Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. - Міжнародний тероризм

У другій половині XX ст. новим чинником міжнародного життя став політичний тероризм - специфічна тактика політичної боротьби, що полягає в систематичному використанні ідеологічно вмотивованого насилля. Для залякування населення, а також здійснення тиску на органи державної влади з метою прийняття ними вигідних для терористів політичних рішень, порівняно нечисленні групи бойовиків вчиняли напади на відомих політиків, громадських діячів, представників сил правопорядку, армії тощо. Часто-густо мішенню терористів ставали цивільні об'єкти та випадкові люди. Така тактика мала своєю ціллю примусити владу піти на поступки терористам у певних, як правило, політичних питаннях. Особливістю терористичного фактора в міжнародній політиці є його спонтанність та непередбачуваність. Оскільки терористичні акти планують та здійснюють порівняно невеликі групи людей, які не підпорядковуються загальноприйнятим політичним та етичним нормам і перебувають поза контролем відповідальних політиків, тероризм є винятково деструктивним фактором міжнародної політики.

Терористичні методи боротьби ще у першій половині XX ст. широко застосовували представники революційних та національно-визвольних рухів. Після завершення Другої світової війни таку форму тиску на уряди колоніальних держав початково використовували політичні організації недержавних народів, які боролися за свою національну незалежність. Найбільщого резонансу у перші повоєнні десятиліття набрали терористичні акти, вчинені палестинськими євреями у боротьбі із британською мандатною адміністрацією (організації "Іргун Цвай Леумі" та "Штерн ганґ", 1945 -1948 рр.), а також терористична діяльність арабських націоналістів та французьких ультраправих під час національно-визвольної війни в Алжирі (алжирський Фронт національного визволення та французька Таємна військова організація, 1958 - 1961 pp.).

Упродовж 1970-х - 1980-х pp. у Західній Європі до терористичних актів вдавалися бойовики баскської сепаратиської організації "Еускаді та Аскатасуна" (ЕТА), Ірландської республіканської армії (ІРА), а також фракцій, які вийшли із ІРА й відмовилися підтримати досягнуті угоди про припинення вопію: "Тимчасова ІРА", Ірландська армія продовження боротьби та Ірландська національно-визвольна армія. Спорадичні теракти вчиняли корсиканські сепаратисти, які вимагали проголошення незалежності острова від Франції.

Від 1967 р. терористичні методи в своєму протистоянні з Ізраїлем почали використовувати Рух національного визволення Палестини (ФАТХ) та Організація визволення Палестини (ОВП). Найбільш поширеним видом терористичних нападів палестинських бойовиків стали викрадення літаків та взяття заручників. Упродовж 1968 - 1973 pp. ісламські терористичні організації вчинили в різних країнах світу близько 500 терористичних актів. Після низки терактів, які, отримавши значний міжнародний розголос, погіршили імідж палестинського національного руху, у 1974 р. керівник ОВП Ясір Арафат оголосив про те, що організований палестинський рух надалі відмовляється від використання тероризму як методу політичної боротьби. Проте, палестинські терористичні атаки проти ізраїльтян не припинилися, оскільки в 1971 -1973 pp. з'явилися палестинські терористичні організації Алі Саламеха ("Чорний вересень") та Абу Нідаля ("ФАТХ Революційна рада"), котрі оголосили, що не підкорятимуться керівництву ОВП.

У 1980-х pp. радикальну антиізраїльську позицію зайняли створений Сеїдом Мухаммедом Гусейном Фадлаллою в 1982 p., після ізраїльського вторгнення в Ліван, рух "Хезболлах" та заснований Ахмедом Ясіном у грудні 1987 р. Ісламський рух опору (ХАМАС). Військовим крилом останнього стали "Бригади Ізетдіна аль-Касема". Головним противником обох радикальних ісламістьких рухів є Ізраїль, однак під час перебування в Лівані американського військового контингенту, "Хезболлах" вчиняв теракти й проти американців. У жовтні 1983 р. водій-самогубця на вантажівці з вибухівкою таранив казарму американських морських піхотинців у Бейруті, внаслідок чого загинула 241 особа.

Вплив обох організацій, які продовжують існувати до сьогодні, є надзвичайно великий. Улітку 2006 р. рух "Хезболлах" спровокував збройний конфлікт із Ізраїлем, унаслідок якого ізраїльська армія упродовж місяця вела бойові дії на ліванській території, хоча уряд у Бейруті офіційно заявив, що Ліван не воює проти ізраїльтян. Обстрілюючи ізраїльську територію саморобними ракетами, у кінці 2008 р. аналогічний конфлікт спровокував ХАМАС. Незважаючи на такі деструктивні дії, рух "Хезболлах" користується підтримкою значної частини населення Лівану, подібно як і ХАМАС підтримують більшість палестинських мешканців сектора Гази.

Упродовж 1980-х рр. терористичні акти вчиняли представники багатьох недержавних народів, які вимагали створення незалежних держав: сикхи (Індія), таміли (Шрі-Ланка, Індія), курди (Туреччина), уйгури (Китай), вірмени (Австрія, Франція, Швейцарія, СРСР) та ін.

У різні періоди часу терористичну боротьбу цілої низки сепаратистських та національних рухів таємно підтримували країни прокомуністичної та антизахідної орієнтації. Найпоширенішими формами такої підтримки були: надання політичного притулку звинуваченим у терористичній діяльності, таємне фінансування терористів, продаж їм зброї та спорядження, створення на своїй території вишкільних таборів, у яких могли навчатися бойовики-терористи з-за кордону. Звинувачення в існуванні таких таборів у різний час висувалися Сирії, Алжиру, Ірану, Лівії. Особливо гостро розвивалася конфронтація між США та Лівією, яку на початку 1980-х рр. президент США Рональд Рейґан звинуватив у підтримці міжнародного тероризму. У ніч проти 19 квітня 1986 р. авіація США здійснила авіаналіт на лівійську територію, завдавши удару по важливих об'єктах, включно із резиденцією лідера країни полковника Муамара Каддафі, який, щоправда, вцілів. Західні спецслужби стверджували, що помстою лівійців став вибух американського авіалайнера над шотландським містечком Локербі, який стався у грудні 1988 р. (270 жертв). На звинувачену в організації вибуху Лівію було накладено міжнародні економічні санкції, умовою скасування яких оголошено видачу підозрюваних у організації вибуху. Після тривалого протистояння зі США, у вересні 2003 р. Лівія видала підозрюваних для міжнародного суду й погодилася заплатити велику матеріальну компенсацію родичам жерта

Після розпаду Радянського Союзу та припинення ідеологічно вмотивованої підтримки Москвою радикальних недержавних рухів в інших країнах, характер терористичної загрози для міжнародної безпеки змінився. На перший план вийшли радикальні ісламістські угруповання, які виступають загалом проти західного світу, й особливо проти США й Ізраїлю.

Потужним терористичним угруповуванням, яке заявило про себе в 1990-х рр., стала створена 1988 р. Усамою бен Ладеном організація "Аль-Каїда". Оголосивши своїм ворогом увесь Західний світ, котрий нібито свідомо і зумисно руйнує традиційну ісламську культуру та провадить антиарабську політику, "Аль-Каїда" здійснила низку масштабних терористичних актів, більша частина яких була спрямована проти США. У лютому 1998 р. Усама бен Ладен оголосив про створення "Ісламського світового фронту боротьби проти євреїв та хрестоносців", заявивши, що Західний світ оголосив новий хрестовий похід проти ісламу. Крім "Аль-Каїди" до цього об'єднання увійшли організації "Аль-Джама аль-Ісламійя" (Єгипет), "Аль-Джихад" (Єгипет), "Харакат уль-Ансар" (Кашмір, Індія), "Талібан" (Афганістан) та ін. На заклик свого керівника члени "Аль-Каїди" розпочали кампанію терористичних нападів на американські військові об'єкти та дипломатичні представництва. Найбільшими серед таких нападів були вибухи бомб 25 червня 1998 р. на базі ВПС США в Дахрані (Саудівська Аравія) (19 убитих і 300 поранених), 7 серпня 1998 р. біля американських посольств у Найробі (Кенія) та Дарес-Саламі (Танзанія) (242 вбитих і близько 5000 поранених), 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку та Вашингтоні (США) (3000 вбитих). Крім цього "Аль-Каїда" фінансувала й надавала різноманітну підтримку мусульманським терористам та повстанцям у Алжирі, Боснії, Еритреї, Ємені, Індії, Косово, Пакистані, Сомалі тощо.

У відповідь на терористичні акти, вчинені в США 11 вересня 2001 р., президент Дж. Буш-молодший закликав міжнародне співтовариство до об'єднання зусиль у глобальній антитерористичній

кампанії, яка, за його задумом, мала б закінчитися ліквідацією міжнародного тероризму як явища. Першим етапом цієї кампанії стала військова операція в Афганістані, яку США здійснили спільно зі своїми союзниками із НАТО, проте без санкції ООН. У листопаді 2001 р. владу руху "Талібан" в Афганістані було повалено, після чого в країні створено дружній до США уряд Хаміда Карзая. Проте головної мети операції, - арешту Усами бен Ладена, здійснити не вдалося. Геополітичним наслідком початку війни зі світовим тероризмом стало покращення американо-російських відносин. У ході війни 2001 р. в Афганістані Росія надала значну допомогу США та союзним їй військам "Північного альянсу". Своєю чергою Вашингтон припинив критику російської влади за порушення прав людини в Чечні.

Після терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США та військової операції у Афганістані "Аль-Каїда" здійснила внутрішню реорганізацію. Організаційна структура була децентралізована, окремі ланки "Аль-Каїди" почали самостійно планувати та здійснювати терористичні напади. У наступні роки терористична організація зуміла завдати кілька дошкульних ударів: вибух на залізничній станції Аточа (2004) тощо. "Аль-Каїда" володіє значними фінансовими ресурсами, які поповнюються завдяки приватним пожертвуванням заможних мусульман та ісламських фондів, а також прибуткам від нелегальної торгівлі. Загальні інвестиції цієї терористичної організації оцінюються в сотні мільйонів доларів. Усама бен Ладен, який переховується у невідомому місці, періодично виступає із публічними заявами, які оприлюднюються у аудіо- або відеозаписах арабськими телеканалами. У своїх заявах керівник "Аль-Каїди" погрожує США та їх союзникам масштабними терактами. Навесні 2004 р., після вибухів на станції Аточа в Мадриді, до яких, як уважалося, була причетною "Аль-Каїда", Усама бен Ладен виступив із заявою, в якій звинуватив США у дестабілізації світової політики й запропонував європейським країнам укласти перемир'я із мусульманськими терористами, проте пропозиція була відкинута.