Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Реформи 1948 р.

Чому вони були потрібними? Перебування при владі націонал-соціалізму призвело до глибокого занепаду німецької економіки. У 1947 р. обсяг виробництва продукції становив лише 36 % рівня 1936 р. Мав місце примітивний натуральний обмін. Точилася боротьба між прихильниками планової і ринкової економіки. Господарська реформа 1948 p., проведена в західних зонах, фактично мала дві складові: грошову та цінову. Перша почалася в ніч на 21 червня відміною старих рейхсмарок і введенням дойчмарок. Кожен житель Німеччини отримував на руки 40 дойчмарок (пізніше було добавлено ще 20). Пенсії, зарплата і квартплата й надалі підлягали виплаті 1:1. Готівка і половина приватних збережень обмінювались у співвідношенні 1:10.

Реформа цін, що розпочалася через три дні, відміняла принципи "примусового господарювання", скасовувала адміністративний розподіл ресурсів та контроль за цінами з боку держави. Ідеологом господарської реформи був відомий німецький економіст Людвіг Єрхард. Його книга "Добробут для всіх" популярна в усьому світі.

Французи Жак Рюеф та Андре П'єр так описали період початку реформи в Західній Німеччині: "Ще напередодні німці безцільно бігали по місту, щоб додатково розшукати які-небудь жалюгідні продукти харчування. А наступного дня їхні думки вже концентрувалися тільки на тому, щоб зайнятися виробництвом цих продуктів харчування. Напередодні на обличчях німців лежала печать безнадії, а наступного дня вся нація з надією дивилася в майбутнє". Усі обмеження були скасовані, у тому числі на зарплату і встановлення цін.

Ерхард розумів: щоб подолати кризу, треба вдосконалювати не розподіл, а піднімати виробництво, забезпечити вільну конкуренцію. Підприємства звільнялися від безпосереднього впливу бюрократії. За таких умов відбувся перехід до ринкової економіки. Ерхард попереджував тоді: "Якщо ми знову повернемося до централізованого економічного планування, то воно поступово і невпинно приведе нас до примусової господарської системи, до господарства бюрократичних установ, зрештою, до тоталітаризму ".

Стверджувати, що уряд дав зелену вулицю ринковій стихії, було б неправильно. Особливу увагу урядові установи приділили підвищенню продуктивності праці шляхом вільної конкуренції та однозначного забезпечення стабільності валюти. Такого ж значення надавалося боротьбі з інфляцією, яка розглядалася як засіб, з допомогою якого уряд опорожнював кишені вкладників, позбавляв їх чесно зароблених грошей, що розцінювалось як один з мерзенних методів пограбування свого населення. А тому уже в 1950 р. були зменшені податки, ставка облікового кредиту поступово знижена з 5 до 4 %.

Негайним результатом грошової реформи 1948 р. в Німеччині була поява товарів власного виробництва в усіх магазинах, внаслідок чого моментально стабілізувалися ціни, причому на дуже низькому рівні, оскільки грошових знаків в обігу було зовсім мало. Через півроку після реформи магазини наповнилися товарами, зникли чорний ринок, спекуляція. Водночас здійснювався дуже суворий урядовий контроль через банківську систему щодо імпорту. Кредити надавалися лише власникам підприємств, зруйнованих під час війни, котрі були добре відомі банкові. Ці підприємства стали швидко ввозити машини та техніку зі США. Зважена економічна політика виявлялася і в тому, щоб не імпортувати товари масового попиту або предмети розкоші. Так продовжувалося до тих пір, поки власна промисловість не стала спроможною сама заробляти валюту на експорті. Лише тоді, а цей період тривав 10 років, валютний контроль був ослаблений, а потім узагалі скасований.

Уже через півроку збільшення виробництва становило 60 %. Індекс всієї промислової продукції у другому півріччі 1950 р. становив 121,7 % рівня 1936 р., а в другому півріччі 1952 р. — більше як 145,2 %. За темпами економічного зростання ФРН обійшла США, Англію, Францію. Водночас знижувалося безробіття, зростала зарплата. Ерхард на засіданні господарської ради заявляв із цього приводу: "Якщо ми не будемо прагнути постійно поліпшувати життєві можливості нашого народу, ми підірвемо цим основу для технічного прогресу, тим самим вийдемо з кола цивілізованих народів, законсервуємось у штучній бідності. Тільки розширивши споживання, ми зможемо й надалі брати участь у здоровому світовому розвитку". Він наголошував, що збільшення зарплати, продуктивності праці й одночасне зниження цін є нормальним для ринкової економіки.

Одним із основних обов'язків держави при соціальному ринковому господарстві є збереження вільної конкуренції. "Свобода панує тільки там, де не зловживають владою для придушення свободи, де вона укорінена в кодексі моралі і стає загальнообов'язковим законом, вищою цінністю самого суспільства", — повторював Ерхард. Таким чином, реформи 1948 р. стали для Західної Німеччини основою для старту у світ ринкової економіки, старту, наслідки якого й досі далеко не вичерпані.