Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

Полковник Кіндрат Бурляй (Бурлій, Бурлюй, (р.н. і смерті невід.) належить до тих козацьких ватажків, які стояли біля витоків повстання під проводом Б. Хмельницького, витоків визвольної боротьби українського народу, і є щось несправедливе у тому, що ім'я його, по суті, забуте. Слід погодитися, що під час Визвольної війни слава К. Бурляя не досягла такої гучності, як слава деяких інших полководців, сподвижників гетьмана, та все ж таки людина ця має право на своє - значно помітніше - місце в історії, в нашій пам'яті.

В ранзі козацького ватажка, він здобув повагу і популярність .серед січового товариства вже під час першого морського походу до турецьких берегів. Відомо, що, сформувавши в 1624 р. флотилію бойових чайок, К. Бурляй повів її до Синопа і, після запеклого штурму, зумів оволодіти цією фортецею. Попередньо знищивши кілька ворожих суден, що прикривали підхід до неї. Подібні рейди через Чорне море до османських берегів завжди обростали легендами, оскільки Синоп, нарівні з Трапезундом та Кафою, був одним із центрів торгівлі невільниками. Отож головна мета походу К. Бурляя, як і його попередників та наступників, полягала саме в тому, щоб, нагнавши жаху на турків, визволити якомога більше своїх земляків, турецьких бранців. І козацький ватаг К. Бурляй з цією місією справився - повернувся на Січ у славі, з великими трофеями і сотнями врятованих християнських душ.

Якби не повстання під проводом Б. Хмельницького, Бурляй, очевидно, так і залишився б для січових хроністів "запорожцем-чорноморцем" (титулом "чорноморець* удостоювався кожен козак, що виходів на чайці у море). Проте доля розпорядилася інакше.

Перед початком повстання, яке переросло у визвольну війну, Кіндрат Бурляй, подібно Б. Хмельницькому, служив у реєстровому козацькому війську, що було підпорядковане польському командуванню. Проте, дізнавшись про виступ повстанців, він перейшов на їх бік і відтоді користувався цілковитим довір'ям гетьмана. Досить згадати, що коли у березні 1648 року, тобто на самому початку Визвольної війни, Б. Хмельницький, разом із сином Тимошем, вирушив до Бахчисарая, щоб домовитися з ханом про спільний виступ проти поляків, то у складі делегації був і К. Бурляй. От тільки Тиміш, як відомо, залишився при дворі хана в стані заручника, а К. Бурляй повернувся на Січ і командував загонами повстанців під час битв під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями... Авторитет його серед козацтва та військовий талант були такими, що Хмельницький кілька разів призначав його наказним гетьманом, що дозволяло К. Бурляю самостійно діяти проти поляків, командуючи великими козацькими з'єднаннями.

Не забув про нього гетьман і при поділі визволеної частини українських земель на адміністративні одиниці: Кіндрату Бурляю було доручено очолити гадяцький (з центром у м. Гадячі, що на Полтавщині) адмінполк. Що, одначе, не заважало йому командувати одним із реєстрових полків Визвольної армії. Відомо також, що гетьман неодноразово використовував дипломатичний хист полковника Бурляя, включаючи його до складу різних делегацій, що провадили переговори з татарами, поляками та московітами.

У липні 1649 року К. Бурляй привів свій полк під місто-фортецю Збараж, за стінами якого стояв гарнізон під командуванням одного з найздібніших польських полководців, і найзапекліших ворогів повстання, Яреми Вишневецького, з князівського роду Вишневецьких, до якого належав і славетний Дмитро Вишневецький. Бої тут точилися запеклі, й існує версія, що, штурмуючи місто, полковник К. Бурляй загинув. Проте чутки про його загибель під Збаражем, мабуть, варто вважати перебільшеними. Досліджуючи дипломатичну діяльність Б. Хмельницького, історик В. Сергійчук ("Іменем Війська Запорізького ") натрапив на свідчення того, що вже навесні 1653 р. К. Бурляй очолював поважне посольство до російського царя. Мета? Готувати підґрунтя для союзу з Московією та заручитися підтримкою царського уряду в боротьбі з поляками. "В посольство до Москви, — пише В. Сергійчук - виїхали полковник Кіндрат Бурляй і Силуян Мужиловський, які мали просити царя, щоб "совету и помощи дати изволил". Крім того, вони повинні були "дістати дозвіл одному з них проїхати через російські землі до шведської королеви". Ну, якої саме поради "совету" вони повинні були просити у царя Московії - то вже, в даному випадку, питання другорядне.

Якщо зважити, що на той час Б. Хмельницький уже мав намір активізувати дипломатичні зносини зі Швецією, як з потенціальною союзницею у боротьбі з поляками - та й не лише з ними, то побачимо, що полковник Бурляй виявився в епіцентрі великої політичної інтриги, наслідки якої проявилися згодом і під час спільної боротьби українців та шведів з поляками, і в часи гетьмана Мазепи, коли вони спільно виступали проти росіян. На жаль, у подальші часи ім'я К. Бурляя зникає з поля зору дослідників. Зокрема нема жодних відомостей щодо того, що послом до Швеції став саме він, і взагалі, чи домоглися вони в Москві дозволу на таку мандрівку через землі Московії. Цілком імовірно, що після завершення війни він відійшов від активної військової та політичної діяльності.