Історія України - Левицька Н.М. - Міжнародні відносини Запорозької Січі

Після занепаду Галицько-Волинської держави українські землі перестають бути серцевиною важливих політичних об'єднань, стають об'єктом боротьби сусідніх держав - Литви, Польщі та Московії. У завоюванні руських земель спочатку значних успіхів добилася Литва. Однак більш чисельніша й агресивніша польська шляхта, вдаючись до військового тиску та дипломатичних угод, витіснила литовців з України. Швидко зростаюче Московське царство починає виношувати думку, що саме воно є правонаступником Київської Русі. З півдня українські землі зазнавали спустошливих татарських і турецьких набігів. Силою, яка зуміла зупинити войовничий наступ Османської імперії і Кримського ханства, стали українські козаки, які заснували військову організацію - Запорізьку Січ, з іменем якої пов'язане відродження української державності, яка в середині XVII ст. існувала уже в завершеному вигляді.

Міжнародні відносини Запорозької Січі

Важливу роль відігравала Запорозька Січ і в міжнародних відносинах. Зважаючи на запорізьке козацтво як велику військову і політичну силу, уряди Росії, Туреччини, Венеції, Австрії, Кримського ханства, Франції налагоджували із Січчю дипломатичні відносини.

Перші зносини українських козаків з представниками Російської держави були налагоджені вже в 20-х рр.. XVI ст. До найперших таких зв'язків можна віднести зустрічі із сторожовими загонами московського царя, які, стежачи за пересуванням татарської орди, заглиблювалися далеко на південь в степи. Відтак почалися контакти з російськими прикордонними воєводами. З ними, а також з українськими старостами до певної міри погоджувались спільні походи проти татар. Були встановлені також тісні зв'язки між донцями та запорожцями, причому ініціатива виходила від представників дніпровської вольниці. Значні успіхи у боротьбі з чужинськими набігами у 40-х рр. XVII ст. ще вище піднесли козацький авторитет, засвідчили про грізну й самостійну силу, з якою потрібно рахуватись. І вона заявила про себе на повний голос. На початку 50-х рр. козаки заявили про себе на міжнародній арені на повний голос. Це сталося завдяки приходу на дніпровські острови Дмитра Вишневенького. Спираючись на підтримку російських прикордонних воєвод і бойових побратимів з Дону, почав виокремлювати запорізьке козацтво в автономну, незалежну від Польсько-Литовської держави, а згодом і в самостійну організацію, поступово висуваючи її на арену міжнародних відносин.

Одним з перших дипломатичних кроків Вишневенького була поїздка восени 1553 р. до столиці османської Порти. У Константинополі він, швидше всього, міг домовлятися від свого імені як староста черкаський і канівський про врегулювання прикордонних конфліктів, добиватися від правителів Туреччини припинення набігів кримської орди на українські землі. Розуміючи, що без зовнішньої допомоги щойно організованому козацькому війську не обійтися, Д. Вишневецький вирішив скористатися непорозуміннями, які виникли між Портою і Кримом, зав'язавши в цей час добросусідські відносини з обома правителями, що, врешті, йому вдалось. Як ніхто інший. Вишневенький прекрасно розумів, що успіх боротьби з ординською навалою буде забезпечений тоді, коли Запорозьку Січ підтримуватиме російська держава. Таким чином, на відміну від російського уряду, який підтримував Вишневецького у боротьбі проти ординських набігів, польська влада не відгукнулася на пропозиції козацтва.

Походи козацтва під проводом князя Вишневецького проти турецько-татарської навали знайшли широкий відгук і збудили інтерес правителів європейських країн до нової організованої військової сили, що з'явилася на дніпровських островах. У багатьох столицях народжувалися проекти використання її у війнах, що спалахували то тут, то там.

Відбулися попередні контакти представників дніпровської вольниці з послами європейських країн, зокрема Франції. Крім того, запорожці в цей час підтримували відносини з польським урядом, молдавськими господарями і зі своїми донськими побратимами.

Починаючи з 1568 р. польський король, враховуючи силу і авторитет запорізького козацтва на міжнародній арені, змушений був офіційно визнати його як самостійну військову організацію, пропонуючи службу і оплату. Хотів контролювати їх діяльність. Тепер король звертався до козацтва не через своїх прикордонних урядників, а безпосередньо сам. Запорізька Січ, де й далі збиралися нові сили, продовжувала розвиватися незалежно від Речі Посполитої, без її згоди входити в дипломатичні зносини з сусідами.

Широкого розмаху набирають контакти з Росією. З початку 79-х років XVI ст. вони багато у чому пов'язувалися із зацікавленістю Івана Грозного в проектах визволення Молдавії від васальської залежності від Порти, а, отже, - і в участі запорозьких козаків в анти турецькій коаліції. Значну роль відігравала Москва в підготовці козацьких походів у Молдавію для підмоги тутешнім повстанцям у боротьбі з турками. Відносини козацтва з польським урядом у цей час розвиваються досить успішно. Запорозькі посли були присутні навіть на коронації нового короля Стефана Баторія 1576 р.

У 90-х роках XVI ст. особливо широкого розмаху набрав розвиток дипломатії Запорозької Січі. Крім Польщі та Росії, козаки вступали в зносини з багатьма європейськими країнами та Ватиканом. Про переговори з австрійським імператором Рудольфом II1594 р. розповідає його посол на Запорожжі Еріх Лясота. Він говорить і про козацьких послів - полковника Станіслава Хлопицького - до московського царя та сотників Саська, Федовича й Ничипора - до австрійського імператора.

У травні - червні 1594 р. гетьман Северин Наливайко вів переговори з папським легатом Олександром Комуловичем, який мав інструкцію з Ватикану схилити козацтво до ати турецького походу. Однак папський посол в Україні так і не зміг по суті налагодити контакти із запорожцями для організації походів проти орди. Козацтво наприкінці XVI ст. й надалі вело самостійну активну антитурецьку й антитатарську політику, не пов'язуючи її з дипломатичними акціями Ватикану.

Отже, можемо зробити висновок, що українське козацтво у XVI ст. вийшло на міжнародну арену і з ним рахувалися інші, на той час могутні держави. Ми можемо стверджувати, що намагання Речі Посполитої взяти під контроль зростання його чисельності та діяльність, по суті, повністю провалились. Польща, яка вважалася впливовою державою в Європі, виявилася слабкою у змаганні з козацтвом. Не змогла вона й у XVI ст. підпорядкувати собі козацький рух на Запорожжі та утримати в покорі реєстрове козацтво. На зламі XVI-XVII ст. козацтво вступило на міжнародну арену, а в 20-ті роки XVII ст. вперше підняло голос на захист інтересів свого народу, проти соціального, національного й релігійного гніту, пробудивши почуття національної свідомості, прагнення до відродження власної держави.

Одним із найталановитіших українських дипломатів, полководців і державних діячів був Петро Конашевич Сагайдачний. Перебуваючи на Запорожжі, брав участь у походах на Молдавію та Лівонію. Особливої слави здобув морськими походами, зокрема на Кафу у 1616 р. й до кінця життя він був гетьманом Війська Запорозького, під його керівництвом козацтво перетворилось на окремий стан, його збройні сили були реформовані в регулярну армію з жорстокою дисципліною. Завдяки гетьманові Сагайдачному 1620 року відбулося висвячення нових православних ієрархів. Його старанням козаччина вперше включилася в загальнонаціональні справи, а міщани і духовенство вперше відчули підтримку великої збройної сили, що допомогло їм здобути більшої певності й сміливості у своїх діях і планах.

На початку XVII ст. в Європі з представників багатьох націй створилася своєрідна "ліга християнської міліції", метою якої було вигнання турків з Європи. Гетьман Сагайдачний і все Запорозьке Військо записалося до неї. У Франції, поблизу Авіньйона, знайдено рукописи про контакти старшини Війська Запорозького з лігою, що виникла саме тут.

У 1618 р. почалися українсько-перські переговори. Шах Аббас - перший з персидських володарів - зацікавився запорожцями. Його військовий радник запропонував набрати наслужбу10-12тисяч запорожців, які б виступили проти турків.

На початку XVII ст. налагоджуються контакти запорожців із грузинськими князями. З того часу, козаки почали нападати на Синоп і Трапезунд, вони звернули на себе увагу правителів Західної Грузії, які перебували у ворожих відносинах з Османською імперією. Встановлення дружніх стосунків з грузинськими князями дало можливість козакам мати в цьому регіоні союзників і опорні пункти. Важливим чинником, що сприяв налагодженню цих контактів, була спільність християнської релігії запорозького козацтва та населення західногрузинських феодальних князівств.

Під час битви під Хотином, козаки відіграли головну роль у боротьбі з турками і витримали відчайдушний турецький штурм, що не приніс султанові успіху, і це змусило його розпочати переговори з поляками. Переговори розпочались 2 жовтня 1921 р. Хотинський мир був компромісом насамперед за рахунок козаків. Умови мирної угоди спрямовувалися проти них. Невдячністю заплатила Річ Посполита тим, хто врятував її від катастрофи. Вона зобов'язалася заборонити чорноморські походи. Король рекомендував відібрати у запорожців човни, зменшити кількість козаків до 3 тисяч осіб, переписавши їх до реєстру. Однак реалізувати ці плани не вдалося. Після підписання Хотинської угоди загострилися шляхетсько-козацькі конфлікти, сила січовиків зростала, морські і сухопутні походи проти турецько-татарських агресорів досягли великого масштабу, переростаючи у справжню війну.

Хотинська битва мала величезне міжнародне значення. Вона вплинула на зростання визвольної боротьби балканських слов'ян, кавказьких та арабських народів. Після Хотинської поразки Османська імперія значно ослабла і втратила чимало своїх володінь у Месопотамії, Північній Африці, на Кавказі.

У Західній Європі утвердилась думка, що основна заслуга у відсічі турецьким полчищам, у провалі завойовницького походу Туреччини в Україну і Польщу, належить запорозькому козацтву. Тому зріс авторитет козацтва в Європі.

Після смерті П.Конашевича-Сагайдачного (10 квітня 1622 р.) новим гетьманом став Олифер Голуб (1622-1623). Уже за його гетьманування козаки здійснили два морських походи, один з яких дуже налякав турків, оскільки козацькі чайки напали на Анатолію, захопили багато турецьких суден і з'явилися неподалік Царгорода.

24 грудня Шагін-Гурей уклав союзний договір з козаками - перший міжнародний договір козацтва XVII ст., до того ж укладе ний всупереч волі польського короля. Договір з Кримом зіграла визначну роль в історії України. Він був великим успіхом козацької дипломатії. Згідно з ним хан зобов'язався не тільки втримувати татар від нападів на Україну, а й обіцяв козакам свою допомогу. Зі свого боку, запорожці обіцяли військову підтримку Криму проти Туреччини. Цей союз був актом самостійної політики українського козацтва. Він підтримував їх у боротьбі з польським урядом. Угода суперечила інтересам Туреччини й Польщі, залишала їх у непевному становищі.

Польський уряд усвідомлював, наскільки небезпечні для Речі Посполитої відносини козаків з іншими, ворожими їй державами, тому одним з головних пунктів угоди від 8 червня 1630р., після селянсько-козацького повстання, була заборона козацтву без відома короля вступати у зносини з іноземними володарями, насамперед з московським царем і шведським королем.

Під час Тридцятилітньої війни почалася справжня дипломатична боротьба за українське козацтво. Зокрема, правителі Швеції вже давно розробили плани союзу з українським козацтвом, аби використати його збройну силу в своїх інтересах. У вересні 1631 р. прибуло шведське посольство до Війська Запорозького. Однак новий гетьман Іван Петражицький, лояльний до шляхетської Польщі, не дав можливості налагодити козацько-шведські відносини. Зате налагодились контакти з іншими європейськими державами: від червня 1631 р. є згадка про перебування козаків у Сілезії.

У 1645-1646 рр. козацький корпус був прийнятий на французьку службу. Це був великий успіх французької дипломатії, зокрема кардинала Мазаріні, який розпочав переговори з Запорожжям. Французькі дипломати запросили козацьких старшин до польського королівського двору, де й велися переговори про службу козаків у французького короля. У березні 1645 р. було підписано типову для тих часів угоду про найм на військову службу 88 кінних козаків та 1800 козаків-піхотинців. У складі війська принца Конде козаки брали участь в облозі і взятті іспанської фортеці Дюнкерка, де проявили велику відвагу. На цьому епізоді завершується останній етап участі українських козаків у європейській міжнародній політиці перед Визвольною війною середини XVII ст. Загалом, українське козацтво у Тридцятилітній війні воювало в Іспанії, Німеччині. Франції.