Історія України - Лазарович М.В. - 17.1. Горбачовська "перебудова" в українському контексті

17.1. Горбачовська "перебудова" в українському контексті

Після смерті 76-річного Л. Брежнєва (1982), а за ним і двох його наступників: 70-річного Ю.Андропова(1982—1984)та 74-річного К.Черненка(1984—1985), до влади в СРСР нарешті прийшов представник молодшого покоління — 54-річиий Михайло Горбачов, якого в березні 1985 р. було обрано генеральним секретарем ЦК КПРС (у 1988р. він став головою Президії Верховної Ради СРСР, а в 1990-му — президентом СРСР). Саме з його ініціативи в Радянському Союзі почалася т. зв. перебудова, мета якої полягала в оновленні життя країни.

Спроби змін: причини і суть

Як і свого часу хрущовська "відлига", горбачовська "перебудова" була наслідком не особистого бажання її ініціатора, хоча й це відіграло немаловажну роль, а нагальним велінням тодішнього часу. На сер. 1980-х років всеохоплююча криза вразила всі сфери життя СРСР. Неефективна "соціалістична економіка" хронічно не забезпечувала потреб країни. З кожним роком знижувався життєвий рівень населення. Разючого удару і без того критичному економічному станові завдали падіння цін на нафту і природний газ на міжнародному ринку та радянська агресія в Афганістан. Тривала виснажлива гонка озброєнь. До економічних додавалися суспільно-політичні негаразди. Зокрема, потужна репресивна машина нещадно придушувала всякі вияви незалежної громадської чи особистої думки. Зазнали руйнації суспільні відносини, мораль, загрозливих масштабів набирало повальне п'янство, процвітали корупція, казнокрадство, організована злочинність. Без рішучих змін країна була приречена на повну деградацію. Подібна перспектива змусила М.Горбачова на квітневому пленумі ЦК КПРС 1985 р. оголосити про потребу докорінних змін у галузі економіки й політики, соціальному й духовному житті. Щодо зовнішньої політики, новий лідер висловився за впровадження нового політичного мислення у міжнародні відносини, перехід від класових до загальнолюдських цінностей. Був узятий курена "перебудову", "демократизм" і "гласність".

Однак, як виявилося, ведучи мову про "перебудову", її ініціатори мали на меті лише вдосконалення існуючої системи. Йшлося про лібералізацію в межах "оновленого соціалізму", про "повернення до ленінських норм" і т. ін. Тому з часом поняття "перебудова" через утопічні риси, притаманні їй, поступово втратило свій зміст.

Що стосується ходу перебудованих процесів в Україні, то певний час тут взагалі не спостерігалося будь-яких змін, оскільки вільна думка в Україні була винищена значно ретельніше, ніж у Москві, та й ідеологічний відділ ЦК КПУ, разом з відповідними службами КДБ, працювали більш цілеспрямовано. У той час як на союзному рівні відбулися важливі зміни у складі вищого керівництва, першим секретарем ЦК КПУ аж до осені 1989 р. залишався одіозний Б.Щербицький, оскільки Горбачов боявся швидко змінювати ситуацію в Україні, яка була надто важливою для СРСР у цілому. Відтак, у перші роки "перебудови" "гласність ", проголошена в Москві, мало змінила обличчя навіть республіканської преси, не кажучи вже про якісь істотні зрушення. Україна все ще залишалася "заповідником застою".

Централізований "ринок"

Справжнє оновлення всіх сфер життєдіяльності країни вимагало глибших зрушень у вирішальній сфері — економіці. Висунута програма перетворень передбачала " прискорення соціально-економічного прогресу" країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін у радянській економічній моделі. Реформатори ж прагнули поєднати ринок з централізованим плануванням. Тому їх спроби добитися економічного зростання через розширення прав підприємств на основі формули "самостійність", "самофінансування", "самоокупність" (було прийнято закон "Про державне підприємство та об'єднання"), активізацію приватної ініціативи (за законами "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність" тощо) не увінчалися успіхом. Перші ж спроби кооператорів заробляти призвели до того, що на їхню діяльність ввели прогресивний податок на дохід, який на певному рівні сягав позначки 70 %, а кількість інстанцій із перевірками збільшилася до 30. Війцем "уваги" держави до кооперативного руху стала постанова Кабміну СРСР "Про заходи посилення боротьби з нетрудовими доходами". Коли союзного міністра фінансів запитали, чому, на його думку, в кооперативах гроші заробляють нечесно, він лукаво відповів: "Тому що на чесній праці не розживешся".

Наслідком такого підходу були подальше падіння виробництв я, продуктивності праці, зубожіння най ширших верств населення, утвердження в держсекторі бартерної (на безгрошовій основі, натуральної) економіки, а в новому підприємницькому секторі — "економіки казино", коли головним стало не виробництво, а продаж товарів у найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання максимуму прибутку. Гігантськими темпами почав зростати внутрішній та зовнішній борг.

До абсурдних спроб поєднати ринок і централізоване планування додалися прожекти керівництва про забезпечення до 2000 р. кожної радянської сім'ї окремою квартирою чи будинком та запровадження в побут населення "здорового способу життя". Перший нічим не був обґрунтований, не мав ні бази, ні умов для реалізації такого широкомасштабного завдання, а тому так і залишився "прекрасною мрією радянських людей ". Другий прожект був зведений до подорожчання й обмеження продажу алкогольних напоїв, вирубування виноградників у Криму й на Закарпатті, часткової ліквідації виноробних виробництв. Проте алкоголізм, який становив реальну загрозу фізичної, розумової і моральної деградації суспільства, подолати не вдалося, а бюджет однієї лише України втратив 10 млрд. крб. (Реальна собівартість літра дешевої горілки становила у першій половині 1980-х років близько 4 копійок, а коштував цей літр понад 8 крб.). До того ж значно поширилося самогоноваріння, що призвело до дефіциту цукру, почастішали випадки отруєння неякісним алкоголем та його сурогатами, збільшилося число наркоманів.

Значною перешкодою на шляху реформування економіки У країни був її структурний дисбаланс. Зокрема, питома вага важкої промисловості становила більше 60 %. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково-технічного потенціалу. 95 % продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Залежність України від центру була закріплена у союзному фінансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип передбачав вилучення до союзного бюджету основної маси доходів республіки та послідуючий її перерозподіл поза зв'язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання. Так, 1990 р. лише 36,2 % витрат державного бюджету України покривалися власними доходами, решта — перерозподілом союзних.

Недосконалі перетворення в економіці ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми робітництва і, як наслідок, привели до формування масового незалежного робітничого руху. Влітку 1989 р. розпочалися шахтарські страйки, які охопили найважливіші вугільнодобувні райони СРСР, у т. ч. Донбас та Львівсько-Волинський басейн. Крім економічних, шахтарі висували й деякі політичні вимоги, передусім про заміну місцевої влади. Уряд змушений був піти на поступки, задовольнивши майже всі домагання страйкарів.

Чорнобильська трагедія

Величезною проблемою для української економіки, загальнонаціональною трагедією став вибух 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. За розрахунками експертів, сумарний вихід радіоактивних матеріалів становив 50 млн кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, таких як скинута у 1945 р. на Хіросіму. Республіканське керівництво під тиском Москви, зокрема М.Горбачова, певний час боягузливо замовчувало сам факт катастрофи, а згодом — і її справжні наслідки. В результаті населення Швеції швидше дізналося про трагедію в Чорнобилі, ніж українці. Ще одним злочином як республіканського, так і центрального керівництва стала першотравнева демонстрація у Києві, в якій брали участь діти. Звичайно, це були діти простих киян, бо партноменклатура встигла вивезти своїх за межі Києва завчасно. Офіційне попередження про небезпеку радіоактивного опромінення було оприлюднене лише 5 травня, на 9-й день після катастрофи. До цього засоби масової інформації — як республіканські, такі центральні — переконували, що аварія на ЧАЕС не становить загрози для здоров'я населення.

Катастрофічні екологічні й економічні наслідки Чорнобильської трагедії не піддаються точним оцінкам. Досить сказати, що до поч. 1990 р. в Україні було дезактивовано 3,5 млн га орної землі і 1,5 млн га лісу, що становило бл. 12 % території республіки. З господарського обігу вилучено бл. 190 тис. га землі. У цілому, жертвою радіоактивного забруднення стали понад 1000українських міст і сіл. Десятки тисяч чоловік змушені були змінити місце проживання. Число людей, які загинули від радіоактивного опромінювання та викликаних ним хвороб, важко точно підрахувати (На початок 2001 р. офіційно померлими від катастрофи на ЧАЕС вважалися 15 тис. осіб. Більше 70 тис. стали інвалідами.) Загалом, за оцінками Міністерства охорони здоров'я України, в результаті аварії на Ч АБС постраждало близько 3,5 млн осіб. Понад третина з них — діти. Витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської трагедії тільки за період з 1986 по 1989 р. склали більше 10 млрд. дол. США, а непрямі витрати — 25 млрд. дол. Щорічно Україна змушена витрачати 800—900 млн дол. для вирішення чорнобильських проблем. Сама ЧАЕС згідно з міжнародними домовленостями наприкінці 2000 р. припинила своє функціонування.

Аварія на Чорнобильській АЕС стала поштовхом до пробудження українського суспільства, оскільки яскраво висвітлила колоніальне становище України: рішення про замовчування справжніх наслідків катастрофи приймалися саме в Москві. (Усвідомлення трагічної залежності від московського центру яскраво простежувалося навіть у тодішніх сумних жартах: "Алло, алло! Це говорять з Чорнобиля! Москва, так? Скажіть, будь ласка, як у нас справи?"; "Що таке мілірентген? Це рентген, який пройшов через московську телевізійну програму "Время"), Поступово, із загостренням почуття критицизму, українці зосередились і на інших вадах суспільного життя.