Галицько-Волинський літопис є основним джерелом вивчення історії Пів-денно-Західної Русі. На відміну від інших літописів, він не поділяється на датовані літописні записи, а включає своєрідні повісті про історичні події. Літопис складається з двох частин. У першій йдеться про події в Галицькій землі з 1205 р. до кін. 50-х рр. XIII ст., друга пов'язана з Волинською землею і волинськими князями сер. - кін. XIII ст.
Боротьба Данила Романовича і Мстислава Удатного проти нападу на Галичину угрів і поляків (1226-1227 рр.)
Мстислав же за радою облудних бояр галицьких оддав дочку свою меншу [Марію] за королевича [угорського] Андрія і дав йому Перемишль. Але Андрій, послухавши підступного [боярина] Семюнка Чермного, утік в Угри і почав піднімати рать. А коли настала зима, він прийшов до Перемишля. Тисячу тоді держав Юрій [Домажирич], він здав Перемишль, а сам утік до Мстислава. Король [Андрій] тим часом став у Звенигород! і послав воїв своїх до Галича, бо сам він не од важився їхати до Галича: сказали ото йому волхви угорські, що коли він побачить Галич - не бути йому живим. І він через цю причину не посмів піти в Галич, бо вірив волхвам. І Дністер наводнився, не могли вони перейти.
Мстислав тим часом виїхав супроти [короля] з військами. І подивилися вони одні на одних, і поїхали угри у стани свої. З королем же був [воєвода лядський] Пакослав [Войцехович] з ляхами. А звідти пішов король до Теребовля і взяв Теребовль, і пішов до Тихом л я і взяв Тихомль. Звідти ж прийшов він до Крем'яйця і бився під Крем'яйцем, і багато угрів побили Й поранили.
Тоді ж Мстислав послав [боярина] Судислава [Бернатовича] до зятя свого, князя Данила, кажучи: "Не одступай од мене". І той сказав: "Я маю правду у серці своїм".
Звідти ж прийшов король до Звенигорода, а Мстислав виїхав [на нього] з Галича. Угри, отож, виїхали супроти нього з королевих станів, і Мстислав бився з ними, і переміг їх, і гнали [його вої] за ними до станів королевих, рубаючи їх. Тоді ж Мартиниша вбили, воєводу королевого, і король розгубився і пішов із землі [Галицької] спішно,
Данило тим часом прийшов до Мстислава з братом Васильком до Городка, і [воєвода] Гліб [Зеремійович прийшов] із ними обома, і мовили вони [Мстиславу]:
"Піди, княже, на короля. Він же пополоханий ходить!" Але Судислав боронив йому [Мстиславу, йти], бо мав він облуду у серці своїм: не хотів бо він пагуби королеві, тому що мав у ньому надію велику, а король уже знесилився був.
У той же час Лестько ішов на поміч [королеві], хоча Данило боронив йому [це, казав] не помагати королеві. Оскільки той дуже сильно старався, то
Данило й Василько послали людей своїх до [ріки] Бугу, не дали удвох йому прийти. 1 він, звідти вернувшись, пішов у свою землю, бо знемігся був, ходивши на війну.
А король угорський [Андрій] пішов в Угри. Тоді ж догнав [його] Ізяслав [Мстиславич] з облудним Жирославом, [і] пішли вони обидва з ним в Угри....
Урік 6735 [1227]. Почнем же розповідати про незчисленні битви і про страждання великі, і про часті війни, і про многі крамоли, і про часті заворушення, і про многі заколоти, бо змалку не було їм обом [Данилові й Васильку] спокою. Коли ж сидів Ярослав [Інгварович] у Луцьку, поїхав Данило в Жидичин поклонитися і помолитися святому Миколі. І звав його Ярослав до Луцька, і сказали і йому бояри його: "Візьми Луцьк, схопи тут князя їх". Але він [Данило] відповів: "Я приходив сюди молитву вчинити святому Миколі і не можу сього вдіяти". І пішов він у Володимир.
А звідти, зібравши рать, послали вони обоє [Данило й Василько] на нього (двірського] Андрія, [боярина] Вячеслава [Товстого], [воєводу] Гаврила [Душил овича], [сідельничого] Івана [Михалковича]. І коли той [Ярослав] виїхав [із Луцька], він був схоплений із жоною своєю. Схоплений же він був [боярином] Олексою Орішком: під ним бо був борзий кінь [і], погнавшись за ним [Ярославом], він узяв його поблизу города.
І заперлися лучани, але назавтра прийшов Данило й Василько, і здалися лучани. Брат тоді дав Василькові Луцьк і Пересопницю, а Бере стій він йому раніше був дав.
Боротьба князя Данила Галицького з татарами
Із "Поученія" Володимира Мономаха
3. ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКА ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (XIV - перша пол. ХVІІ ст.). ВИНИКНЕННЯ КОЗАЦТВА
3.1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського
3.2. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави
Кревська унія 1385 р.
Українські землі за князювання Вітовта (1392-1430 рр.)
Українські землі у другій третині XV - першій пол. XVI ст.
Люблінська унія 1569 р.