12.1. Центральна Рада: становлення національної державності
Одним із наслідків Першої світової війни стала перемога Лютневої демократичної революції 1917р. в Росії, якою було покладено край багатовіковому монархічному режимові династії Романових. Революція розпочалася 23 лютого (8 березня н. ст.), коли соціалістичні партії організували в Петрограді демонстрацію. У наступні дні страйки і демонстрації стали масовими. До страйкарів-робітників приєднався 160-тисячпий гарнізон російської столиці. Заворушення почалися в тилових гарнізонах і на фронті. 2 (15) березня цар Микола П зрікся влади.
Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів. Ніхто в Росії не прийняв з такою радістю й ентузіазмом Лютневу революцію, як українці. І це цілком зрозуміло. Адже царизм щодо українського народу застосовував усі форми утиску, експлуатації, обмеження політичних і національних прав.
Формування нових осередків влади
З перемогою Лютневої революції в Петрограді з представників партій ліберальної демократії було створено Тимчасовий уряд. Його завданням стала організація демократичних виборів до Всеросійських Установчих зборів, які мали визначити форму правління і сформувати постійний уряд. Творення нових органів влади почалося також на місцях, у тому числі в Україні. Політичні сили по-різному ставилися до цього. Представники російських правих партій в Україні, перш за все в Києві, почали формувати органи, які б підтримували Тимчасовий уряд у Росії. До них увійшли представники міської думи, фабриканти й заводчики, земські діячі, ліберальна професура. Вони утворили Виконавчий комітет, який став представником Тимчасового уряду в Києві.
Паралельно стихійно формувалися органи т. зв. всеросійської революційної демократії Ради робітничих і селянських депутатів. Усього протягом березня 1917р. в Україні виникло понад 170 рад. Як правило, вони перебували осторонь національно-визвольної боротьби і згодом стали формою відновлення імперії, що розпалася. Переважали в радах представники соціалістичних партій, здебільшого російських. Ставлячи своєю кінцевою метою створення соціалістичного суспільства, вони, однак, по-різному бачили шляхи її досягнення. Якщо меншовики й есери вважали, що країну після перемоги Лютневої революції чекає порівняно довгий шлях еволюційного розвитку, то більшовики, орієнтуючись на " світову соціалістичну революцію" , вимагали негайних радикальних змін і вже незабаром розпалили вогнище братовбивчої громадянської війни, привівши країну до катастрофи, від якої чи не найбільше постраждала Україна.
Після перемоги Лютневої революції 17 (за н. ст.) березня 1917 р. в Києві виник ще один впливовий політично-координаційний центр — Українська Центральна Рада, — який, репрезентуючи інтереси українського народу, за короткий час свого існування —з березня 1917 по квітень 1918р. — пройшов складний шлях від київської міської громадської організації до ініціатора й активного чинника відновлення новітньої української державності — парламенту України. Рада була створена групою національно свідомої інтелігенції з Товариства українських поступовців (ТУП), наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради став видатний український історик, авторитетний громадсько-політичний діяч Михайло Грушевський, а його заступником — В.Науменко, товаришами голови — Д.Антонович і Д.Дорошенко. Згодом керівний склад Центральної Ради змінювався. Провідну роль у ній з часом почали відігравати Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія соціалістів-революціонерів(УПСР).
Боротьба за автономію України
Перший Універсал Центральної Ради
Другий Універсал Центральної Ради
Наростання політичної кризи
Третій Універсал Центральної Ради
Посилення більшовицької загрози
Війна Радянської Росії проти України
Четвертий Універсал Центральної Ради
Брестський мир