Історія України - Світлична В.В. - 5. УКРАЇНА У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ (кін. XVIII - поч. XX ст.)

Україна в цей період не становила єдиного цілого. Вона знаходилася у складі двох імперій:

- 9-10 території України (Слобідська, Лівобережна, Правобережна, Волинь, Південь) - у складі Російської імперії. Ці землі пізніше отримали назву Наддніпрянської України;

- 1-10 території України, а саме Західна Україна (Східна Галичина, Закарпаття, Північна Буковина) - у складі Австрійської імперії (Австро-Угорщини).

Поділ України російсько-австрійським кордоном, політика гноблення з боку імперій негативно впливали на формування української нації.

При розгляді цього надзвичайно насиченого подіями, періоду головна увага буде приділена тим питанням, які відповідають найбільш характерним тенденціям української історії XIX - поч. XX ст.

5.1. Українське національне відродження XIX ст.

Основна риса української історії XIX ст. - це національне відродження України, під яким розуміють:

формування національної самосвідомості українців;

- зростання інтересу до української мови, історії, культури;

- активізацію зв'язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію;

- розгортання українського національно-визвольного руху.

Причини піднесення національних процесів в Україні

1. Політика російського та австрійського урядів

Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.

У Росії національне гноблення найбільш яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. міністра внутрішніх справ Валуєва, який заборонив друкування і викладання українською мовою, цинічно заявивши, що "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може". У 1876 р. підписано Емський указ Олександра II, який заборонив ввезення літератури українською мовою, українські п'єси та пісні (їх треба було перекладати на російську), використання української мови в початкових школах, державних закладах. Назва "Україна" була заборонена.

В Австро-Угорщині національне гноблення здійснювалося не в таких грубих формах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією (Конституції 1848 р. і 1867 р.). Тут існували певні політичні свободи, рівність громадян, центральний парламент і крайові сейми (зокрема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися.

І хоч права українців усіляко обмежувалися - обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці - все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського населення, його організованості.

У XIX ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.

2. Історичні корені

Чинником національного відродження була давня традиція визвольної боротьби в Україні. Національно-визвольний рух XIX ст. став продовженням цієї традиції, набувши інших форм і змісту.

3. Формування національної інтелігенції

Активізації національного руху сприяло збільшення кількості української інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де діяли університети: Львів (у 1661 р. відкрито перший на українських землях університет), Харків (у 1805 р. відкрито перший на Наддніпрянщині університет), Київ (1834 р.), Одеса (1865 р.). У Західній Україні значну роль у національному відродженні відігравало уніатське духовенство. У той час, коли православне духовенство в Наддніпрянщині було зросійщене і виступало опорою російського царизму, греко-католицьке духовенство прагнуло бути разом зі своїм народом, відображати його інтереси.

4. Зовнішні впливи

Важливим чинником національного пробудження стали події європейського життя. Ідеї Великої французької революції кін. XVIII ст. радикалізували українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя справили Вітчизняна війна 1812 р., засвідчивши марність сподівань українців на поліпшення їхнього становища, та зарубіжні походи 1813 р., учасники яких побачили переваги європейських форм суспільного і державного устрою.