Історія України - Лазарович М.В. - Література

Не обминула економічна криза і літературну сферу. В декілька разів скоротилися тиражі періодичних видань. До критичного рівня знизився випуск українських книжок. Якщо в 1991 р. в Україні на одну особу друкувалося 3,6 книги на рік, то наприкінці 90-х років — лише 0,99 (оптимальним показником вважається, коли на одну особу друкується 12—14 книг на рік). До того ж українські видання почали активно витіснятися книгами з Росії, які внаслідок кращих умов, створених там для книговидавничої справи, мали нижчу ціну і буквально заполонили книжковий ринок України.

Однак за роки державної незалежності значно розширився діапазон української літератури, урізноманітнилися стильові форми, зникла ідеологічна цензура. У зв'язку з високою політ и за ці сю суспільства в цей час бурхливого розвитку набула художня публіцистика. Зокрема, високим громадянським змістом наповнена творчість О. Гончара, І. Дзюби, І. Драча, Р. Лубківського, П. Мовчала, О. Мусієнко, Д. Павличка, С. Плачинди, О. Сизоненка, Ю. Щербака, В. Яворівського та ін.

У літературу ввійшло нове покоління, серед яскравих представників якого Ю. Андрухович, О. Забужко, В. Мед від ь, К. Москалець, О. Пахльовська, Є. Пашковський, О. Ульяненко, В. Цибулько та ін. Вони намагалися по-новому вирішувати літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом.

Новими творами збагатився жанр історичної романістики. Передусім його розвивають такі відомі письменники, як П. Загребельний, Р. Іваничук, Р. Іванченко, ІО. Мушкетик, Р. Федорів та ін.

Значним явищем у літературному житті держави стало видання раніше заборонених творів В. Винниченка, М. Куліша, Миколи Хвильового, М. Зерова, О. Олеся, Є. Маланчука, Г. Косинки, Є. Плужника, В. Рубапа, М. Рудоика, В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, подружжя Калипців та ін. У широкий вжиток увійшли праці П. Куліша, М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Дорошенка та ін.

Повертаються в Україну раніше недоступні українському читачеві твори українських письменників-емігрантів — В. Барки, Івана Багряного, С. Гординського, Ю.Липи, Є. Маланюка, Л. Мосендза, 0. Ольжича, У. Самчука, Ю.Тарнавського та ін. До речі, один із них — Іван Багряний свого часу пророчо писав: "Я повернуся до своєї Вітчизни... коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесепатак, як гітлерівська. Коли НKB Д піде вслід за гестапо, коли червоний російський нацизм щезне так, як щез нацизм німецький. Коли нам — Українському Народові — буде повернено право на свободу і незалежність в ім'я християнства і справедливості".

Відновлено випуск таких відомих журналів, як "Київська старовина ", "Літературно-науковий вісник ", " Світло і тінь", з 1992 р. в Україну перенесено видання щомісячного часопису незалежної думки "Сучасність". З'явилися нові періодичні видання журналів: "Тернопіль" у Тернополі, "Поріг" у Кіровограді, "Борисфен" у Дніпропетровську, "Хортиця" у Запоріжжі, "Чумацький шлях" у Харкові, друкований орган Міністерства оборони України "Військо України" та ін. Практично в кожному обласному центрі України з'явилися нові видавництва, в тому числі й ті, що працюють па комерційній основі. Серед них "Знання" та "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" в Києві, "Червона калина" у Львові, "Джура" в Тернополі та ін.

Музичне, театральне, кіно- та образотворче мистецтво, спорт

Головним набутком мистецького життя за роки незалежності стали процеси оновлення, коли дедалі активніше долався монополізм "соціалістичного реалізму", що тривалий час сковував творчість митців, замість однотипного заідеологізованого х у кожного відображення дійсності впевнено утверджувався плюралізм. Зокрема в музиці все частіше лунали твори різних жанрів і стилів, зазвучала українська пісня. Плідно працювали композитори О. Білаш (ораторія "Вишневий вітер"), А. Горчинський ("Росте черешня в мами па городі" ), Л. Дичко ("Літургія М 1"), І. Карабиць (концерт для оркестру № 3), Є. Станкович ("Реквієм жертвам голодомору") та ін.

Широкої популярності набули такі музичні фестивалі, як "Червона рута", "Зірки світового балету", "Таврійські ігри", "Пісенний вернісаж", "Берегиня", "Оберіг", "Тарас Бульба", "Золоті ворота" тощо. Великого авторитету набувають у світі міжнародні конкурси ім. Ґоровіца в Києві, ім. С. Людкевича у Львові, ім. Д. Сочинського в Івано-Франківську та ін. В українську культуру повернулося ім'я видатного танцюриста, хореографа і теоретика класичного балету з діаспори С. Лифаря. З 1994 р. в Україні проводиться міжнародний фестиваль його імені.

Далеко за межами України стали відомими імена вітчизняних оперних співаків В. Гришка, А. Кочерги, В. Лук'янець, В. Степової та ін. їхні голоси звучать на сценах Метрополітен опери, у Віденській та Женевській операх.

Значних успіхів за роки незалежності досягла українська естрада. Великою популярністю користуються у молоді і людей старшого покоління пісні О. Білозір, В. Зінкевича, А. Кудлай, А. Лорак, Т. Петрененка, О. Пономарьова, Т. Повалій, І. Поповича, С. Ротару, Руслани, яка в 2004 р. перемогла на пісенному конкурсі "Євро-бачення", Н. Яремчука, гуртів "ВВ", "Океан Ельзи", "Пікардійська терція" та ін.

Розвиток театрального мистецтва в Україні пов'язаний з новаторськими пошуками таких режисерів, як І. Борис, С. Донченко, А. Жолдак, С. Мойсеєв, В. Петров, Б. Шарварко та ін. Світове визнання отримав Р. Віктюк, який розпочинав свою творчість у Львові, а згодом створив власний театр у Москві. Він, па думку найавторитетніших діячів театру та його дослідників, нині є одним із тих, хто визначає театральну естетику. Серед акторів виділяються такі майстри, як Б. Ступка, А. Роговцева, сестри Н. і О. Сумські, А. Хостікоєв, Б. Бенюк, Л. Задніпровський та ін.

Розширилися можливості гастрольної діяльності українських театрів. Зокрема, успішно виступали в Німеччині, Великобританії, Італії, Іспанії, Франції, інших країнах Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Львівський академічний театр ім. М. Заньковецької, чимало інших театрів із Києва, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, Львова, Харкова. Водночас чимало театрів та творчих колективів через скорочення державного фінансування опинилися у складній ситуації.

Через економічні труднощі, засилля американських і російських кінострічок занепадає і вітчизняний кінематограф, значно зменшилося виробництво власних фільмів. Проте й у таких умовах яскравим явищем стали кінокартини за творами українських авторів: "Сад Гетсиманський" за мотивами творів Івана Багряного, "Пастка" — І. Франка, "Царівна" — О. Кобилянської, "Чорна рада" — П. Куліша; схвальні відгуки отримали фільми "Роксолана", "Атестат" та ін. Певних успіхів українські кіномитці досягли і на міжнародних кінофорумах. Зокрема, на фестивалі в Сан-Ремо(Італія) фільм "Ізгой ", створений за мотивами повісті А. Димарова режисерами В. Савельєвим й А. Браунером, отримав Гран-прі. На кінофестивалі в угорському місті Дьєрдь у 1994 p., де було представлено понад 100 фільмів із різних країн, із 10 призів 4 отримали українці: С. Лисенко ("Кордон на замку"), Й. Дулевська ("Хроніка повстання у Варшавському гетто"), С. Бусовський ("Портрет, пейзаж, натюрморт"), О. Столяров ("Спілка одноногих"). Значний резонанс на кінофестивалях у Каннах, Роттердамі, Берліні мали фільми "Фучжоу" Ю. Ільєнка, "Астенічний синдром" К. Муратової, "Голострави" Н. Мотузко, "Приятель небіжчика" В. Криштофовича.

Українське образотворче мистецтво останніми роками збагатилося картинами А. Антонюка ("На Голгофу", "Хорали Максима Березовського", "Вчителю, хто ми?"), В. Зарецького ("Чорний струмок"), І. Марчука (цикли картин "Шевченкіана","Голос моєї душі") та ін. Широке визнання отримала також творчість одного з засновників нового напряму в монументальному живописі ("українська національна колористична школа") Г. Синиці, яка протягом кількох десятиліть замовчувалась.

Плідно працюють українські скульптори, зусиллями яких споруджено пам'ятники Т. Шевченку у Львові, Чернігові, Луцьку, Б. Хмельницькому в Черкасах, Суботові, княгині Ользі в Луцьку, Ярославу Мудрому в Києві, Д. Галицькому у Львові й Тернополі, героям Берестецької битви у Берестечку тощо.

Останнім часом відреставроване або наново відбудовано такі визначні архітектурні споруди, як Національний палац культури "Україна", Національна філармонія України, історико-архітектурні пам'ятки в Чигирині, ансамбль Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври тощо.

Значних успіхів досягли українські спортсмени, які гідно продовжують традиції таких своїх славетних попередників, як В. Борзов, О. Голубничий, Л. Жаботинський, С. Бєлоглазов, О. Блохін, Л. Турищева, І. Дерюгіна,С. Бубка та багатьох інших. Першу олімпійську золоту медаль для незалежної України завоювала на зимових Олімпійських іграх у норвезькому місті Ліллехаммері (1994) фігуристка О. Баюл, згодом гімнастки Л. Підкопаєва, К. Серебрянська, борець В. Олійник, важкоатлет Т. Таймазов, легкоатлетка І. Кравець, плавчиха Я. Клочкова та ін. В усьому світі сьогодні відомі імена боксерів-професіоналів братів Кличків, які є чемпіонами світу в різних версіях, футболіста А. Шевченка, фехтувальника С. Голубицького, борців В. Тедеєва і Р. Гонтюка, плавців Д. Силантьева й О. Лисогора, важкоатлета В. Вірастюка та ін.