правобережними українцями, поляками чи білорусами. Російська влада не зважала на місцеві закони, звичаї, намагалася знищити місцеве самоуправління, мобілізувала десятки тисяч українських козаків і селян на російсько-турецьку війну 1735—1739 pp., де загинуло 34 тис. українців. Великим лихом для Гетьманщини стало також поширення на її території діяльності "Таємної канцелярії" — попередниці "ЧК—НКВД—КГВ", яка чинила насильство навіть над генеральними старшинами, київським митрополитом, не кажучи вже про простих українців.

Кирило Розумовський

Під час царювання Єлизавети Петрівни, таємно повінчаної з українським козаком Олексієм Розумовським, в Україні було відновлено гетьманство. Олексій переконав імператрицю розпустити "Правління Гетьманського Уряду" і відновити гетьманат на чолі зі своїм молодшим братом Кирилом Розумовським (1750—1764). Новообраному правителеві виповнилося всього 22 роки. У дитинстві вів був звичайним сільським хлопцем, який разом з однолітками випасав худобу, але згодом, завдяки братові, отримав добру освіту, побував у Німеччині, Франції, Італії, де вивчав німецьку, французьку й латинську мови, географію, історію тощо. У18 років став президентом імперської академії наук.

Останньому українському гетьманові вдалося дещо розширити автономію України. Завідування її справами і зносини з нею на деякий час були передані із Сенату до Колегії закордонних справ. Запоріжжя і Київ знову підпорядковувалися гетьманові. Але одночасно законодавчо було ліквідовано кордон між Україною і Росією, припинено функціонування державних митниць у цьому районі, по всій Гетьманщині запроваджено загальноімперську митну систему. Царський уряд не погодився з гетьманом стосовно скасування участі українських козаків у війнах Росії поза територією України, відмовив йому вправі на власний розсуд призначати полковників та мати дипломатичні зносини з урядами зарубіжних держав, взяв під контроль фінансову політику.

За правління К.Розумовського у Гетьманщині було проведено деякі реформи. Зокрема, у війську було введено однакову уніформу та озброєння, запроваджено систематичне військове навчання для козацької молоді. В усіх полках функціонували школи для обов'язкового навчання дітей козаків. Вживалися активні заходи, щоправда невдалі, для заснування університету в Батурин!. У1760 р. гетьманським універсалом запроваджено новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолили два генеральних судді, до його складу ввійшли вибрані від старшин десять представників, по одному від кожного з десяти полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана, став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією. Полкові суди перетворювалися в гродські, де розглядалися кримінальні справи. Крім того, запроваджувалися підкоморські суди (розглядали справи про землю та межування) і земські (розглядали цивільні справи старшини і шляхти на право власності). Розгляд дрібних суперечок рядових козаків і міського населення залишався в компетенції сотенних управлінь і магістратів. Справи селян знаходилися в юрисдикції козацької старшини і шляхти. Загалом судова реформа відповідала інтересам старшини та шляхти.

Дещо непослідовною була соціальна політика того часу. Зокрема, гетьман пороздавав старшині чимало сіл і навіть сотенних містечок і в той же час ініціював царський указ 1762 р. про заборону перетворювати українців на хлопів. У1760 р. він же видав універсал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого.

Новий гетьман більшу частину часу проводив у Санкт-Петербурзі як президент Академії наук, займав значне місце при царському дворі. За його відсутності Україною управляла старшина, яка набула великого впливу, перетворившись, подібно до Польщі, у спадкову великоземельну шляхту. її спільні зібрання у Глухові мали тенденцію трансформуватися в постійний український дворянський з'їзд.

Коли в 1762 р. у Росії після повалення свого чоловіка до влади прийшла Катерина II, К.Розумовський повернувся в Україну. Він зібрав у Глухові старшинську раду, де була ухвалена петиція до імператриці з проханням відновити права Гетьманщини, дозволити скликання українського шляхетського сейму на польський зразок. К.Розумовський також просив встановити спадковість гетьманства для свого роду. Однак Катерина II, за порадою наглядача в українських справах Г.Теплова, відхилила прохання гетьманського уряду. Натомість 10 листопада 1764 р. вийшов "Маніфест до малоросійського народу" про звільнення К.Розумовського від гетьманства. Про вибори нового гетьмана у маніфесті не згадувалося.