Історія України - Світлична В.В. - Образотворче мистецтво

Велике значення для мистецького життя мала діяльність творчих об'єднань митців Західної і Наддніпрянської України, зокрема Товариства південноросійських художників в Одесі, Товариства харківських художників, Товариства

Микола Лисенко

прихильників української літератури, науки і штуки у Львові. Ці та інші творчі об'єднання виступали організаторами мистецького руху в Україні. Так, у 1905 р. Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, очолюване І.Франком, влаштувало у Львові першу Всеукраїнську мистецьку виставку, яка сприяла єднанню західноукраїнських і наддніпрянських митців.

У західноукраїнських землях збагатили українське мистецтво творами великої сили і високої естетичної вартості визначні живописці І.Труш, Ю.Панькевич, Новаківський, Й.Курилас, А.Монастирський, Кульчицька та інші. Засновником школи монументалістів вважається галичанин М.Бойчук. Основоположником нової української графіки був Г.Нарбут. У Наддніпрянщині національне мистецтво творчо розвивали С.Васильківський, М.Пимоненко, Мурашко, Ф.Кричевський, Г.Світлицький та інші. Загалом в українському живописі цього періоду виразно проступає тенденція до творення нового, "великого стилю", документалізації, філософського поглиблення й поетизації образів, все більшу роль починають відігравати символ і метафора.

Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму. Серед них виділяються Т.Гаврилко, автор погруддя Т.Шевченка; М.Ларащук, якому належать скульптурні портрети І.Франка, В.Стефаника, С.Людкевича, а також пам'ятник А.Міцкевичу у Львові, виконаний спільно з А.Попелем; П.Війтович, який здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер'єру Львівського оперного театру.

Промисловий розвиток та посилення процесів урбанізації, пожвавлення суспільно-політичного та культурного життя викликали бурхливий розвиток архітектури, широке міське будівництво. У Києві, Львові, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах постали будівлі фабрик і заводів, вокзали й електростанції, банки і біржі, театри, музеї, бібліотеки, навчальні заклади тощо.

Чималий внесок в українську архітектуру зробили архітектори Кобелєв, Вербицький, П.Альошин, В.Риков, В.Осьмак, Бекетов, М.Верьовкін, В.Кричевський, Сосновський, Л.Левинський, А.Захаревич, В .Нагірний та ін.

В архітектурі початку XX ст. швидко поширюється новий стиль - модернізм, пов'язаний з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм (залізничні вокзали Львова, Жмеринки та Харкова), а поряд з ним - неокласицизм (Педагогічний музей у Києві, Громадська бібліотека у Харкові). На основі використання традицій українського народного зодчества, зокрема дерев'яного, формується національний стиль в архітектурі. На цій ниві творить львівський будівничий В.Нагірний, автор численних церков у Галичині. Кращими витворами у національному українському стилі вважаються будинок Полтавського земства (1901-1908 рр.), спроектований В.Кричевським, будинок страхового товариства "Дністер", побудований 1905 р. у Львові за проектом І.Левинського та інших архітекторів.

Висновки

- XIX ст. ввійшло в історію України як період її національного відродження: зростала національна свідомість українців, відбувалася консолідація української нації, об'єднання українського суспільства національною ідеєю. Розгортався національно-визвольний рух, який пройшов шлях від культурно-просвітницької діяльності до активної політичної боротьби. У кін. XIX - на поч. XX ст. як в Західній, так і в Наддніпрянській Україні висувається гасло утворення незалежної Української держави.

- Поч. XX ст. став українським політичним ренесансом. Значними досягненнями національно-визвольного руху ознаменувалася революція 1905-1907 pp.

- Трагедією для українського народу була Перша світова війна, яка не лише завдала величезних людських і матеріальних втрат, а й розколола українське суспільство, українські політичні сили.

- Важливими чинниками розвитку України в XIX ст. стали реформи 1848 р. в Австрійській імперії та 1861 р. в Російській імперії, які зумовили соціально-економічну модернізацію українського суспільства.

- Розвиткові сільського господарства в Наддніпрянській Україні сприяла Столипінська аграрна реформа 1906-1911 pp.

- Проте відсутність державності, колонізаторська політика Російської та Австрійської імперій негативно позначалися на соціально-економічному розвиткові України, не давали змоги українському народові сповна використати свої потенційні можливості.