Історія України - Світлична В.В. - Перший період (1648-1652 рр.)

Перший період (1648-1652 рр.)

Підготовка повстання

На початку визвольної боротьби діяльність Б.Хмельницького і його сподвижників була спрямована на вирішення трьох основних завдань:

- формування власних збройних сил і залучення на свій бік реєстрових козаків;

- залучення до боротьби широких верств українського суспільства. Б.Хмельницький звертається з універсалами до населення, закликаючи до спільної боротьби проти Польщі. Повстанський рух дуже швидко набуває всенародного характеру й охоплює всю Україну;

- укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством (березень 1648 р.).

На цей непопулярний союз гетьман пішов, щоб позбавити себе війни на два фронти, а також щоб зміцнити своє військо за рахунок татар (відразу зауважимо, що як союзники татари були ненадійними і неодноразово зраджували українську сторону. Вони переслідували власну мету - максимально послабити Річ Посполиту, але й не дати можливості постати сильній козацькій державі).

Визвольний похід 1648 року

Позитивне розв'язання трьох вищеназваних завдань стало запорукою успішного визвольного походу війська Б.Хмельницького у 1648 році:

- У квітні-травні 1648 р. - козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Філоном Джеджалієм перейшла на бік повстанців.

- У травні 1648 р. - козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапило 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман М.Потоцький. Перемога сприяла активізації народно-повстанського руху.

- Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої.

Стрімко наростала соціальна боротьба: селяни, міщани й козаки розправлялися з панами й орендарями, захоплювали їхнє майно, звільнялися від різноманітних форм експлуатації. Було ліквідовано кріпацтво, землеволодіння польських та полонізованих українських магнатів, католицької церкви. Свої володіння зберегли лише православні монастирі, а також та українська і польська шляхта, яка стала на бік повсталих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків.

Армія Б.Хмельницького зросла до 100 тис. чоловік. На чолі полків стали Іван Богун, Матвій Гладкий, Мартин Пушкар, Філон Джеджалій та інші полководці.

На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну, а на середину вересня було звільнено Правобережжя, Поділля, частину Волині. На цих територіях українці створювали власні органи влади, формували нову модель соціально-економічних відносин.

У вересні 1648 р. відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України.

У жовтні 1648 р. Б.Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом - фортецю Замостя. У листопаді 1648 р. козацькі полки разом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.

Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об'єднання українських земель у межах національної держави збройною силою!

Перемир'я сторін. Політичні плани Б.Хмельницького

Однак Б.Хмельницький не пішов на ескалацію бойових дій, прагнучи політичного врегулювання конфлікту. 21 листопада 1648 р. він уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном Казимиром, погодившись відвести українське військо від західних кордонів і в ході подальших переговорів вирішити українську проблему.

Що ж змусило гетьмана піти на такий крок?

Слід мати на увазі, що на цьому етапі визвольної боротьби Б.Хмельницький ще не думав про відокремлення України від Польщі. Його метою була автономія для козацького регіону у межах Речі Посполитої. Великі надії у досягненні цієї мети Б.Хмельницький покладав на нового короля Яна Казимира, який обіцяв бути "руським королем" і задовольнити козацькі вимоги. До перемир'я гетьмана могло також спонукати зменшення внаслідок великих людських і матеріальних втрат боєздатності українського війська, виснаження населення України. Але виведення при цьому українських полків із західноукраїнських територій було значною поступкою Б.Хмельницького полякам і викликало незадоволення частини козацької старшини. Згодом плани Б.Хмельницького радикально змінилися, але можливості для їх реалізації політичним шляхом уже були незначними.

Еволюція поглядів Б.Хмельницького: від автономії до створення суверенної держави

У грудні 1648 р. Б.Хмельницький на чолі переможного війська урочисто в'їхав до Києва. Усе місто разом з київським митрополитом Сильвестром Косовим вітало гетьмана як "українського Мойсея", визволителя від "лядської неволі", Богом даним поводирем. Єрусалимський патріарх Паїсій, що прибув до Києва, називав Б.Хмельницького князем Русі. Гетьмана вітали також посли Туреччини, Молдавії, Валахії, Семигороддя.

І вже в лютому 1649 р. під час переговорів із королівським посольством у Переяславі гетьман вперше висунув ідею створення Української суверенної держави:

- він обґрунтував право українців на власну державу в етнічних межах їх проживання;

- проголосив незалежність утвореної в ході визвольної боротьби Української держави;

- сформулював положення про соборність Української держави і представив її як спадкоємицю Київської Русі.

Польський уряд не сприйняв ідею української державності і сподівався ціною окремих поступок поставити Україну в свою залежність. Єдине, про що домовилися обидві сторони на переговорах, так це про перемир'я і встановлення демаркаційної лінії між українськими і польськими військами по р. Горинь.

Розбудова Української держави

На українських землях, що опинилися у сфері впливу Б.Хмельницького (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства, східні райони Волинського і Подільського воєводств) продовжувався процес формування Української держави. На жаль, поза межами цього процесу залишився західний регіон.

Визначимо тепер найхарактерніші ознаки держави, яка постала в ході національної революції.

Форма правління

У ході повстання 1648 р. почалася розбудова національної держави. Верховним органом влади в Україні стала загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), в якій могло брати участь усе козацьке військо. На чолі держави стояв гетьман, який обирався Військовою радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини (Старшинська рада), до якої входили генеральні обозний, суддя, писар, підскарбій, осавул, хорунжий, бунчужний.

Б.Хмельницький здійснював курс на зосередження в своїх руках усієї повноти влади і на встановлення спадкового гетьманату.

Сучасні історики (зокрема, В.Смолій, В.Степанков) позитивно оцінюють політику Б.Хмельницького, спрямовану на встановлення спадкового гетьманства, оскільки вона сприяла консолідації суспільства навколо державної ідеї, запобігала гострій міжусобній боротьбі за владу.

Адміністративно-територіальний устрій

Територія, на яку поширювалася влада гетьмана, ділилася на полки, а полки - на сотні (полків у різні часи було 36, 26, 16, 10). На чолі полісу стояв полковник (обирався на полковій раді або призначався гетьманом), на чолі сотні - сотник. Полковники і сотники здійснювали військову і адміністративну владу.

Містами й селами управляли отамани. У містах з магдебурзьким правом діяли також виборні магістрати, у селах - сільські старости. Центром гетьманського правління став Чигирин.

Судова система

На українських територіях діяло козацьке звичаєве право, зберігали силу норми Литовських статутів, магдебурзьке право. З'явилося нове джерело права - гетьманські універсали, обов'язкові для всього населення України. Найвищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд, на місцях діяли козацькі суди, які мали значення загальностанових судів. Незмінним залишалося міське судочинство.

Збройні сили

Бойове ядро української армії становили запорожці і реєстрові козаки. Полк складався із 1-2 тис. записаних у реєстр козаків, але до них могли приєднуватися багато тисяч добровольців. Чисельність армії доходила до 100-150 тис. чоловік.

Таким чином, Національно-визвольна війна привела до розбудови Української держави, в якій знайшли своє продовження традиції Запорозької Січі і реєстрового козацтва. (Порівняйте ознаки Запорозької Січі й ознаки держави Б.Хмельницького).

Відновлення війни

А зараз повернемося до розгляду стосунків між урядом і повстанцями, від яких залежала доля Української держави. Склалася певна модель цих стосунків, яка періодично повторювалася: Україна і Польща воювали між собою, але, будучи не в змозі завдати одна одній поразки, погоджувалися на підписання незадовільних для себе угод, після чого готувалися до наступної війни.

Ось і після укладеного у лютому 1649 р. перемир'я сторони вели військову і дипломатичну підготовку до продовження війни. У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Б.Хмельницький у союзі з Кримом здобув переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р.). Військовий табір короля Яна Казиміра опинився в щільному оточенні під Зборовим. Становище польської армії було катастрофічним. Лише зрада татар, які побоювалися зміцнення українців, врятувала поляків від остаточного розгрому, Кримський хан Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном Казиміром, змусивши Б.Хмельницького припинити воєнні дії і теж пристати на переговори.

Зборівська угода

У результаті, 18 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір:

- Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою Військо Запорозьке визнавалася автономією в межах Речі Посполитої;

- кількість реєстрового війська становила 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мали повернутися у підданство до панів;

- шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки: замість незалежної держави вона змушена була погодитися на автономію, втрачалася територія шести полків, відновлювалася стара модель соціально-економічних відносин. Трагічним наслідком договору стало жахливе спустошення татарами українських земель, на що таємний дозвіл дав Ян Казимір.

Мир був нетривким. Сторони знову почали готуватися до війни. Уряд Б.Хмельницького налагоджував суспільне та економічне життя, зміцнював збройні сили, проводив активну зовнішню політику з метою створення антипольської коаліції. Зміцнювалися дипломатичні стосунки з Валахією, Семигороддям, Туреччиною, Московщиною. Встановлювалися союзницькі відносини з Молдавією, а молдавський правитель Василь Лупул пообіцяв віддати свою дочку Розанду за сина Б.Хмельницького - Тимофія. Під тиском Туреччини союз із Б.Хмельницьким знову уклав і кримський хан Іслам-Гірей.

Поразка під Берестечком та її наслідки

Польський уряд, прагнучи не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. відновив війну. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана негативно позначилася на військових операціях українського війська, позбавила Б.Хмельницького ініціативи. Закономірним результатом тактики Криму стала найтяжча за всю війну поразка українців під Берестечком у червні 1651 р. Татари залишили поле бою і силою затримали у себе Б.Хмельницького. Українське військо потрапило в оточення і понесло величезні людські втрати. Полякам дістався весь обоз і гетьманська канцелярія.

У липні литовські війська взяли Київ. Трагедія під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Однак Б.Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії, зупинити польсько-литовське військо під Білою Церквою і змусити противника до переговорів. Та все ж укладена 28 вересня 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких для України наслідків:

- територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;

- козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб;

- гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних відносин.

Договір не влаштовував жодну зі сторін. Польський сейм навіть відмовився його схвалити. Поляки вірили у свою швидку остаточну перемогу над Україною. Вони поверталися в українські землі, відновлювали свою владу, здійснювали жорстокі репресії проти українського населення.

Саме в цей час починається масове переселення українців у північно-східні і східні українські землі, які ще з кінця XV ст. перебували в межах Московської держави. Переселенці засновують міста Харків (1654 р.), Суми, Охтирку та інші. Згодом цей край отримав назву Слобідська Україна (від слова "слобода" - так називалися поселення, які отримували від уряду певні пільги).

Кульмінація Національно-визвольної війни

Український народ не прийняв тяжкі умови Білоцерківської угоди. Навесні 1652 р. Б .Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі, заручившись черговий раз підтримкою Криму. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. Перемога викликала масове антипольське повстання населення України, внаслідок чого на всій її території у червні 1652 р. відновлюється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

Соціально-економічний лад козацької республіки

Відбувається утвердження нової моделі соціально-економічних відносин, визнаної де-факто гетьманською владою. Ось основні риси цієї моделі.

Ліквідація, за невеликим винятком, великого і середнього феодального землеволодіння, кріпацтва, фільварково-панщинної системи. Провідною формою господарювання стало козацько-селянське дрібне землеволодіння;

Істотні зрушення у соціальній структурі українського суспільства. Провідним, привілейованим станом стало козацтво. Козаки становили близько половини дорослого чоловічого населення України (в окремих випадках козаками вважало себе до 80% населення). За козаками закріплювалося право власності на землю, звільнення від податків, участь у політичному житті. Головним обов'язком козака була військова служба, яку він ніс за власний рахунок. Із козацької старшини формувалася нова українська знать, яка змінила витіснену польську знать. Відбувалася феодалізація козацької старшини - вона зосереджувала в своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків, що загострювало соціальні конфлікти в українському суспільстві.

Шляхта як стан не була знищена. Вона складалася із середніх і дрібних землевласників, які приєдналися до Богдана Хмельницького і пішли на певні поступки іншим станам. Гетьман здійснював курс на збереження привілейованого місця шляхти в суспільстві.

Селянство, завоювавши особисту свободу і право земельної власності, потрапило в залежність від держави. Селяни продовжували платити податки, але їх грошові і натуральні платежі помітно зменшилися, що сприяло зростанню економічної спроможності.

Стосовно міщанства гетьмансько-старшинська адміністрація здійснювала заохочувальну політику, значно послабився податковий тиск. Результатом революційних завоювань було звільнення українських міст з-під влади магнатів і шляхти (до революції міста з приватною власністю в Україні становили 80% усіх міст). Провідна роль у житті міст перейшла до рук українців.

Православне духовенство разом з українським населенням боролося проти польського панування, виступало послідовним захисником національних інтересів. Церква мала підтримку гетьманської адміністрації. Ці обставини сприяли зміцненню позицій православного духовенства в період революції.

Таким чином, основним завоюванням першого періоду війни стало утвердження в Україні нової моделі соціально-економічних відносин.

Другий період (1652-1657 рр.)
Третій період (1657-1663 рр.)
Четвертий період (1663-1668 рр.)
П'ятий період (1668-1676 рр.)
4.2. Козацько-гетьманська держава (сер. XVII - кін. XVIII ст.)
Україна за гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 рр.)
Ліквідація російським царизмом української автономії
4.3. Становище Правобережної України під владою Польщі
Українська культура другої пол. XVII - XVIII ст.
Історичні джерела
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru