Використовуючи сприятливу міжнародну обстановку напередодні підготовки Загальноєвропейської наради з безпеки та співробітництва, нове польське керівництво, маючи на меті реалізувати проголошене гасло "Збудуємо до 1980 року дві Польщі", запропонувало політику активного використання західних кредитів і технологій для модернізації народного господарства. Були задіяні також внутрішні резерви, чому сприяло збільшення сільськогосподарського виробництва, а також скасування обов'язкових поставок. Була істотно підвищена заробітна плата трудящим, хоча зростання грошових доходів населення не забезпечувалося необхідною кількістю товарів на ринку і не залежало від їх виробництва та підвищення продуктивності праці. Швидкими темпами відбувалося переозброєння польської промисловості, збільшувалася кількість закуплених на Заході ліцензій. Окрилене успіхами, керівництво ПОРП заявило, що Польща вступила в етап будівництва "розвинутого соціалістичного суспільства".
Однак уже в середині 70-х років знову виявилися економічні труднощі. Наприкінці 1974 р. польська заборгованість Заходові перевищила 100 % вартості її експорту до капіталістичних країн. Для покриття боргів уряд удався до короткотермінових кредитів, що лише відсунуло загрозу банкрутства, але не ліквідувало його. У 1976 р. заборгованість Заходові сягнула 12,1 млрд. доларів, а в 1980 р. — 24,1 млрд. За десятиліття самі лише процентні виплати становили 25 млрд. доларів. У підсумку простежувалося нарощування негативних явищ в усіх вирішальних сферах народного господарства. Починаючи з 1975 р. відбувалося безперервне зниження темпів промислового і сільськогосподарського виробництва, а в 1979 р. уперше в історії ПНР національний доход скоротився на 2 %. Оскільки грошова маса перевищувала позицію товарів, одна за одною почали виникати "тютюнові", "м'ясні" та інші кризи. Все це викликало зростання інфляції, створюючи фунт для корупції і спекуляції.
Намагаючись послабити тиск на споживчий ринок, уряд удався до випробуваної політики "затягування поясів":
26 червня 1976 p. було підвищено ціни на основні продукти харчування. Суспільство, не підготовлене до такого заходу, було вражене його розмахом і масштабами. У 10 з 49 воєводств вибухнули страйки і мітинги, а в трьох містах відбулися вуличні демонстрації. Найбільш масові виступи проти урядового рішення про підвищення цін відбулися 25 червня в Радомі, на тракторному заводі "Урсус" у передмісті Варшави і нафтохімічному комбінаті у Плоцьку. У кінцевому підсумку влада змушена була відступити, однак проти учасників виступів застосувала репресії. Саме ці події стали поштовхом для створення 17 липня за ініціативою Я. Куроня, А. Мацарєвича і проф. Я. Липського Комітету захисту робітників (КОР), діяльність якого незабаром набула наступального характеру. Чи не найголовнішим успіхом КОР слід вважати ліквідацію атмосфери страху в робітничому середовищі. У лютому 1977 р. під тиском громадськості уряд прийняв рішення про умовне звільнення учасників червневих подій. У липні того ж року засуджені були амністовані.
У вересні 1977 р. КОР був перетворений на Комітет громадського самозахисту (КОС). Комітет проголосив своєю метою боротьбу з політичними репресіями, будь-якими видами громадської дискримінації, а також захист громадянських прав. Він почав активно проводити пропагандистсько-інформаційну діяльність. Один із організаторів протестного руху, Я. Куронь, закликав робітників: "Не спалюйте партійні комітети, засновуйте власні". У другій половині 70-х років виникло ще кілька організацій політичної опозиції. У березні 1977 р. була заснована група, яка назвала себе "Рух на захист прав людини і громадянина" (РОПЧІО). її очолив історик і публіцист Л. Мочульський. За підтримки РОПЧІО у травні 1977 р. в Краківському університеті був створений Студентський комітет солідарності (СКС). Невдовзі такі ж комітети виникли у вищих навчальних закладах Варшави, Познані, Вроцлава, Щеціна і Гданська.
Новим елементом структури опозиційного руху стала заснована у вересні 1979 р. Конфедерація Незалежної Польщі (КНП), яка проголосила себе політичною партією. її лідер Л. Мочульський відкрито заявив, що головною метою партії є побудова незалежної, суверенної Польщі, вільної від радянського тиску і тоталітарної диктатури. Ідеал державного ладу він убачав у режимі довоєнної Речі Посполитої. З'явилися й перші вогнища організованого опору владі в робітничому середовищі. За допомогою КОС— КОР були створені три комітети вільних профспілок: у Катовіце (Сілезія) на чолі з К. Світонєм, у Гданську (в його роботі активну участь брав Л. Валенса) і в Щецині. Своєю метою вони проголосили захист економічних, правових і гуманітарних інтересів трудящих без розрізнення переконань і кваліфікації. Моральну підтримку незалежним профспілкам надавала католицька церква. У боротьбу поступово втягувалося й селянство. Всього ж наприкінці 70-х років по всій країні налічувалося близько 40 опозиційних угруповань. Велику інтелектуальну підтримку і матеріальну допомогу вони отримували від польської діаспори.
Завершення антитоталітарної демократичної революції
Початок стабілізації (перша половина 90-х років)
До індустріального суспільства західного зразка
На шляху до Європейського Союзу
Нова зовнішня політика
Розділ 14. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ
Становлення російської державності
Соціально-економічний розвиток
Президентство В. Путіна