Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Іспанія у 80-ті роки

Реформації другої половини 70—80-х років полегшувались тим, що не вимагали кардинальних змін у сфері економіки, пов'язаних з переділом власності. Йшлося лише про модернізацію економіки, її поступову інтеграцію у світове співтовариство. Основне завдання полягало у подоланні відсталості та виході з економічної кризи, що вразила Іспанію у середині 70-х років. Іспанці, згуртовані "пактом Монклоа", з розумінням поставилися до жертв, пов'язаних із стабілізацією економіки, заради майбутніх успіхів. Самі ж реформатори ніколи не забували про те, що тільки забезпечення високого рівня платоспроможності населення створює реальні умови для швидкого піднесення економіки. У цілому ж період оздоровлення економіки був скорочений завдяки тому, що іспанському урядові наприкінці 70-х років удалося уникнути різкого зниження рівня життя іспанського загалу.

У 80-ті роки в Іспанії відбулося зниження темпів економічного розвитку. Однак уже наприкінці 80-х років приріст продукції виробництва помітно зріс і в 1988 р. становив 7 %. За багатьма важливими показниками (ВНП, загальний обсяг торговельного обороту, особисте споживання на душу населення тощо) Іспанія наблизилася до розвинутих країн світу, а за деякими навіть випереджала їх. Так, за золотовалютними резервами (70 млрд. дол.) вона займала друге місце у світі, а по забезпеченню ними імпортних операцій перше.

Зовнішня політика іспанського уряду 80-х — першої половини 90-х років здійснювалася в контексті західноєвропейського зовнішньополітичного курсу: Іспанія виступала проти ракетно-ядерної політики СРСР в Європі, засуджувала радянське вторгнення в Афганістан. Останні колонії Іспанія втратила ще в першій половині 70-х років.

Національна проблема

У внутрішньому житті Іспанія зіткнулася з проблемами національного характеру. Іспанія етнічно неоднорідна країна. її населяють кастільці — власне іспанці, каталонці та галісійці зі своїми мовними особливостями, баски, які не мають спільних етнічних коренів з жодним народом. Іспанська історія (тривале панування маврів) сприяла формуванню традиційно сильного регіоналізму.

Іспанські реформатори після Франко добре усвідомлювали, наскільки важливою для Іспанії є національна проблема. Уже в 1977 р. Суарес створив особливе міністерство у справах регіонів. У статті 2 Основного закону зафіксовано: "Конституція основана на непорушній єдності іспанської, нації, єдиної і неподільної батьківщини всіх іспанців, вона визнає і гарантує право на автономію для національностей і регіонів, що складають її, а також солідарність між ними". Проте неоднаковий рівень автономії, наданої Країні Басків і Каталонії (більше самоврядування), й Андалузії, Галісії та Валенсії (менше самоврядування), призвели до активізації "автономістських сил". У 1980 р. уряд Суареса почав виправляти становище, надавши широку автономію Андалузії. Хоча в цілому демократизація країни сприяла ослабленню сепаратизму, все ж автономістські тенденції не зникли. У 1990—1991 pp. хвиля націоналістичних рухів захлеснула Басконію і Каталонію — індустріально розвинуті і досить благополучні в соціальному відношенні. Час від часу терористичними актами нагадує про себе ЕТА (Асоціація борців за свободу Басконії), котра вперше заявила про себе ще наприкінці 60-х років. її ідеологія — суміш націоналістичних

вимог, ультралівих доктрин і католицького фундаментализму. На перший план ЕТА висуває вимогу незалежності і побудову соціалістичної держави басків, в межі якої мають увійти населені цією народністю території провінції Наварра і навіть райони південної частини Франції. Тероризм ЕТА уже забрав більше як 800 життів. Діяльність ЕТА вносить серйозний дисонанс у розмірений ритм життя іспанського суспільства, що європеїзувалося і хоче спокою. Як результат поступово скорочувалася соціальна база баскського сепаратизму. Якщо у 80-х роках за політичне представництво ЕТА, партію "Еррі Батасуна" віддавали свої голоси 15 % басків, то сьогодні — лише 7,5 %. Баски дедалі більше усвідомлюють: вихід з Іспанії — це проблеми економічного розвитку і зниження рівня життя. Разом з тим доброю прикметою сучасної Іспанії, пов'язаною з поглибленням демократії в усіх сферах життя, є припинення діяльності багатьох інших екстремістських організацій.