Історія України - Світлична В.В. - Устрій Київської Русі

Упродовж чотирьохсот років свого існування Київська держава була однією з найбільших держав Європи. Вона заклала традиції державотворення на території сучасної України, дала могутній поштовх розвитку української народності та її культури. Давньоруський період був справжньою "золотою добою" в історії України і мав велике значення для українського народу.

2.1. Київська Русь (ІХ-ХІІ ст.)

Утворення Київської Русі

Як Ви вже знаєте, Новгородський князь Олег захопив київський престол. Два політичних центри - Київ і Новгород - об'єдналися в одну державу, яка отримала назву Київська Русь. Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник - Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

Ядром формування київської держави стали поляни, які перебрали ім'я одного з племен "рос" або "рус".

Теорії походження Київської Русі

В історичній науці склалося декілька теорій утворення Київської Русі. Найпоширенішими вважаються:

- Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без зовнішньої допомоги заснувати могутню державу.

Норманську теорію започаткували німецькі історики Г. Баєр та Г. Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Росії.

- Теорія автохтонного походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо:

- для цього у східних слов'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови;

- процес державотворення розпочався у східних слов'ян ще до приходу варягів;

- варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підкорити дніпровський торговельний шлях (т. зв. "шлях із варяг у греки"), обкласти даниною місцеве населення.

Цю теорію сповідували українські історики XIX - початку XX ст. М. Костомаров, В.Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій та ін.

Анти норманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю - на стадії розпаду первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку знаходилися східні слов'яни у VIII-IX ст.

Устрій Київської Русі

Ранньофеодальний характер Київської Русі

Київську Русь характеризують як ранньофеодальну державу: стрімка її феодалізація відбувалася зі збереженням помітних залишків родоплемінного ладу. Серед них, перш за все, виділяються такі:

- збереження до X ст. (до адміністративної реформи Володимира Великого) племінних князівств;

- збереження таких форм родоплемінного ладу як віче, народне ополчення.

Щоб зрозуміти, що являла собою Київська Русь, слід дати характеристику її економічного, соціального, політичного та територіального устрою.

Економіка

Загальновизнаним є той факт, що Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і багату економіку.

- Землеробство - провідна галузь, практикувалася 2-3- пільна система. Основними зерновими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. Вирощували також бобові та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно рало, плуг, соху.

- Скотарство - набуло значного поширення, особливо в степовій зоні. Розводили велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

- Ремесло - існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.

- Торгівля - як внутрішня, так і зовнішня - мала велике значення в господарському житті. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва тощо. У X ст., з часів Володимира Великого, з'явилася власна монета - злотники й срібляники. З XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня - злиток срібла різної ваги (до 200 г).

- Допоміжні галузі - мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура

Суспільство Київської Русі еволюціонувало у напрямі до ранньофеодального, у зв'язку з чим відбувалися відповідні зміни в його соціальній структурі.

У соціальній структурі давньоруського суспільства XI ст. можна виділити такі основні групи населення:

- Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

- Основна група - селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапили в економічну залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи.

- "Холопи " - раби - використовувалися в домашньому господарстві.

- Міщанство - складало багаточисельну верству. За приблизними підрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. осіб) і Новгород (до 30 тис. осіб).

- Духовенство - формується із прийняттям християнства.

Посилення експлуатації панівною верхівкою безпосередніх виробників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто виявлялося у формі збройних повстань. Повстання охоплювали чималу територію Київської Русі, і в них брали участь різні прошарки населення. Помітним виявом народного руху, зокрема, було повстання 1113 р. у Києві. Повстання киян спричинилося невдоволеністю політикою великого князя Святополка Ізяславовича, за правління якого Південна Русь зазнала численних братовбивчих міжусобних війн, що призводили до голоду й зубожіння трудового люду. Так, у результаті гострих сутичок правлячої династії з феодалами Галицької землі до Києва припинилися поставки солі. Цією обставиною швидко скористалися місцеві лихварі й сам князь, монополізувавши торгівлю сіллю. Вістря народного гніву було спрямоване не тільки на безпосередніх торговців-спекулянтів, але й на князівську адміністрацію, світських та церковних феодалів. Повстанці розгромили і пограбували двір київського тисяцького Путяти й збиралися вчинити напад на будинки інших феодалів та монастирі. Побоюючись розростання конфлікту, київські "мостиві мужі" звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха з проханням посісти великокнязівський стіл і вгамувати повстання в Києві.

Форма правління

Київська Русь була ранньофеодальною монархією: київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу й управляв державою за допомогою найближчого оточення - особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників (управляли невеликими містами).

Віче існувало як орган місцевого самоуправління.

Територіально-політичний устрій

Територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті. В оцінках територіально-політичного устрою Давньоруської держави існують розбіжності. її називають і конфедерацією, і суперсоюзом, і співдружністю князівств.

До адміністративної реформи Володимира Великого (близько 988 р.) влада в удільних князівствах належала місцевим племінним династіям, які протистояли київському князю в його прагненні об'єднати під своєю владою племінні князівства. Володимир же замінив племінних вождів своїми синами (а їх він мав 12), вірними боярами, зміцнивши тим самим владу київського князя.

Утвердження християнства

Християнізація Русі розпочалася за часів Аскольда. Але вчені-історики вважають, що знайомство слов'ян із християнською релігією відбулося ще в антську епоху. Цілком достовірним є факт хрещення слов'янського князя Бравлина наприкінці VIII - поч. IX ст. у м. Сурож, описаний у "Житії св. Стефана Сурозького". Багато зусиль для поширення християнства на Русі доклала велика княжна Ольга, яка сама була християнкою. Та остаточно воно стало офіційною державною релігією після хрещення Володимира, яке відбулося в Херсонесі 988 р.

Хрещення Русі