Історія України - Левицька Н.М. - Післяхрущовський період (1964-1984рр.)

Зовнішня політика України після смерті Й. Сталіна мало чим змінилася. М. Хрущов не прагнув до глибоких змін у зовнішній політиці. Тому ми не можемо назвати гнучкою українську дипломатію періоду "Хрущовської відлиги". XX з'їзд КПРС (1956 p.), який його започаткував, став знаменитим не лише тому, що викрив сталінські злочини, а й тому, що дійшов висновку: "фатальної неминучості термоядерної війни немає". Він проголосив принципи мирного співіснування країн зрізним суспільно-політичним ладом, право народів обирати свій шлях розвитку.

За умов введення радянських військ у 1956 р. в Угорщину подолати атмосферу недовіри і неприязні, в якій опинилась і українська дипломатія, було нелегко. Лише з кінця 50-х років XX ст. для України з'явилася можливість відкрити зовнішній світ для себе і самій стати відкритою для інших країн. Цьому сприяло заснування 1957 р. постійного представництва УРСР при ООН. Основним змістом діяльності України на міжнародній арені стала боротьба за мир і безпеку народів, мирне співіснування держав з різним суспільним ладом. Як член ООН, республіка значну увагу приділяла питанням недопущення нової світової війни. З серпня 1960 р. постійне представництво УРСР при ООН надіслало Ноту на ім'я Генерального секретаря ООН. в якій висловлювалася пропозиція про особисту участь глав урядів держав - членів ООН у розгляді проблеми роззброєння на Генеральній Асамблеї.

Немало зусиль українські дипломати доклали для того, щоб членами ООН стали Албанія, Болгарія, Румунія (1955 p.), Монголія (1961 p.).

Різноманітнішою була діяльність України в ЮНЕСКО. На XVI сесії ГА ООН українська делегація внесла резолюцію про заходи у справі ліквідації неписьменності в усьому світі. Цей проект було схвалено. Республіка співпрацювала і з Міжнародним бюро освіти ( M БО). Свідченням внеску українського народу у скарби и цю світової культури було рішення Ю H ЕСКО про відзначення 150-річчя від дня народження Т.Шевченка.

Представники України з 1957 р. брали участь у роботі Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

Динамічного спрямування набули зовнішньоекономічні зв'язки Української PCP. Якщо в 1957 р. підприємства республіки поставляли продукцію в 31 країну світу, то 1960 р. - у 41, а вже 1965 p. - у 81 країну. У 1965р. підприємства республіки поставляли машини, устаткування приладів і матеріалів для 390 об'єктів, які споруджувалися у інших країнах за технічною допомогою СРСР. Питома вага України в зовнішньоторговельному обігу СРСР становила 23%. Особливо збільшилася поставка таких видів продукції, як металопрокат, вугілля, чавун, залізна руда, металорізальні верстати, екскаватори, автонавантажувачі. 31964 р. республіка розпочала експорт літаків ТУ-124, АН-24, з 1965 р. автомобілів "Запорожець", автобусів "ЛАЗ", тепловозів М-62 та іншої продукції машинобудівного комплексу.

Тісні багатогранні зв'язки встановилися між спорідненими областями і містами України та зарубіжних прикордонних країн. їх ініціатори створили у 1957-1958 pp. радянсько-польські, радянсько-чехословацькі, радянсько-болгарські, радянсько-угорські, радянсько-румунські товариства дружби. На середину 1962 р. такі зв'язки мали 15 областей і міст України.

Післяхрущовський період (1964-1984рр.)

У житті народів СРСР, в т.ч. й України, увійшов в історію як період "застою", що проявився в економіці, суспільно-політичному та культурному житті. Новий радянський керівник взяв курс на консервацію суспільних відносин, що склалися. Це добре розуміла світова демократична громадськість, у свідомості якої, незважаючи на відносну міжнародну розрядку, СРСР залишився тоталітарною державою. "Брежнєвська доктрина", яка визріла ще під час придушення Радянським Союзом "празької весни" 1968 р. і яка на практиці зводилася до обмеження національного суверенітету країн Східної Європи, надовго визначила характер "братніх" відносин країн "соціалістичного табору".

Наприкінці 60-х - у першій половині 70-х pp. відбулося певне оздоровлення міжнародної обстановки, сформувався курс на розрядку. Однак уже з другої половини 70-х років цей процес з вини обох протилежних блоків почав гальмуватися. Радянська інтервенція до Афганістану в грудні 1979 р. та масове розгортання Радянським Союзом ракет СС-20 поклали край процесові розрядки.

Міжнародна діяльність УРСР періоду Брежнєва, визначалася центром. Хоч почасти серйозних можливостей для самостійної дипломатії УРСР, не мала, і все ж республіка брала участь у вирішенні багатьох важливих міжнародних питань, була причетна до подій періоду 1964-1979 pp. Вона зробила певний внесок у розв'язання вагомих міжнародних проблем. УСРС брала участь у підготовці й проведенні Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 р.).Як і раніше, однак, головною трибуною міжнародної активності УРСР залишалася ООН. За період з 1971 по 1979 pp. Українська PCP або її представники 37 разів обиралися або призначалися членами органів міжнародних організацій і конференцій. Глави делегацій УРСР 14 разів виступали на сесіях Головної Асамблеї ООН. У цей період українські делегації 287 разів висували поправки, проекти резолюцій, спільні заяви з питань, що обговорювалися в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. Делегації УРСР брали участь у роботі 10 засідань Генасамблеї та 4-х спец сесій ООН. УРСР підписала і ратифікувала 64 міжнародні документи.

На середину 60-х рр. у Києві мали Генеральні консульства Польська Народна Республіка і Чехословацька Соціалістична Республіка. У1966-1971 рр. свої генеральні консульства відкрили в столиці радянської України ще п'ять європейських соціалістичних держав - Німецька Демократична Республіка (1966 р.), Угорська Народна Республіка (1969 р.), Соціалістична Республіка Югославія (1970 р.) і Народна Республіка Болгарія (1971 р.). У1970 р. в Одесі відкрито Генеральне консульство Республіки Куба.

Дедалі більше розширювалися зв'язки і співробітництво УРСР зі східноєвропейськими країнами по державній лінії. У цьому напрямку у Верховній Раді УРСР працювала постійна комісія у закордонних справах.

З 1989 р. підвищується активність підприємств і організацій республіки у зовнішньоекономічній сфері. Зареєстровано понад 2000 учасників зовнішньоекономічних зв'язків, але Центр, як і раніше ускладнював вихід республіки на міжнародну зовнішньоекономічну арену. Про це свідчить рішення уряду колишнього СРСР від 1987 р., згідно з яким Україна могла самостійно торгувати тільки з Австрією в межах так званої придунайської торгівлі.

З прийняттям Декларації про державний суверенітет України республіка усе наполегливіше намагається самостійно налагоджувати контакти із світовим співтовариством.

Українське керівництво, базуючись на Декларації про державний суверенітет України, починаючи з другої половини 1990 р. активно шукало шляхів розбудови незалежної закордонної політики й прагнуло ввести республіку до міжнародного співробітництва. Активну позицію в цьому питанні зайняло МЗС України на чолі з А.Зленком, який був призначений на посаду міністра МЗС України 28 липня 1990 р. Після прийняття Декларації демократична опозиція намагалася надати відносинам з іншими республіками СРСР міжнародного характеру. Так 29 серпня 1990 р. представники Народної Ради і російські депутати збоку "Демократична Росія" підписали "Заяву про засади державних відносин України і РСФСР на підставі Декларації про державний суверенітет". До кінця 1990 р. Україна підписала двосторонні угоди з Литвою, Латвією, Естонією, Білорусією, Узбекистаном і Казахстаном.

Новостворена комісія із закордонних справ Верховної Ради України на чолі з Д.Павличком активізувала діяльність в ООН. Так, восени 1990 р. плідно працювала українська делегація на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Були проведені переговори з міністрами закордонних справ Болгарії, Чехословаччини, Польщі, Румунії, Югославії, Туреччини, Австрії, Канади, Ватикану, зустрічі з керівниками дипломатичних відомств КНДР і США.

Рубіж 90-х років ознаменувався посиленням зв'язків та співробітництва з українською діаспорою.

Проте зусилля України, спрямовані на здобуття міжнародного визнання, були ускладненні різноманітними проблемами, особливо непевним майбутнім Радянського Союзу й нерозв'язаним питанням про те, яке місце посідатиме у ньому Україна. Західні лідери, зокрема президент США Дж. Буш та міністр закордонних справ Великобританії Д.Херд, під час своїх візитів до Києва навесні та влітку 1991 р. дали зрозуміти, що вони воліють мати справу з однією Радянською державою на чолі з Горбачовим.

Позиція Заходу викликала розчарування у прихильників вільної, демократичної та без'ядерної Української держави, які припускали, що можуть розраховувати на підтримку західних демократій. У цей час робляться перші спроби встановлення двосторонніх відносин із сусідніми державами. Так, 24 серпня 1990 p. у Будапешті відбулися переговори міністрів закордонних справ Угорської Республіки Г.Єсенські та Української РСР А.Зленка. Сторони висловили зацікавленість у встановленні добросусідських відносин і взаємовигідного співробітництва між УРСР та Угорською Республікою. 27 вересня 1990 р. в Києві відбулася зустріч голови Верховної Ради УРСР Кравчука і Президента Угорської Республіки Гьонца, який перебував у Києві з офіційним візитом. У ній сторони підтвердили своє прагнення підтримувати і розвивати взаємовигідне співробітництво та добросусідські відносини, які відповідають їхнім національним інтересам. Вони погодилися на встановлення консульських відносин та обмін консульськими установами.

У цей період активізується робота по розгортанню українсько-польських відносин. Свідченням цього стала Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин від 13.10.1990 року, яку підписали МЗС України А.Зленко і МЗС Польщі К.Скубішевський.

У справі розбудови міжнародних відносин неабияке значення мала Постанова Верховної Ради Української PCP від 25.12.1990 р. "Про реалізацію декорацій про державний суверенітет України в сфері зовнішніх відносин".

Протягом трьох років УРСР входила до складу Економічної і Соціальної Ради - одного з головних органів ООН. Обиралася членом таких допоміжних органів, як Комісія з прав людини, Комісія соціального розвитку, Комітет з природних ресурсів, Комітет з народонаселення та деяких органів ЮНЕСКО і Міжнародної організації праці тощо. Однак варто зазначити, що навіть після 16 липня 1990 р, коли Верховна Рада прийняла "Декларацію про державний суверенітет України" не дивлячись на те, що Україна була членом ООН та 15 організацій системи ООН, а також понад 60 їхніх постійних або тимчасових комісій, її делегація не отримала статусу спостерігача на Паризькій зустрічі в верхах НБСЄ у листопаді 1990 р. на знак протесту міністр закордонних справ УРСР А.Зленко вийшов із складу радянської делегації, очолюваної Горбачовим, і залишив конференцію.

Отже, незважаючи на розщепленність суверенітету України у міжнародних відносинах 1955-1990 pp., можна стверджувати, що саме участь республіки у діяльності міжнародних організацій, насамперед в ООН, дала їй змогу прилучитись до світового досвіду ведення і розв'язання міжнародних проблем. Розширилось і коло учасників зовнішньополітичного процесу, зросла народна дипломатія. Насічень 1990 р. Україна була учасницею 160 міжнародних договорів і це створило належні умови для її подальшої співпраці з широкого кола політичних, економічних, гуманітарних, правових та інших питань.