Історія України - Левицька Н.М. - Пізній палеоліт

У період пізнього палеоліту похолодання посилюється. Пік похолодання настав близько 20 тисяч років тому. Формується близький до сучасного фізичний тип людини - кроманьйонець.

Відомо багато пам'яток цього періоду на території України: близько 500 стоянок верхньопалеолітичних мисливців. Вони розташовувалися переважно в долинах річок. Найбільш досліджені з них: у Києві на Подолі, в с. Гінці на Полтавщині, вс. Мізинна Чернігівщині, в с.Добраничівка на Київщині та Межиріччі на Черкащині, в с. Молодове в Середньому Подністров'ї тощо.

Культура цього періоду досягає високого рівня, не маючи аналогів у всій Європі.

Наприкінці пізнього палеоліту первісне людське стадо поступається місцем більш високій формі організації людей - матріархальній родовій громаді зі спільною власністю на засоби виробництва. У цей період вдосконалюється знаряддя праці. З високоякісного кременю виробляли найрізноманітніші вироби: вістря, різці, скребла, ножі тощо. Основним джерелом існування людей було полювання на великого стадного звіра.

Близько 15 тисяч років тому мамонти починають відходити на північ за відступаючим льодовиком. Основною здобиччю мисливців стає північний олень. Стоянки стають сезонними, люди змушені змінювати місця свого розташування в залежності від напрямків весняної чи осінньої міграції тварин.

Мезоліт

Мезолітична доба припадає на перші тисячоліття після останнього зледеніння. Встановлюється клімат, близький до сучасного, формується сучасна фауна.

Найважливішими серед досягнень людського суспільства доби мезоліту стали винайдення лука і стріли, початок приручення тварин, перші кроки до зародження землеробства.

Населення цієї доби жило переважно полюванням з лука на дрібних тварин та птахів і рибальством. Відповідно змінився і характер кам'яних знарядь, їх виготовляли дуже малими-"мікролітами" - для насадки на стріли, для вставки у списи, гарпуни.

Найбільш характерна для цього періоду на теренах України є Свідерська культура. Аналогічна культура мікролітів знайдена археологом М. Рудинським у багатьох місцях України: біля с. Смячки, поблизу Охтирки, по течії р. Тетерева, у Миргородському районі на Полтавщині, на р. Прип'ять, на Новгород-Сіверщині. На Волині мікроліт знайшов археолог Л. Савицький.

Вищезгадані дослідження дають можливість відтворити звичаї, традиції та обряди первісних людей. У Криму досліджено мезолітичні поховання в Мурзак - Коба(поховання чоловіка та жінки у одній могилі) та Фатьма-Коба (жіноче поховання). Спільне для обох поховань є те, що вони були засипані камінням. Вчені твердять, що це було зроблено з метою недопущення повернення душ померлих.

Неоліт

Мезоліт змінюється неолітом (VI - IV тис. років тому) - новокам'яним віком ("неос" - новий, "літос" - камінь). У цей період в Україні можна виділити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому настільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою. На цю добу припадає розквіт родового ладу. У цей період здійснилась так звана "неолітична революція", головним змістом якої був перехід від привласнюючого господарства до відтворюючого. Люди перейшли до осідлості, навчилися ткати, виробляти керамічний посуд, навчилися свердлити камінь. У період неоліту люди опанували технологію виробництва й обробки міді. У землеробстві на зміну мотичній обробці землі прийшла значно продуктивніша - з використанням рала та тяглової сили (волів і коней).

Не тільки техніка кам'яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої. Зміни полягали в зовнішніх умовах життя. Льодовики відступили на Північ, змінився клімат в Україні, став м'якший, тепліший. Північна флора наблизилася до сучасної. Змінилася й фауна. Мамугів, тригонтеріїв, печерних левів, бізонів замінили ведмеді, вовки, лисиці, олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи.

У зв'язку зі зміною зовнішніх умов змінився побут людини. З'являються наземні будівлі - халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села.

Головними ознаками в галузі виробництва з каменю були: пиляння, шліфування та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів. Велике значення мало винайдення лука зі стрілами. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука та стріл, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, і рибальство було дуже поширене. Використовували для рибальства сітки, неводи, кидали гарпуни, ловили вудками, використовували замість гачків малюсінькі кам'яні платівки.

Близько VI -VII тисяч років тому людина почала виробляти посуд з глини. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На вогких ще стінках посуду паличками, кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. Гончарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла варити їжу, зберігати воду. За неолітичної доби людина опанувала ткацтво. З'являються перші примітивні верстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді - як орнамент.

Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Скотарство стало значною галуззю господарства.

Наприкінці неоліту людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними серпами. Зерно мололи кам'яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках. За неолітичної доби відомо чимало будівель на плотах, на озерах та річках, а також на палях, які вбивали в дно річок та озер. На них будували мости з халупами. Такі будівлі відомі на Поліссі, Волині, Поділлі.

За часів неоліту почали споруджувати човни. З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокирами з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Такого човна знайдено біля с. Сабатинівки, на р. Возі. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водних шляхів, що сполучали різні племена. З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур.

В Україні знаходять вироби з кам'яних порід, яких нема в тій місцевості. Так - смугастий камінь з Волині, обсидіан з Вірменії або Карпат, у Наддніпрянській Україні. За цей час можна спостерігати в Україні культурні впливи різних країн. Вони виявляються у формах знарядь, у їх типах.

За часів неоліту Україна мала більше зв'язків з культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з ближчими сусідами на півночі. Так, Східна Європа вже тоді поділялася на дві частини: південну - майбутню Україну та північну - майбутню Московію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі культури.

Поширюється мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, мабуть у зв'язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику роль, як то було за часів палеоліту.

У релігії людини поширюється культ жінки, жіночого божества. У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипають червоною вохрою, що символізувало трупоспалення. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках - усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що життя людини не припиняється зі смертю на землі.

Люди неоліту жили родовими групами, об'єднаними особою жінки - матері, бо діти, з-за відсутності постійних шлюбів, не знали батьків, і споріднення велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився лад, в якому жінці належало першість в житті групи: матріархат. Матріархат відбився на релігійних уявленнях, на культі богині-матері. Взагалі за неоліту відбулося так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Європі і, зокрема, в Україні. Раса, яка змінила неандертальську - кроманьйонська.

У VII - VI тисячоліттях до Різдва Христова стає помітною балто-білорусько-українська єдність на тлі подальшого розвитку Європи. Виявилася вона в культурі неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від характерного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців або патичків, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими селищами на узгір'ях, біля води. В Україні відомо багато поселень з цього часу (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні могили на Маріупольшині тощо). Кераміка ямково-гребінчастого стилю стала основою слов'янського стилю кераміки.

Єдність балто-білорусько-українська не була тривка. Вона розпалася на три комплекси. Але в Україні від цієї групи почалася Трипільська культура, найцікавіша в ії історії.

Трипільська культура - археологічна культура часів неоліту та енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині. У1897 році чеський археолог Вікентій Хвойка виявив пам'ятки цієї культури біля с. Трипілля.

Ареал поширення Трипільської культури сягає понад 190 тис. км2.

Крім України, трипільці займали величезні простори Східної Європи: їхні поселення знайдені в Словаччині, Румунії, на Ватіканському півострові.

На території України нині відомо більше 1000 трипільських пам'яток: поселень, могильників, курганів. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині,

Рис. 1.1 Вікентій Хвойка

Дослідники вивчають цю давню цивілізацію вже понад сто років. Вони висловлюють різні думки щодо походження Трипільської культури. Є три можливі теорії виникнення трипільської культури: суто автохтонна (В.Хвойки), асиміляція автохтонного населення з прийшлими племенами (В.Збеновича) та прийшлих племен, що оселилися на тих землях (М. Марра).

В. Хвойка твердить, що це було автохтонне населення (предки слов'ян), яке мешкало на території Середньої Наддніпрянщини.

За П. Третьяковим, праслов'яни у ІV-III тисячоліттях до н.е. існували на північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза В.Маркевича та В.Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боннськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і трипільська культура - не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною. Внесок до цієї теорії зробив і В.Збенович, який приєднався до думки своїх попередників, але доводив відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо.

Існує ще одна гіпотеза. Ф. Біляшівський, О. Спіцин та В. Городцов вважають, що, культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу. Історик радянського часу М. Марр стверджує, що предками трипільців є пелазги, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем, а до того ще були "сусідами" етрусків, що мешкали на території Південного Кавказу.

Вивчали знахідки Трипільської культури і такі вчені, як Е.Штерн (1901-1902 рр. займався розкопками і виявив пам'ятки Трипільської культури), В.Б. Антонович, X. Вовк. У радянські часи, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек, С. Бібіков, Є.Черниш, В. Маркевич, В. Збенович, та ними досліджувалась вже переважно територія Румунії і східної України, де, на думку цих вчених, Трипільська культура зароджувалась. У наш час Трипільську культуру досліджують такі вчені, якН. Бурдо та Л. Кульчицька.

Думки вчених розділилися і щодо періодизації Трипільської культури. В. Хвойка схиляється до думки, що Трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший пов'язаний з кам'яною добою, другий - здобою міді. Перший - період примітивності у формах посуду, використання знарядь праці з кременю або каменю. У цей час більше розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися трипільці здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цього періоду характерні такі поселення, як Лука-Врублевецька, Бернашівка на Дністрі, П'янишків коло Умані, Ленківці, Солончани та інші. Другий - період використання знарядь праці і зброї з міді, менш примітивної кераміки. Крім того, вже починають закріплюватися патріархально-родові відносини. Найвідомішими і найбільшими поселеннями того часу були Усатове (біля сучасної Одеси) і біля Городська (Житомирська область).

За періодизацією Т. Пассека та інших дослідників пам'ятки Трипільської культури поділяються на три етапи: ранній - 5300-4600 роки до н.е; середній - 4600-3200 роки до н.е; пізній - 3200-2750/2600 роки до н.е, в залежності від зародження, розквіту чи занепаду цивілізації. Ця періодизація стосується трипільсько-кукутенської спільноти.

Племена трипільської культури жили в поселеннях. В основному це були родові або племені тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Житла розташовувались по колу з великим майданом посередині. Припускають, що майдан служив як загін для великої рогатої худоби або місце для народних зборів, віча тощо. Житла трипільців були часом більші, ніж хати сучасних селян, вони мали 4-5 м в ширину і 15-20 м в довжину. Іноді будинки були дво- і триповерховими площею 200 м2. Це вже справжні протоміста, де могли проживати до 50 тисяч чоловік.

Способи будівництва хат залежали від місцевих умов. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, який вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною. У безлісних районах хати будували з вальків глини. Зовні трипільські житла білили та фарбували в жовтий або червоний кольори. Іноді вони розписувалися дивовижними червоно-чорними візерунками. Таке декоративне мистецтво створювало неповторний колорит кожного селища.

Найбільшими трипільськими поселеннями були протоміста в межиріччі Дніпра та Південного Бугу: Майданецьке, Доброводи, Талянхи та ін. Площа цих поселень іноді сягає 150-450 га, кількість жител - до одної тисячі й більше. Тут уже існувала квартальна забудова. Це свідчить про певні урбанізаційні процеси в трипільській культурі, які, однак, ще мало досліджені. Вірогідно, що центр трипілля був на півдні, а Київщина була тільки периферією.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні згодом і патріархальні родові відносини. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювали міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Хліборобство було основою трипільського господарства. Наявність великих просторів родючих чорноземів штовхала трипільців на екстенсивний шлях розвитку, що заважало прогресивному розвитку економіки. Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселення, а потім виснаження всіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Вирощували трипільці ячмінь, просо, пшеницю та садово-городні культури. Землю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше ралом. Підчас археологічних розкопок трипільських поселень знайдено дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотерки.

Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, але перевагу надавали волам і коровам. Розводили вони також свиней та частково коней.

За пізнього періоду скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами із міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді.

Дуже високого технічного та художнього рівня досягло гончарство. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду: глечики, миски, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин (бика, вепра тощо), модельки яситла, біноклевидні (спарені) посудини, які нагадують українські горщики-близнята, а також керамічні писанки, пряслиця та ін. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовували і культовий посуд. Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язали з релігійним культом, що прийшов в Україну, очевидно з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-матері.

У сучасному гончарстві, вишивках, килимах, різьбленні, розписах зберігається чимало типових елементів трипільського орнаментально-декоративного мистецтва.

За пізнього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад.

Дослідники стверджують, що трипільці антропологічно найбільше схожі з давніми мешканцями Малої Азії: мають скошене чоло, вигнутий ніс, довгасте витягнуте обличчя. Вони належать до передньоазійського або вірменощ

Рис. 1.2 Керамічні вироби трипільців

ного (баскоїдного) типу, як і вся людність Європи й Середземномор'я доби неоліту.

Будучи своєрідною сполучною ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася.

На межі ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е трипільська культура занепадає. Нині остаточних висновків про зникнення трипільської культури дослідники не зробили. Радянські вчені Т. Пассек і Т. Білановська взагалі обминають це питання, говорячи тільки про взаємозв'язки трипільців з племенами середньодніпровської культури на Сході, Волинсько-Подільської мегалітичної культури - на заході, пізньострічкової і шнурової кераміки на північному заході.

За В.Г. Збеновичем це нібито племена середньодніпровської культури на сході, оскільки їх кераміка та побутові речі дуже схожі на ті, що вироблялися колись трипільцями.

Сучасний дослідник О.Д. Бойко вважає, що похолодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, наростаючий тиск на землі трипільців скотарських степових племен призвели до занепаду трипільської культури, яка не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості.

Феномен трипільської культури поля гає в тому, що вона своєрідно поєднувала господарські, антропологічні, етнокультурні системи та вірування представників багатьох найдревніших спільнот Південне-Східної та Центральної Європи. Основні риси господарювання, побуту, ідеологічно-культурні риси трипільців були засвоєні протослов'янами та іншими індоєвропейськими народами. Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи і прискорила розвиток відсталих племен, що населяли Північну та Північ не-Східну Україну. Трипільська культура - це виникнення на теренах України розвинутого землеробсько-скотарського господарства, мистецтва, житло - і містобудування, ремесел, перших металевих виробів з міді, високохудожніх творів мистецтва складних ідеологічних уявлень.

Наші далекі предки вже в TV тис. до н. е. володіли культурою, яка мало в чому поступалася раннім цивілізаціям V -IV тис. до н. е. на Стародавньому Сході.

Очевидно, що прямими нащадками українського народу трипільські племена не були, адже чимало ще племен і народів протягом чотирьох тисячоліть мали відношення до нашого етногенезу. Але основи українського родоводу були закладені в той час.

Бронзовий вік

Дві тисячі років тому розпочався бронзовий вік. Людина вже навчилася виготовляти бронзу. Бронза - це сплав міді і олова. Бронзу починають широко використовувати. Поширюються вироби із штучно створеного сплаву. Застосування більш міцного металу дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби, знаряддя виробництва. Подальшого розвитку набули різні ремесла - гончарне, каменярське, бронзоливарне.

Утворюються великі союзи племен. Посилюється майнове розшарування. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення землеробства від скотарства. Відбувається перехід від матріархату до патріархату, коли головну роль у житті починає відігравати чоловік, рід рахується по чоловічій лінії за схемою: дідусь - батько - син. У похованнях цього часу зафіксоване примусове позбавлення життя жінок, які мали супроводжувати чоловіків у потойбічному світі.

Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині племен. Частими в цей період стають війни.

Відомі такі археологічні культури бронзової доби: ямна, катакомбна, зрубна, культура шнуркової кераміки, комарівська та білогрудівська культури.