Історія України - Лазарович М.В. - Встановлення більшовицької влади

13.1. Українські землі в умовах насадження комуністичного режиму та втягнення до складу СРСР

Після поразки визвольних змагань 1917—1921 pp. Україна на тривалий час втратила свою національну державність, знову потрапивши в задушливі обійми Росії, на цей раз "червоної". Почався період терору, голодоморів, насильницької денаціоналізації тощо.

Встановлення більшовицької влади

Встановлення влади на українських землях виявилося для більшовиків нелегкою справою. Перші їхні два походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд проіснував тут з кін. 1917 по квітень 1918 p., а 2-й — з кін. 1918 по вересень 1919р. Після поразки наприкін. літа 1919 р. один із провідних керівників більшовицької Росії Л. Троцький зазначав:"Ні для кого не є секретом, що зовсім не Д єні кін змусив нас покинути межі України, а грандіозне повстання, що підняло проти нас українське сите селянство. Комуну, "чрезвичайку", продовольчі загони, комісарів і євреїв зненавидів український селянин до глибини своєї душі. В ньому прокинувся вільний дух, який дрімав сотні років; нині він кипить, вирує, як грізний Дніпро на своїх порогах ". Тому, збираючись у черговий раз завойовувати Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед — насадження колективізації та ігнорування українського націоналізму.

Створення 21 грудня 1919 р. третього радянського уряду супроводжувалося патріотичною риторикою на кшталт: "Знову постає з мертвих вільна і незалежна Українська соціалістична радянська республіка"(назва Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) існувала протягом 1919-1936 pp. За конституцією Радянської України, прийнятою ЗО січня 1937р., встановлювався інший порядок означень в офіційній назві держави: Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР)) та запевненнями про припинення колективізації реквізицій. Проте було б наївним вважати, що саме ці облудні маневри зробили податливим розбурхане українське суспільство. Тим більше, що більшовики й далі продовжували забирати в селян зерно, правда, стверджуючи, що воно "не для Росії, а для бідних українських селян, для робітників і Червоної армії, що вигнала Денікіна з України". Згаданий вже Л.Троцький наприкін. 1920р. відкрито стверджу вав: "Радянська влада протрималася на Україні до сих пір (і протри малася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і червоної армії". Про це ж свідчать і слова Х.Раковського, голови маріонеткового Раднаркому України, котрий цинічно, але правдиво визнавав, що боротьбу за Україну веде виключно російський пролетаріат в Україні і російська радянська влада. Ще влучніше висловився головнокомандувач Східного фронту в Україні полковник Муравйов, заявивши в кін. січня 1918 р.: "Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, і там, де її встановлюємо, всеціло підтримуємо її силою цих багнетів". Отже, остаточна перемога більшовицького режиму в Україні була забезпечена не чим іншим як збройною силою Радянської Росії, яка на весну 1920р. нараховувала майже 3,5 млн солдатів під командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів. Але й за таких умов українці, за словами Я.Грицака, воліли розмовляти з більшовиками крізь приціл рушниці. До серпня 1921 р. 15-тисячна армія Н.Махна контролювала окремі регіони в центрі та на півдні України. Крім того, у 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанських загони, які налічували від 20 до 500 осіб у кожному. Деякі з них проіснували аж до кін. 1920-х років.

Що ж собою являла більшовицька влада в Україні? Згідно з офіційними даними партійного перепису КП(б)У (Комуністичної партії (більшовиків) України), у 1918 р. ця організація мала у своїх лавах тільки 3 % членів, що визнавали себе українцями, тобто з усіх 4364 членів КП(б)У лише 130 вважали себе українцями. У 1925р. КП(б)У нараховувала вже 101852члени, але й тепер українці в ній становили меншість — всього 36,9 %. Враховуючи той факт, що керівні пости займали, як правило, комуністи, можна зробити висновок, що ця влада була чужою для України і не могла виражати інтереси українського народу.

Прагнення більшовицької Росії будь-що завоювати Україну пояснював Л.Троцький: "Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря — Росія існувати не може". Особливо гострою була хлібна проблема. У телеграмі до Антонова-Овсієнка та Орджонікідзе в Харків від 15 січня 1918 р. російський керівник В.Ульянов-Ленін благав: " Ради бога, вживайте найбільш енергійних і революційних заходів для відправлення хліба, хліба, хліба! Інакше Пітер може сконати... Повідомляти щодня. Ради бога ". І заходи вживалися. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в центральну Росію ешелони з хлібом. До 1 березня 1918 р. щоденно з України в Росію вирушало по 140 вагонів з продовольством, з 1 березня — по 300, азі квітня — по 400 вагонів. Проте цього було замало. Трохи згодом більшовицький вождь уже прямо закликає своїх підданих до загарбання України: "Безглуздям було б голодувати, гинути в Пітері, коли можна відвоювати хліб і вугілля". Якогось дискомфорту від того, що Україна в той час була незалежною державою, Ленін, якого, за образним висловом відомого британського політика В. Черчилля, німці "завезли з Швейцарії в Росію я к бацилу чуми, в закритому вагоні", очевидно, не відчував, сповідуючи принцип "мета виправдовує засоби ".